Бантенський султанат () — ісламське торгове королівство, засноване в XVI столітті з центром у портовому місті Бантен на північно-західному узбережжі о. Ява. Історична назва, що використовувалась європейцями в колоніальні часи для міста і для султанату — Бантам і Бантамський султанат.
Султанат був важливим торговим центром Південно-Східної Азії, особливо відомим завдяки вирощуванню і торгівлі перцем. Досяг піку свого розвитку наприкінці XVI — в середині XVII століття. Наприкінці XVII століття його значення було затьмарене розвитком Батавії — розташованого поруч форпосту голландської Ост-Індійської компанії. Остаточно анексований Голландською Ост-Індією в 1813 році.
Територія султанату зараз утворює індонезійську провінцію Бантен. Велика мечеть в Старому Бантені є важливим об'єктом паломництва з усієї Індонезії та популярним туристичним об'єктомMulta Fidrus, 'Historic Grand Mosque to get new look' , The Jakarta Post, 20 April 2013..
Історія
Передумови До 1526 р. поселення Бантен розташовувалося приблизно за 10 км від морського узбережжя, на березі річки Бантен, в районі, який сьогодні займає південне передмістя міста Серанг. Через своє розташування він був знаний як «Бантен-Гіранг» (Верхній Бантен). Поселення було князівством місцевих сунданців-індуїстів і входило до складу західнояванського Сундського королівства.
В 1445 році принц Валангсунгсанг, син короля Сунда Срі Бадуга-махараджа (якого часто асоціюють з напівміфічним королем Прабу Сілівангі), заснував на північному узбережжі острова Ява поселення Чиребон. Валангсунгсанг, хоч і був старшим сином короля Сунда, тим не менш не отримав від батька спадкових прав на корону, можливо через те, що внаслідок впливу своєї матері прийняв іслам. Поступово Чиребон перетворився на успішний торговий порт і принц Валангсунгсанг здобув новий титул — принц Чакрабуана. В ті часи Чиребон вважався васальним князівством у складі Сундського королівства і принц Чакрабуана залишався вірним своєму батькові та сплачував Сундському королівству данину як своєму сюзерену.
В 1479 році трон принца Чакрабуана успадковував його племінник і зять Сунан Гунунгджаті (шаріф Хідаятулла), син шаріфа Абдулли з Єгипту. Гунунгджаті належав до улеми, освіченого класу мусульманських вчених та юристів. Він здобув освіту на Близькому Сході і був онуком короля Сунда Срі Бадуга Махараджи.
2 квітня 1482 року Гунунгджаті надіслав листа своєму дідові — королю Сунда, в якому повідомив, що Чиребон більше не надсилатиме в Пакуан Паджаджаран (столицю Сунського королівства) данину, тобто фактично оголосив незалежність Чиребона від Сунда. В своїй праці «Сумма Сходу від Червоного моря до Китайського» («Suma Oriental que trata do Mar Roxo até aos Chins»), написаної в 1512—1515 рр., португальський дослідник Томе Піріш повідомляв, що порт Бантен все ще належав Сундському королівству, тоді як Чиребон існував як незалежна ісламська держава.
Заснування держави в 1527 р На початку XVI століття Гунунгджаті прибув у місто Бантен-Гіранг з наміром поширити слово ісламу в цьому дотепер індуїстському регіоні.Хоча спочатку влада Сундського королівства добре поставилась до його візиту, після того, як стали відомі новини про укладення португальсько-сундського союзу, спрямованого проти мусульманських князівств, Гунунгджаті закликав ісламський Демакський султанат направити війська до Бантена, що призвело до війни між Демаком і Сунда. Ймовірно, його син Хасанудін командував цією воєнною операцією в 1527 році, саме тоді, коли португальський флот прибував до узбережжя у Сунда-Келапа (територія сьогоднішньої Джакарти), щоб захопити ці міста. Португальський флот, який відповідно до угоди із Сундським королівством мав намір звести в гавані Сунда-Келала прибережну фортецю, був розгромлений об'єднаними силами Чиребона та Демака на чолі з воєначальником Фатахіллахом.
