Османські військово-морські експедиції в Індійському океані ( або , дослівно — Індійські компанії) — серія османських військо-морських експедицій в Індійському океані в XVI столітті, спрямованих проти португальського домінування в цьому регіоні. Чотири такі експедиції було організовано турецьким султаном Сулейманом І Пишним в період між 1538 і 1554 роками.

Передумови Протягом X—XV століть арабські мусульманські торговці налагодили в Індійському океані широку комерційну мережу, що простягалась від островів Південно-Східної Азії до східного узбережжя африканського континенту. По цій мережі спеції, шовк та інші східні товари постачались на Близький Схід, зокрема в порти Сирії та Єгипту на Середземному морі, звідки потрапляли в Європу за посередництва венеційських та генуезьких торговців.

Захоплення португальцями морських шляхів в Індійському океані Після відкриття Васко де Гамою морського шляху з Європи в Індійський океан в 1498 році, потужні португальський флоти, що з 1500 року щорічно відправлялись з Португалії в Індію, почали активно досліджувати цей регіон і перебирати під португальський контроль його головні торгові шляхи. Їх завданням було отримання монопольного контролю над торгівлею спеціями, а також знищення старої торгової мережі, створеної мусульманськими торговцями, які до прибуття португальців панували в Південних морях. Ця боротьба мала як економічне, так і ідеологічне підґрунтя. Португальці вважали себе «хрестоносцями у постійній боротьбі проти ісламу».

За часів першого португальського віце-короля Індії Франсішку де Алмейда (1505—1509 рр.) португальці приступили до створення на узбережжі Індійського океану мережі укріплених торгових пунктів. 1507 року португальці захопили острів Сокотра, місто Маскат та низку інших портових міст на південному узбережжі Аравійського півострова. В лютому 1509 року португальський флот розгромив в морській битві при Діу спільний флот правителів індійських Калікуту і Гуджарату та мамелюкського Єгипту, який підтримували Османська імперія та Венеційська республікаЗа часів віце-короля Індії Афонсу де Албукеркі (1510—1515), португальці захопили в 1510 році Гоа на малабарському узбережжі Індії, в 1511 році — Малакку в ключовій для торгівлі з Південно-Східною Азією Малаккській протоці, в 1515 році Ормуз на вході в Перську затоку, а також зробили своїми протекторатами більшість прибережних королівства, але не змогли взяти в 1513 році Аден на вході в Червоне море та змушені були залишити в 1511 році Сокотру, через складність утримання там флоту та військового гарнізону. Таким чином, з глобальних завдань, які ставили перед собою португальці — перекрити арабську торгівлю з Індією та Південно-Східною Азією шляхом блокування індійського узбережжя, Малаккської протоки, Перської затоки та Червоного моря, через незахоплення Адена і залишення Сокотри частково невиконаним залишалось лише останнє завдання — португальцям не вдалось повністю перекрити арабську торгівлю спеціями через Червоне море.

База португальського флоту в Індійському океані знаходилась в Гоа, місті на західному узбережжі Індії, Португальці не мали ресурсів для завоювання і утримання в Азії континентальної імперії, але домінування португальського флоту на морі дозволила їм встановити і ефективно контролювати морські торгові шляхи, що складались з мережі укріплених португальських пунктів вздовж узбережжя Індійського океану. Одночасно португальці намагались зруйнувати стару мусульманську торгову мережу, блокуючи порті і захоплюючи торгові судна. Встановлення торгової гегемонії супроводжувалась зусиллями навернути в християнство місцеве населення, особливо індусів та буддистів, оскільки мусульмани чинили християнізації завзятий опір.

Реакція мусульманських країн Провідні мусульманські держави цього регіону — Делійський султанат (який у 1526 р. заступила Імперія Великих Моголів) та Сефевідська Персія були зосереджені на суходолі і мало цікавилися морськими справами. Потужна Османська імперія активно розвивалась в середземноморському регіоні і на початку 1500-х років ще не мала територіального виходу в акваторію Індійського океану.

