«Майстер корабля» — дебютний роман українського письменника Юрія Яновського, написаний у 1928 році. Текст порушує низку питань, особливо актуальних для модерністського покоління митців, та відображає творчу атмосферу 20–х років XX століття. Текст має ознаки містифікації, але все ж уважається автобіографічним; центральні персонажі мають упізнаваних прототипів.
Роман подано як мемуари відомого кінематографіста, що згадує свої молоді роки. Почавши працювати на кіностудії, він знайомиться з різними людьми, що підштовхує митця до ідеї створити фільм про морське плавання. Для цього він мріє збудувати справжній корабель.
Жанрові особливості «Майстер корабля» — модерністський роман, стилізований під мемуари. Він має ознаки пригодницького, автобіографічного, а також утопічного та мариністичного фантастичного романів.
Роман інтерпретує процес створення фільму, що для української прози 1920-х було зовсім новим. Час написання «Майстра корабля» збігся з появою фільму «Звенигора». «Майстер корабля» належить до серії тогочасних українських романів і повістей, дія яких зосереджена на міському середовищі (як-от «Вуркагани» Івана Микитенка, «Чебрець-зілля» Наталі Романович-Ткаченко).
Написаний у 1928, він містить ексурс у майбутнє. Оповідач описує події своєї молодості з переспективи 1950-х. Майбутнє в «Майстрі корабля» щасливе, мирне, сповнене радісної праці. Зважаючи на ці ознаки, «Майстер корабля» частково — утопічний твір.
Сюжет 70-ирічний То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — прославлений кінематографіст. Однак, він самотній, його дружина померла, сини перебувають у різних місцях світу.
То-Ма-Кі пригадує свою молодість, пишучи мемуари. В молодості він жив у місті (в якому вгадується Одеса 1920-х), де тісно спілкувався з Професором і Директором кінофабрики — колишнім матросом. Колись Директор за збігом обставин уникнув смерті: п'яний, він не потрапив на корабель, який віз міни та вибухнув, і відтоді не плаває. То-Ма-Кі описує себе тодішнього як «людину без ідеалів», яка багато що спробувала в житті, але ні за що не тримається.
До міста повертається друг То-Ма-Кі, Художник Сев, намірений знову влаштувати виставу (попередня спроба була провальна). То-Ма-Кі закохується в балерину Тайах, яка однаково ставиться і до нього і до Художника. Одного разу, гуляючи втрьох на березі моря, вони виявляють шлюпку з матросом Богданом. Богдан розповідає То-Ма-Кі й Севу про своє життя. Він зазнав різних поневірянь, був на Філіппінах і островах Пао, став нелегалом, якого викинули за борт, вважаючи за мертвого. Потім він потрапив до концтабору на Балканах, його з іншими обіцяли відправити додому, але повезли на кораблі в Африку воювати. На кораблі стався бунт. Богдан опинився в Румунії, де в нього закохалася дівчина Ганка. Богдан вирішив повертатися на батьківщину, за що Ганка і скинула його у воду.
То-Ма-Кі, Сев і Богдан вирішують збудувати справжній корабель-вітрильник для зйомок фільму. Сюжет буде заснований на пригодах Богдана. Професор забезпечує необхідними для цього книгами. Тайах подорожує Європою і пише листи То-Ма-Кі. З них оповідач розуміє, що Тайах кохає Богдана. Якось уночі То-Ма-Кі зазнає нападу невідомого чоловіка, та його рятує Богдан. Постраждалий підозрює в нападі Сева, що теж кохає Тайах.
Корабель вдається завершити. Сев, оповідач, Богдан і Тайах святкують цю подію. Їхня знайома Поля попереджає, що на кораблі станеться підпал і пожежі вдається запобігти. Тайах на питання Сева кого з чоловіків вона обере, відповідає, що обох. Пропозицію обрати за жеребом вона відкидає і покидає корабель.
Роман закінчується поверненням додому одного сина та телефонним дзвінком від іншого. То-Ма-Кі розуміє, що його діти схожі на нього.
Головні персонажі та їхні прототипи То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — оповідач, за яким стоїть сам автор; редактор, сценарист і монтажер на кінофабриці. Сев — його близький друг, режисер. Прототип — Олександр Довженко. Богдан — моряк, про якого знімають кінофільм. Прототип — Григорій Гричер, український кінорежисер і сценарист. Тайах — балерина, у яку були закохані То-Ма-Кі та Сев. Прототип — Іта Пензо, російська актриса, балерина італійського походження. У середині 20–х років працювала в Одеському оперному театрі, знялась у фільмі О. Довженка «Сумка дипкур'єра». У 30-50-і роки була репресована. Професор — художник-постановник та науковий консультант на кінофабриці. Прототип — Василь Кричевський, який у 1925—1927 роках керував мистецькою частиною Одеської кінофабрики. Директор кінофабрики. Прототип — Павло Нечеса, колишній матрос, у 1925—1930 роках був директором Одеської й Київської кінофабрик. У 1937 р. був репресований. Майк — старший син То-Ма-Кі, пілот. Генрі — молодший син То-Ма-Кі, письменник.
Історія створення Юрій Яновський написав «Майстра корабля» у віці 25 років. Упродовж двох років, у 1925—1926, він працював на Одеській кінофабриці головним редактором. Дійові особи роману мають реальних прототипів, колег Яновського. «Мастер корабля» писався в Одесі, як і оповідання «Байгород» (1926), яке має з романом спільну тематику пригадування старим оповідачем минулого. Яновський прагнув написати «легку і життєжадібну» книгу, водночас створивши в українській літературі щось новаторське. Таке бажання було і в його друзів Олександра Довженка, Майка Йогансена, Миколи Бажана, які експериментували в інших формах.