Сунан Гунунгджаті зі своїм сином оселилися в Бантен-Гіранзі і взяли під свій контроль обидва портові міста — і Бантен і Келапа. Суравісеса, король Сунда в той час був безсилий запобігти цьому захопленню і підписав мирний договір з Демаком і Чиребоном в 1531 році. Сунан Гунунгджаті коронував свого сина Хасанудіна як туменгунга (правителя) Бантена з повноваженнями, наданими султаном Демака Тренґганою, який, у свою чергу, запропонував Хасанудіну руку його сестри. Таким чином, нова династія народилася одночасно із створенням нового королівства. Старий Бантен (в даний час є частиною Серанга) був столицею цього королівства, що тепер вважалось провінцією султанату Чиребон.
Перший король Хасануддін
Хасануддін прагнув відродити торгівлю рисом та спеціями, особливо перцем, якою славилось стародавнє Сундське королівство. Одним з його найперших рішень був візит у регіон на півдні Суматри (нині провінція Лампунг), який традиційно належав королівству Сунда і з якого надходила основна частина перцю, що продавався в сунданському регіоні. Він прагнув якомога швидше забезпечити лояльність цих сільськогосподарських районів і гарантувати постачання перцю для своїх портів, оскільки саме на цій прянощі базувалася вся міжнародна торгівля, а отже, і багатство його королівства.
Встановивши контроль над портами та торгівлею перцем, Хасануддін вирішив побудувати нову столицю, яка б символізувала настання нової ери. За порадою свого батька, Сунана Гунунгджаті, він вирішив побудувати нове місто на морському узбережжі в гирлі річки Цибантен. Про те, що поселення вже існувало в цьому місці, свідчить торговельна активність в його гавані, але в цей час місце політичної перебувало в Бантен-Гіранзі. Королівське місто було засноване в дельті, між двома рукавами річки. Дві головні вулиці, що проходили в напрямках північ-південь та схід-захід, розділяли місто на квартали. Королівський палац, оточений резиденціями головних державних чиновників, був побудований на південній стороні королівської площі, а велика мечеть — на її західній стороні. Іноземці, здебільшого купці, повинні були жити за межами королівського міста, тобто обабіч річкової дельти. Для міжнародної торгівлі була призначена велика західна гавань, де містилися Пецинан (Китайський квартал), європейський торговий пункт та квартал для іноземців, тоді як східний порт був для менших судів і внутрішньої торгівлі. Там також розташовувався ринок роздрібної торгівлі. На східній стороні міста були майстерні для ремонту кораблів. Хасануддін кілька разів намагався вторгнутися в Пакуан під час правління Рату Девата, проте його зусилля зазнали невдачі завдяки успішним діям сунданської армії.
Приблизно через двадцять років позиції нової династії в регіоні були настільки міцними, що Хасануддін дозволив собі в 1546 році залишити територію королівства на прохання султана Тренгани, третього султана Демака задля взяття участі у військовій експедиції проти Пасуруана на сході Яви. На той час Бантен все ще перебував під сюзеренітетом Демака, таким чином, як васальна держава він був зобов'язаний брати участь у військових компаніях свого сюзерена. Під час цієї операції султан Демака загинув, і, цілком ймовірно, що Хасануддін скористався смертю свого сюзерена, щоб звільнити своє королівство від васальних зобов'язань перед цим королівським домом.
З 1550-х років королівство переживало період розквіту. Значно зросла торгівля з португальською Малаккою, колишнім супротивником. Попри політичне суперництво, португальські флотилії постійно відвідували Бантен для закупок партій перцю.
Згідно з традицією, що здавна практикувалась на архіпелазі, син Хасануддіна Маулана Юсуф став співправителем свого батька і відповідав за розвиток держави.