Боротись з експансією португальців в Індійському океані намагався лише єгипетський Мамелюцький султанат. Економіка Єгипту великою мірою трималась на посередництві в торгівлі спеціями та іншими товарами між країнами Південної та Південно-Східної Азії з узбережжя Індійського океану та країнами Середземноморського регіону. Основні шляхи цієї торгівлі йшли через Червоне море в єгипетську Александрію, звідки венеційські купці вивозили ці товари в Європу. Блокування португальцями мусульманських торгових шляхів через Червоне море завдало потужного удару по єгипетській економіці. Проте Єгипет ніколи не мав власних потужних військово-морських сил щоб ефективно захистити торгові шляхи від нападів португальського флоту, а єгипетські військові мали невеликий досвід у морській війні. Тому мамелюцький султан Кансух аль-Гаурі запросив підтримки венеційців, в обмін на зниження тарифів для полегшення конкуренції з португальцями. Венеція погодилась і поставила мамелюкам караки середземноморського типу та військові галери, укомплектовані грецькими моряками, які венеційські корабели допомагали розбирати на середземноморському узбережжі в Александрії та знову збирати в Суеці, на узбережжі Червоного моря. Галери могли нести гармати лише на носі і на кормі, а не вздовж бортів, оскільки гармати заважали гребцям. Місцеві традиційні арабські зшиті судна (дау), корпуси яких будувались без використання заліза, могли внаслідок цього нести лише дуже легкі гармати.

Командування експедицією доручили курдському мамелюку, колишньому губернатору Джидди аміру Хуссейну Аль-Курді, якого португальці називали Міроцем (Mirocem). Склад експедиції включав не тільки єгипетських мамлюків, але також велику кількість найманців з Османської імперії, Нубії та Ефіопії, а також венеційських пушкарів. Усіх їх португальці називали загальним терміном «руми»Ozbaran, Salih, «Ottomans as 'Rumes' in Portuguese sources in the sixteenth century» Portuguese Studies, Annual, 2001.

Експедиція в складі 1100 чоловік відбула з Суецу у листопаді 1505 року. По дорозі їм доручили зміцнити Джидду проти можливої атаки Португалії та придушити заколоти навколо Суакіна та Мекки. Флоту довелося провести сезон мусонів на острові Камаран і висадитися в Адені на південному виході з Червоного моря, де експедиція надовго затрималась через втручання в складну місцеву політику тахіридських емірів Ємену, перш ніж нарештіBrummett, Palmira.Ottoman Seapower and Levantine Diplomacy in the Age of Discovery, SUNY Press, New York, 1994, , pp. 35, 171,22. Тому вони перетнути Індійський океан і нарешті дісталися до міста Діу в гирлі Камбейської затоки лише у вересні 1507 року, хоча в звичайних умовах така подорож займала не більше місяцяPorter, Venetia Ann (1992) The history and monuments of the Tahirid dynasty of the Yemen 858—923/1454-1517, Durham theses, Durham University. Available at Durham E-Theses Online: http://etheses.dur.ac.uk/5867/ p. 100.

1508. Морська битва при Чаулі

У березні 1508 р. флоти Хуссейна і Айяза відплили на південь і зійшлись з португальською ескадрою в триденному морському бої у гавані Чаула. Командував португальською ескадрою син Франсішку де Алмейди - Лоуренсу, якому доручили контролювати завантаження португальських торгових кораблів у цьому місті та супроводжувати їх назад до КочінаPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.33–35.

