Володи́мир Іллі́ч Ле́нін (; справжнє прізвище — Улья́нов — ; також відомий під прізвищем Улья́нов-Ле́нін — ; , Симбірськ, (нині Ульяновськ), Російська імперія — 21 січня 1924, Горки, Московська губернія, Російська РФСР, СРСР) — російський і радянський революціонер, марксистський теоретик, засновник і перший глава уряду Радянської Росії (1917—1924) та Радянського Союзу (1922—1924). Засновник і лідер російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), головний організатор Жовтневого перевороту, головним результатом якого стало повалення Тимчасового уряду, початок Громадянської війни в Росії (1917—1922) та створення першої у світі держави, що декларувала себе соціалістичною. Уряд Леніна здобув перемогу у Громадянській війні в Росії та консолідував владу у рамках однопартійної держави під керівництвом комуністичної партії. Філософське й теоретичне бачення марксизму, розвинене Леніним, отримало назву «ленінізм».
Інтерес до революційно-соціалістичної політики виник у Леніна 1887 року, після страти його брата за замах на імператора Олександра III. Ленін був виключений з Казанського імператорського університету за участь у протестах проти нового університетського уставуЛогинов В. Т. Владимир Ленин: как стать вождём. — : Родина, 2021. — С. 84-86, після чого він присвятив наступні роки здобуттю юридичної освіти, а в 1893 році переїхав до Санкт-Петербурга, де став відомим марксистським активістом. У грудні 1895 року Леніна заарештували, а згодом засудили за підривну діяльність до заслання до Сибіру на три роки. Після цього він переїхав до Західної Європи, де став ключовою фігурою марксистської Російської соціал-демократичної робітничої партії. Під час розколу партії в 1903 році Ленін очолив більшовицьку фракцію, протистоячи меншовикам на чолі з Юлієм Мартовим. Ленін ненадовго повернувся до Росії під час невдалої революції 1905 року, а під час Першої світової війни виступав за її перетворення на загальноєвропейську пролетарську революцію. Після Лютневої революції 1917 року, яка повалила царя Миколу II та встановила Тимчасовий уряд, Ленін повернувся до Росії та відіграв провідну роль у Жовтневому перевороті.
Уряд Леніна провів перерозподіл землі, видав низку , націоналізував банки та промисловість, підписав Берестейський мир із Центральними державами та заснував Третій Інтернаціонал. Спочатку уряд Леніна ділив владу з лівими есерами та дозволяв діяльність багатопартійних Установчих зборів, але до 1918 року владу було централізовано в новій Комуністичній партії. Опоненти були придушені в межах Червоного терору, під час якого десятки тисяч людей були вбиті або ув'язнені. Реагуючи на розруху, голод і народні повстання, у 1921 році Ленін відмовився від політики воєнного комунізму, впровадивши Нову економічну політику (НЕП). Ленін переніс три тяжкі інсульти у 1922 і 1923 роках, а після його смерті в 1924 році найвпливовішою фігурою радянського уряду став Йосип Сталін. Після його приходу до влади, у Радянському Союзі було впроваджено всеохопний культ особи Леніна, що тривав аж до його розпаду в 1991 році, а іменем Леніна було названо офіційну державну ідеологію СРСР ― марксизм-ленінізм, розроблений сталінським урядом у 1920-х роках.
Постать Леніна залишається суперечливою та поляризуючою: апологети відзначають його заслуги у створенні революційного уряду, що робив кроки до побудови соціалізму, тоді як критики звинувачують у формуванні диктатури, що призвела до масових убивств і репресій. Незалежно від позитивної чи негативної оцінки його діяльності, Ленін широко визнаний як одна з найвпливовіших постатей XX століття, і як один із найбільш значущих революційних діячів у світовій історії.
Походження та ранні роки
Серед предків першого керівника Радянської Росії та СРСР є представники кількох народів і культурних традицій Російської імперії та інших країн. Серед його предків виділяють росіян, німців і шведів, євреїв, чувашів та калмиків. Тому не дивно, що Володимир Ульянов, називаючи себе росіянином (), мало надавав значення національним особливостям у своєму житті, володів і користувався кількома мовами, робив переклади для власних потреб.
Володимир Ульянов народився у губернському місті Симбірську у сім'ї високопосадового губернського держчиновника і особистого дворянинаОсобисте дворянство — таке, що отримувалось за вислуги, але не наслідувалось нащадками. Тому, коли Володимир Ульянов-Ленін після Революції у партійних анкетах писав «дворянин» — це не відповідало дійсності. Батько — Ілля Миколайович Ульянов (1831—1886) — інспектор народної освіти; мати — Марія Олександрівна Ульянова (1835—1916), склала екстерном екзамени на право працювати вчителем початкових класів, але ніколи не працювала, займалась власною багатодітною сім'єю.
Сім'я майбутнього революціонера загалом складалася з інтелігенції та була за родоводом різноманітною; виділяють у ній представників різних національних груп: росіян, калмиків, чувашів, євреїв, німців і шведів. Дід по батькові, Микола Васильович Ульянов (1770—1838), чуваш за національністю, був кріпаком із Нижньогородської губернії, який переселився в Астрахань, де працював ремісником; він одружився із Анною Олександрівною Смирновою (1800—1871), батько якої Олександр Лук'янович Смирнов був калмиком.