Швидкий економічний розвиток призвів до збільшення міського населення. Було розпочато масштабні роботи в сільськогосподарській галузі для забезпечення виробництва харчових продуктів шляхом будівництва зрошувальних каналів, дамб та розширення рисових полів. Саме королівське місто також активно розвивалось. Навколо міста було зведено цегляні мури завтовшки 1,80 метра і протяжністю 8 кілометрів. Маулана Юсуф керував будівництвом Великої мечеті Бантена, можливо, побудованої на місці старою та простішою спорудою.Також у цей період Хасануддін вирішив завдати остаточного удару по залишках Сундського королівства. Маулана Юсуф очолив атаку на Дайе Пакуан, його столицю, розташовану в сучасному Богорі. Втративши свій найважливіший порт Сунда Келапа, королівство, вже позбавлене торгових доходів, мало на той момент переважно символічне значення. Нілакендра (Nilakendra), тогочасний правитель Сунда вирішив перенести центр уряду в Пуласарі (нині регіон Пандегланг). І без того ослаблене королівство не змогло чинити помітного опору нападникам і швидко пало. Відтепер Бантен правив територією колишнього Сундського королівства на захід від річки Читарум. Гейсан Улун, правитель Сумедангу Ларангу, відмовився визнати владу Бантена над колишньою територією Сунда і проголосив наступником Сунда власне королівство. Пізніше Сумеданг Ларанг став частиною Матарамського султанату.
Священний камінь (watu gigilang), який служив суверенним престолом Сундського королівства, був вивезений і поставлений на перехресті вулиць на королівській площі Бантена, тим самим ознаменувавши кінець сундської династії. Відтепер цей камінь повинен був служити престолом правителя Бантена.
На момент смерті Хасануддіна в 1570 році, Бантенський султанат охоплював усе колишнє Сундське королівство, за винятком його східних провінцій — Чиребона і Сумеданг Ларанга, а також всю південну Суматру аж до Тулангбаванга (сучасний Лампунг). Торгівля королівства процвітала і стала однією з найбільших у Південно-Східній Азії.
Моулана Юсуф і криза спадкоємності
Хасануддін помер в 1570 р., приблизно в сімдесятирічному віці і престол успадкував його син Маулана Юсуф. Як співправитель свого батька на момент сходження на престол він уже був зрілим (близько 40 років) і досвідченим правителем як суверен із своїм покійним батьком. Під час правління Юсуфа його молодший брат Пангеран Джапара повернувся в Бантен з Центральної Яви. Ім'я цього принца свідчить про те, що він провів своє життя в Джепарі, оскільки покійний король Хасануддін довірив свого молодшого сина опіці королеви Калініамат з Джепара.
Юсуф обрав спадкоємцем свого малолітнього сина принца Мухаммада. Однак незабаром після цього Юсуф захворів і помер у 1580 році. Обраний наступник принц Мухаммед на той час був лише дитиною 9 років і не досяг повноліття. Таким чином, це спровокувало першу кризу спадкоємства, оскільки його дядько — Пангеран Джапара сам прагнув заступити трон покійного брата і стати королем Бантена.
Це призвело до створення двох фракцій при дворі Бантена: одну очолював прем'єр-міністр покійного Юсуфа, який підтримував Пангерана Джапара, а іншу фракцію очолював каді Бантена, поважний релігійний діяч і глава ради регентства, який наполягав на захисті спадкового права малолітнього принца Мухаммада. Напруга наростала і ледь не призвела до війни за спадок, але в останню хвилину її все ж вдалось уникнути, через зміну позиції прем'єр-міністра який відмовився від підтримки Пангерана Джапари, що змусило останнього повернутись в Центральну Яву.
Клод Гійо, історик Бантена, стверджує, що при дворі Бантена існувало дві конкуруючі фракції: ліберальна, представлена державними службовцями Понгґава та купцями і елітарна, представлена аристократами Наяка та Сантана, які виступали за сильний державний контроль. Обрання наступником неповнолітнього принца стало перемогою лібералів, котрі користувалися довгими роками економічної свободи без надмірного втручання королівського дому.
Мухаммад і облога Палембанга Принц Мухаммад зійшов на престол у 1580 році, коли йому було 9 років. Під час правління молодого короля Бантен продовжував процвітати, оскільки купці користувалися відносною свободою в торгівлі. Перець залишався головним експортним товаром Бантена. Прибутки забезпечувались чисельними торговцями з портів Індійського океану та Південно-Китайського моря, що стікалися до Бантена. Наплив торговців був джерелом сплати податків в казну Бантена.