Аналіз
Провідною для «Майстра корабля» є тема моря — стихії, що символізує свободу і одночасно небезпеку. Майстер корабля — це не тільки його творець, а й скульптура на носі корабля (гальюнна фігура), що ніби веде його в плаванні, талісман судна, призначений захищати його від лиха. Примітно, що такою фігурою, вирізьбленою Богданом, є не То-Ма-Кі, а його кохана Тайах. Корабель наведений Яновським як символ держави, яку очікує багато небезпек. Збудоване персонажами судно також нагадує Ноєв ковчег, призначений пронести найцінніше крізь лихоліття.
Твір виразно інтеректстуальний, посилається на інші відомі твори. «Майстер корабля» має паралелі з оповіданням Джека Лондона «Як аргонавти в давнину…» (1918) про пошуки золота в Каліфонії, звідки запозичено однойменну пісню. Головний герой оповідання Джека Лондона, Джон Тарвотер, невтомно долає перешкоди на шляху до своєї мрії, не втрачаючи бадьорості та людяності. Обидва твори єднає символ золотого руна. Для То-Ма-Кі його «руном» є мистецтво, подолання власних слабкостей і обмежень у процесі його створення. В «Майстрі корабля» епіграфами слугують 4 цитати: з «Мертвих душ» Миколи Гоголя, з віршів «Солдатська втіха» Йоганна Гете, Чарльза Дібдіна та оди Горація «До республіки». Остання в контексті «Майстра корабля» натякає на посилення тоталітарного ладу в СРСР. Своєю чергою з «Майстром корабля» перегукується повість «Бригантина» (1972) Олеся Гончара.
Композиція роману нагадує композицю фільму, яку запровадив Олександр Довженко. Вона складається з сюжетних лінії, сцен, які на перший погляд не пов'язані, але складають загальну картину. Головний герой теж діє як кінорежисер, добираючи фрагменти з життя, поєднані з вигадкою, що найкраще демонструють його ідеї. Використовуючи мотив навколосвітньої подорожі, Яновський переносить бачену ним несправедливість до інших країн, де Богдан зазнав багато небезпек. Проте і вдома То-Ма-Кі живе в атмосфері підозр, де на нього чекають раптові загрози (напад незнайомця, пожежа на кораблі). То-Ма-Кі, однак, не мириться зі становищем і, взявши за основу розповідь Богдана, прагне з товаришами створити фільм про людяність і взаємодопомогу в лиху годину. Через подорож Богдана реалізується мотив повернення на батьківщину. При цьому характерно, що новий корабель То-Ма-Кі протиставляється старому кораблю, який «одслужив уже службу морську», яким Богдан очікував доплисти додому, але який віз його з іншими невільниками на війну.
Моральним орієнтиром для То-Ма-Кі й Сева слугує «вітаїзм» — цінність життя, його продовження в справах і нащадках, здатність не «загубити можливість шукати на землі вогні й ставити їх на березі ріки в майбутнє».
Сприйняття Для української літератури 1920-х років роман був новим як за матеріалом, так і за формою. Радянські критики намагалися порівнювати Юрія Яновського зі Олексою Слісаренком, Майком Йогансеном, Василем Вражливим, Ґео Шкурупієм, Олександром Гріном, але спільною для них була більше екзотичність сюжетів, незвичайність описаних подій, аніж жанр і стиль. Романтизм у літературі радянська критика того часу зустрічала з підозрою як «ідеалістичну концепцію», якій протиставляла реалізм. Тому Борис Якубський описував романтизм у «Мастрі корабля» в своїй статті 1929 року як ознаку письменника-початківця. Натомість Г. Скульський називав «Майстра корабля» реалістичним романом. І. Ткаченко в 1931 написав розгромну статтю, де звинувачував Яновського в «буржуазно-націоналістичних тенденціях», а інших критиків — у недостатньому «марксизмі» їхніх міркувань. Яновський потім визнав персонажів свого роману «красивими і штучними».
Пізніша критика 1950-1960-х сприймала «Майстра корабля» прихильно, попри «низку суперечних, а то й просто неприйнятних місць», наголошувала на звеличенні автором праці, вірі в «соціалістичне майбутнє», разом із тим називаючи його стиль писання «химерним», а дослідження питань моралі, естетики й культури «спірними, а то й зовсім невірними». Українська діаспора США визнавала Яновського за цей та інші твори одним з найвидатніших прозаїків за час існування української літератури.
Володимир Панченко в 2002 році охарактеризував «Майстра корабля» як твір-містифікацію, оскільки роман написано в формі мемуарів, де факти з життя письменника поєднано з вигадкою.
Примітки
Посилання Голлівуд на Чорному морі / Віра Агеєва . — відкрита лекція д. ф. н., професорки кафедри літературознавства НаУКМА В. Агеєвої Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського Майстер корабля як літературна містифікація / упоряд. В. Панченко. — Київ: Факт, 2002. — 344 с. Кавун Л. Художня модель ідеального світоустрою у роману Юрія Яновського «Майстер корабля» на Культурному порталі Експеримент «Майстер корабля» Юрія Яновського: еталонно чи нудно? на сайті Луганської обласної універсальної бібліотеки «Майстер корабля» у Энциклопедия фантастики. Кто есть кто / Под ред. Вл. Гакова. — Минск: Галаксиас, 1995.