Батько матері Володимира Ульянова, Олександр Дмитрович Бланк (1801/1804—1870), лікар за професією, походив із єврейської родини, що проживала у містечку Старокостянтинів Волинської губернії, був сином Мойше Іцковича Бланка. У 1820 разом із братом був хрещенийБолгаро-чувашское родословие В. И. Ульянова-Ленина. Водночас дослідник сім'ї Ульянових М. С. Шагінян називала Олександра Бланка українцем.
Володимир Ульянов у п'ять років навчився читати, з дев'яти років відвідував Симбірську гімназію, де виявився відмінником: переходив із класу в клас із нагородами. Не останнім чинником успішних випускних оцінок молодшого Ульянова було те, що директором гімназії був Федір Михайлович Керенський — персональний друг сім'ї Іллі Миколайовича і батько майбутнього голови Тимчасового уряду Росії Олександра Федоровича Керенського. Після передчасної смерті голови сім'ї Ульянових Ф. М. Керенський піклувався про майбутнє молодшого Ульянова — відверто настояв на тому, щоб вчителі виставили Володі в випускному гімназичному атестаті найвищі оцінки та йому було видано «Золоту медаль», що об'єктивно не зовсім відповідало реальним знанням та здібностям майбутнього «вождя Революції»Мотовилова С. Минувшее // Новый мир. 1963. № 12. — «Вы знаете, что Керенский — наш, симбирский? Сын директора гимназии. Его отец был очень дружен с отцом Ленина, который был тогда директором народных училищ.<…> Этой дружбой отца Керенского и отца Ленина и объясняется отчасти великолепный диплом Ленина. Ведь только что был повешен его брат, надо было, чтоб диплом был так безупречен, чтоб Ленина приняли в университет.». Але «Золота медаль» надавала можливість вступати до університету поза конкурсом і вступними екзаменами. Також Ф. М. Керенський допоміг Володимиру Ульянову вступити до Казанського університету — написав позитивну персональну характеристику та власне поручився перед владою та керівництвом університету за лояльність Володі УльяноваПро це див.: В. І. Ленін. Повне Зібрання творів (5-е видання), Т.1., котрому після страти його старшого брата Олександра за участь у терористичному угрупуванні і плануванні вбивства царя Олександра III, вступ до університету було закрито як «політично неблагонадійному елементу». Запорука Керенського-старшого зіграла позитивну роль і для Володимира було зроблено виняток.
У 1887 році вступив на юридичний факультет Казанського університету, але власне навчанням цікавився мало. У грудні цього ж року його виключено за участь у студентському страйку. У 1887—1889 роках знайомився з творами Карла Маркса, в 1888 р. брав участь у роботі нелегальних марксистських гуртків. У 1891 році, згідно з ним самим написаною автобіографією, склав екзамени екстерном за курс юридичного факультету Петербурзького університетуВідомий пострадянський дослідник біографії Ульянова-Леніна піддає цей факт великому сумніву. Див.: А. А. Арутюнов. Мнимый диплом Ленина. . Після отримання диплома, у 1892—1893 роках, записався як помічник присяжного повіреного Хардіна, у Самарі, та декілька разів виступав по дрібних процесах. Восени 1893 р. переїхав до Петербурга, де записався помічником присяжного повіреного адвоката ВолкенштейнаА. Ульянова-Елизарова. Ленин (Ульянов), Владимир Ильич / Энциклопедический словарь Русского Библиографического Института Гранат. Седьмое, совершенно переработанное издание. Второй выпуск сорок первого (41) тома. Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик»: Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской революции. С. 311.. У квітні-травні 1895 р. за дорученням петербурзьких марксистів виїздив до Швейцарії, де познайомився з Г. Плехановим, В. Засулич, Павлом Аксельродом. Після повернення до Росії об'єднав марксистські групи Петербурга в організацію під назвою «Союз боротьби за визволення робітничого класу». У 1895 р. заарештований, у 1897—1899 рр. перебував на засланні у с. Шушенське Єнісейської губернії, яке дуже нагадувало відпочинок у санаторіїКолодный Лев Ефимович. Ленин без грима .
Після відбуття заслання виїхав за кордон, де заснував і співредагував російську соціал-демократичну газету «Іскра» (1900—1903).
Організатор другого з'їзду РСДРП (1903). Позиція Леніна з питань побудови та організації діяльності партії призвела до розколу РСДРП на «більшовиків» і «меншовиків». Очоливши «більшовиків», Ленін вів безперервну фракційну боротьбу.
У листопаді 1905 р., у період піднесення російської революції, повернувся у Росію. Під час революції відмовився від співробітництва з ліберальними політичними течіями, виступав за радикалізацію революційного руху та встановлення «диктатури пролетаріату». Після поразки революції у грудні 1907 р. знову емігрував за кордон. Узявши участь у революції 1905 року, був змушений виїхати з Російської імперії після її поразки і жив у Швейцарії до 1914 р.
Вже перебуваючи в еміграції, у 1909 році Ленін опублікував свою головну роботу «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Робота була опублікована після того, як Ленін усвідомив, наскільки широку популярність отримали махізм і емпіріокритицизм. Під час Першої світової війни 1914—1918 рр. проголосив гасло поразки свого уряду у війні і перетворення війни з імперіалістичної у громадянську. Однак ці гасла йому не вдалося нав'язати ні більшовикам, ні соціал-демократичним партіям Європи. Позиція Леніна та його прихильників була вигідна державам Троїстого Союзу, тому вони (насамперед Німеччина) надавали більшовикам матеріальну підтримку (див. «Пломбований вагон»).
1917—1924 роки Ленін повернувся до Росії лише після Лютневої революції 1917 року (див. «Пломбований вагон»).