Либохо́ра — село в Україні, у Боринській селищній територіальній громаді Самбірського району Львівської області, розташоване в міжгір'ї Українських Карпат.

Географія

Відстань до залізничної станції Сянки 17 км, до колишнього райцентру Турка — 41 км. Неподалік від села розташовані перевал Руський Путь, гора Пікуй і Либохорівський заказник.

У селі річка Смочельська впадає у Либохору.

Історія Засноване 1553 року. Стара назва населеного пункту — Алексанка.

4 липня 1558 р. король Сигізмунд Август потверджує...продажу війтівства братам Юшку і Хведору, дозволяючи при тім поставити в селі корчму, фолюш і церкву та надає парафію Юшку.

У Радянсько-німецькій війні брали участь 207 селян, з них 71 загинув. 1967 року в селі у пам'ять про жертв війни встановлено обеліск.

Примусова колективізація з боку СРСР призвела до створення в Либохорі філії бітлянського радгоспу «Дружба».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Боринської селищної територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Турківського району, село увійшло до складу новоствореного Самбірського району.

Населення У селі проживає 2302 особи. У1921 році в селі мешкали 2082 особи.

Церкви Найдавнішою з церков, які дійшли до нашого часу, у Либохорі є дерев'яний храм Собору Пресвятої Богородиці, що стоїть на цвинтарі біля сільської дороги. Зведена 1798 року, церква входить до пам'яток архітектури національного значення.

Тридільна будова в неоукраїнському стилі, зведена на підмурівку. Складається з квадратних нави та віваря і прямокутного бабинця. При вівтарі з півдня розташоване невелике прямокутне захристя. Всі три зруби завершені наметовими банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями і маківками з хрестами. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані виступи вінців зрубів. На початку 2000-х років стіни підопасання, надопасання та восьмериків були ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою.

Поруч з церквою стоїть її дерев'яна дзвіниця, що датується кінцем XIX ст й також входить до переліку пам'яток архітектури національного значення. Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Перший ярус зрубний, а два інших — стовпової будови. Дзвіниця вкрита восьмибічним наметовим верхом.

Третім об'єктом, який входить до переліку пам'яток архітектури національного значення, є дзвіниця церкви святого Михаїла, зведена у XVIII ст. Вона квадратна у плані, вкрита восьмибічним наметовим дахом. Перший ярус зрубний, два інших — стовпової будови. Верхній ярус оперізує відкрита аркада.

Найновішим у селі є дерев'яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, що постав 2002 року за проєктом турківських архітекторів Михайла Лофія та Івана Бесєдіна. Розташована церква при дорозі у центрі села. Споруда має багато відмінностей від церковної архітектури бойківського краю. Будівля має восьмибічну структуру, невеликий присінок зі сходу. Над великим восьмибічним, з приплюснутими банями, дахом здіймається п'ять четвериків (більший в центрі і менші по сторонах світу) завершених восьмериками (центральний — світловий), вкритими приплюснутими банями. Стіни восьмибічника ошальовані вертикально пластиковою вагонкою, а четвериків і восьмериків — дошками.

Господарство У радянські часи в селі був столярний цех районного побутового комбінатуІсторія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — стор. 695, взуттєва майстерня.

Село займалося вирощуванням льону і картоплі, а також м'ясо-молочним тваринництвом.

Соціальна сфера Одинадцятирічна школа, два народні доми (на 250 та 200 місць), два ФАПи, дві бібліотеки (загалом 15 000 книг), поштове відділення, 8 крамниць.

Відомі люди Мінкович Андрій - селянин, посол Галицького сейму 2-го скликанняЧорновол І. 199 депутатів Галицького сейму.— Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с. 159 ; Гурко Євген Андрійович — громадський діяч, доктор права і політичних наук Віденського університету; чоловік Стефанії Гурко, батько Романа Гурка.

Посилання Інформація про храми Турківського району на сайті РДА Турківський район.

Примітки

Література Слободян В. Церкви Турківського району. - Львів, 2003. - С. 95-96.