Хоча португальців захопили зненацька (через схожість кораблів Хуссейна з європейськими їх спочатку вважали належними до експедиції Афонсу де Албукеркі, призначеної на узбережжі Аравії), битва закінчилася пірровою перемогою мусульман, які зазнали занадто багато втрат, щоб продовжувати експедицію далі в напрямку португальської штаб-квартири в КочініPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.61. Попри затоплення португальського флагмана, решта португальського флоту врятувалась, тоді як сам Хуссейн ледь не загинув в бою через неприхильність Маліка Айяза до битви. Хуссейну не залишалося іншого вибору, як повернутися з Аязом до Діу і підготуватися до португальської відповіді. Хуссейн повідомив про цей бій у Каїр як про велику перемогу, однак «Мірат Сікандарі», тогочасний перський опис про Королівство Гуджарат, згадує про цю битву як про незначну сутичкуBayley, Edward C. The Local Muhammadan Dynasties: Gujarat, London, 1886, 222.

Однак серед загиблих був син віцекороля, Лоуренсу, тіло якого так і не вдалося відшукати попри всі зусилля Маліка Айяза, який хотів повернути його португальському віцекоролю.

1509. Морська битва при Діу

Кульмінацією єгипетсько-португальського протистояння в Індійському океані стала морська битва біля Діу в лютому 1509 року між об'єднаним флотом Мамелюцького султанату, заморіна Калікута і султана Гуджарату за підтримки османських військових підрозділів і португальським флотом на чолі з індійським віце-королем Франсішку де Алмейда. Битва була невдалою для єгипетсько-османської коаліції і закінчилась повною перемогою португальського флоту. Османський загін залишився в Гоа, місті, що належало мусульманському султанату Біджапур і пізніше потрапив у полон до португальців, коли Гоа в 1510 році захопив Афонсу де Албукеркі.

Вихід Османської імперії в регіон Індійського океану

1517. Захоплення Єгипту і вихід до Червоного моря. Суец стає базою «Індійського флота» В 1517 році, після перемоги військ султана Селіма I в битви при Райданіє, Єгипет було включено до складу Османської імперії. Більша частина придатної для проживання зони Аравійського півострова (Хеджаз і Тігама) незабаром також добровільно піддалась османам. Таким чином узбережжя Червоного моря потрапило під прямий контроль Османської імперії, а Індійський океан став зоною їх прямих інтересів. Османський адмірал Пірі-реїс подарував Селіму І свою знамениту Карту світу через кілька тижнів після прибуття султана в Єгипет. Частина карти 1513 року, яка охоплює Атлантичний океан та Америку, зараз знаходиться в музеї Топкапи.

Відразу після встановлення османського панування в Червоному морі, почалося османсько-португальське протистояння і Індійському океані. Селім вступив у переговори із султаном Музаффаром II, мусульманським правителем Гуджарата щодо організації спільних дій проти португальців у Гоа. Однак Селім помер у 1520 році і ці плани не були реалізовані.

У 1525 році, під час правління сина Селіма — султана Сулеймана Пишного, колишній корсар Салман-реїс був призначений адміралом невеликого османського флоту в Червоному морі, якому було доручено захищати османські приморські міста від португальських нападів.

1538. Захоплення Месопотамії і вихід до Перської затоки. Басра стає османським портом У 1534 році Сулейман відібрав у Персії більшу частину території Іраку, а у 1538 році османи досягли Басри на узбережжі Перської затоки.

Таким чином і Червоне море і Перська затока потрапили до сфери інтересів Османської імперії. На цьому етапі Порта зіштовхнулась з проблемою португальського контроля узбережжя Індійського океану. Більшість прибережних міст на Аравійському півострові або безпосередньо контролювались португальцями або знаходились під португальським протекторатом. Ще однією причиною турецько-португальського суперництва стало економічне суперництво. Але після відкриття португальцями морського шляху до Індії в обхід Африки, доходи мусульманських країн від посередництва в цій торгівлі відчутно знизилисьLord Kinross: Ottoman centuries (translated by Meral Gasıpıralı) Altın Kitaplar, İstanbul,2008, , p.237.

Хоча Османська імперія була головною морською силою в Середземному морі, вона не могла направити свій потужний флот у Червоне море і далі в Індійський океан, оскільки судноплавного проходу між цими морями в ті часи не існувало. Тож на березі Червоного моря, в Суеці османам довелось збудувати нові кораблі, які отримали назву «Індійський флот».