Юрій (Юшко) Гойцевич (, ст.-укр. Юшко Кгойцевич, ; межи 1461 й 1464) — литовський нобіль, староста новогрудський (зг. 1461).
Судячи з патроніму, отця звали Гойчем (Гойцем), звісток про якого не збереглось. Мав старшого брата Івана і молодшого Федька («Хведко», «Chwiedkone»).
Згідно з Хронікою Биховця, Юрій нібито брав участь у битві під Ошмянами (8 грудня 1432) на боці вел. кн. Свидригайла Ольгердовича, але втрапив у полон до Сигізмунда Кейстутовича. Якщо ця звістка правдива, а іншими джерелами вона не підтверджується, то останній, вочевидь, незабаром простив боярина і навіть обдарував помістями. Так, не пізніше літа 1436 він одержав від Сигізмунда двір на Вітебщині.
В 1440–43 рр. з руки Казимира Ягеллончика за наказом Довгірда й Гаштольда дістав Сеніно й Жировичі, що в Слонімському повіті, там само володів розташованими неподалік селами та LM. Kn. 3. P. 19, 58, і Тугановичами повіту (разом з братом Іваном та Миколаєм Немировичем)РИБ. — Т. 20. — СПб, 1903. — стб. 638.. висловив було гадку, що у посіданні боярина знаходилось й с. Белавичі; відомо, як Гойцевич «дал былъ землицу пустовъскую у Белавицъкомъ обрубе на Лодеиницы слузе своему Андърияну». С. Рибчонак під сим оглядом припустив, що Юрій міг деякий час бути господарським намісником в Слонімі, — це добре пояснює, чому він володів маєтками в околицях даного міста.
Сповідував католицизм. У належному йому Крошині Новогрудського повіту вибудував дерев'яний костел Божого тіла, св. Георгія й св. Миколая, одним зі свідків чого виступив брат Федько. Храм був освячений 2 серпня 1442 року віленським єпископом Матеєм із ТрокKDKW. T.1. Nr. 172. S. 194—196.
Приблизно 50-ми рр. XV ст. Рибчонак датує розгляд справи такого собі Гринька Микулича з Гойцевичем. Справа стосувалася права володіння Чагинським село і господар виніс рішення на користь Микулича.
Родина Юрій був одружений з Ганною (Аннушкою), донькою Яна Довгірда (а не Андрія Довгірдовича, як вважалось раніше). Нащадків вони не мали.
1461 р. склав заповіт, яким всю свою вислугу за часів князя Сигізмунда — двір Репухів з «двірцем» Волковичі, «двірцем» Милотинню, данниками Копеньчичами, данниками на Білій, й данниками Ширневичами — записав на користь дружиниLM. Kn. 4. P. 111—112. Лососінські ж добра відійшли монарху, що їх пізніше надав біглому Михайлу Борисовичу Тверському.
Після смерті мужа жінка вийшла заміж вдруге за .
Примітки
Література