Рабіндрана́т Таго́р ( [Робіндронатх Тхакур], ; 7 травня 1861 — 7 серпня 1941) — бенгальський та індійський письменник, поет, драматург, композитор, Нобелівський лауреат (1913). Автор гімнів Індії та Бангладеш.

Біографія Ім'я Тагор є англізованою транслітерацією від Тхакур. Початкове прізвище Тагорів було Кушарі. Вони були брахманами Піралі («Піралі» історично носило стигматизований і принизливий відтінок), які спочатку належали до села під назвою Куш в районі під назвою Бурдван у Західній Бенгалії.

Народився в Калькутті та був молодшим з чотирнадцяти дітей у відомій і заможній сім'ї-клану Тагор. Рід Тагор був дуже давнім і серед його предків були засновники релігійної течії . Його батько, Махаріші Дебендранат Тагор (1817—1905 роки), був брахманом, який часто здійснював паломництва до святих місць Індії, він мав тісні дружні стосунки з реформатором Раджа Рам Мохан Раєм (Raja Ram Mohan Roy). Дебендранат став центральною фігурою серед брахманів після смерті Рая, та своїми діяннями завоював велику повагу серед послідовників Махаріші. Він продовжував до своєї смерті вести за собою прихильників релігійної течії «Аді Брахма Шомадж». Його жінки, вийшли заміж у клані Тагора, за тодішніми звичаєвими правилами, й жили в навколишніх селах Східної Бенгалії. Мати Рабіндранат Тагора — Сарада Деві (1830—1875 роки), померла в молодому віці, коли Тагору було лише 14 років.

Дитячі роки Дитиною Тагор жив серед атмосфери мистецтва та просвітництва, в якій були поширені літературні читання, проводилися музичні концерти і театральні постановки. Будинок сім'ї Тагорів «Джорасанко» був визначальним культурним центром міста. Старший брат Рабіндраната, Діджендранат (Dwijendranath), був шанованим бенгальським філософом і поетом. Інший брат, Сатєндранат (Satyendranath), був першим етнічним індійцем, призначеним до Англо-індійської Цивільної адміністрації (Indian Civil Service). Ще один його брат, Джйотіріндранат Тагор (Jyotirindranath), був талановитим музикою, композитором і драматургомDutta, K & A Robinson (1995), Rabindranath Tagore: The Myriad-Minded Man, St. Martin's Press, ISBN 0-312-14030-4.| p=10. Його сестра, Сварнакумарі Деві (Swarnakumari Devi) отримала популярність як письменник-новеліст. Дружина брата композитора, Кадамбарі (Kadambari) була лишень на трохи старша за Рабіндраната — стала його близьким другом і справляла надалі потужний вплив на нього, а по своїй смерті в 1884 році залишила глибокий емоційний слід у творчому житті Тагора. Надалі його небожі, Абаніндранатх та Ґаганендранатх, стали відомим художниками.

За перші десять років свого життя, Тагор майже не знав свого батька, який часто за своїм покликанням подорожував по північній Індії, Англії та інших місцяхDutta, K & A Robinson (1995), Rabindranath Tagore: The Myriad-Minded Man, St. Martin's Press, ISBN 0-312-14030-4.|p=46Dutta, K & A Robinson (1995), Rabindranath Tagore: The Myriad-Minded Man, St. Martin's Press, ISBN 0-312-14030-4.|p=67. Тим часом життя Рабіндраната в основному протікало в колі його великої мистецької сім'ї та в родовому маєтку, йому було заборонено залишати дім для інших цілей, ніж відвідання школи. Хоча це була високоосвічена й мистецька родина, але їхні діти виховувалися згідно з тими релігійними й кастовими догмами та нормами, що проповідували послідовники Махаріши, адже вони мали бути зразковими у своїх вчинках, такими, з яких беруть приклад, як брахмани Аді Брахма Схомадж. Через такі умови дитиною Рабіндранат Тагор був у захоплені від зовнішнього світу, відкритого простору і природи, що його манили та приваблювали. Під впливом мистецького сімейного кола та зачарованості від навколишнього світу Тагор почав писати свої перші вірші у вісім років, і він наполегливо вмовляв свого старшого брата, щоб той прочитав їх людям в будинку, коли відбувалися там мистецькі вечори — згодом вони таки справили враження не тільки на родичів, але й на гостей сім'ї (коло друзів клану Тагорів було широким від митців, редакторів газет до чиновників англійців і родини радж Бенгалії та інших земель).

Рабіндранат Тагор вчився спочатку вдома, потім у приватних школах, зокрема в Східній семінарії в Калькутті, в педагогічному училищі та Бенгальській академії, де вивчав бенгальську історію і культуру. Дома його навчав брат Гемендранат (Hemendranath). Окрім фізичної витривалості (наприклад, купання в річці Ганг, тривалі походи через горбисті райони та практика дзюдо і місцевої боротьби Varma Kalai), він також приділяв багато уваги вивченню бенгальської мови, анатомії, малювання, географії, гімнастики, історії, літератури, математики, англійської та санскриту. Усі свої знання він черпав у своїй високоосвіченій родині. Згодом продовжив навчання в школах і надалі в академіях.

В одинадцять років Рабіндранат пройшов «upanayan» — обряд посвячення в повноліття: він та двоє його родичів були поголені наголо і відправлені до притулку, де вони повинні були провести певний час, співаючи мантри та медитуючи. Рабіндранат потім проходив крізь інші обряди та дійства та врешті отримав священний шнур інвеституруDutta, K & A Robinson (1995), Rabindranath Tagore: The Myriad-Minded Man, St. Martin's Press, ISBN 0-312-14030-4.|p=52. Згодом Рабіндранат Тагор повернувся додому й продовжив свої пізнання наук та світу.

Тепер під опіку його взяв рідний батько-брахман, і 14 лютого 1873 року Рабіндранат та Дебендранат Тагор разом вирушили з Калькутти в мандри Індією, хлопчик був приголомшений красою побаченого, багатством багатовікової культурної спадщини. Під враженням тих мандрів та спілкування з батьком Рабіндранат занурився у вивчення історії та культури свого народу, що вилилося ще й в його творчих доробках. Але згодом, саме в 14 років його спіткало страшне потрясіння — померла його мати Сарада Деві. Залишившись без матері, хлопець різко подорослішав, став самотнім та замкнутим. Рабіндранат припинив вивчання наук, покинув відвідувати школу, надаючи перевагу перебуванню в домі на самоті та самонавчанню.

Початок творчості У 1878 р. була опублікована епічна поема Тагора «Історія поета» («Kabikahine»). Того ж року він виїжджає до Англії вивчати право в Університетському коледжі Лондона, проте через рік, не отримавши диплома, повертається до Індії і якийсь час живе в Калькутті, де за прикладом старших братів починає писати. У 1883 р. він одружується з Мриналіні Деві, у шлюбі з якою у нього народжуються два сини й три доньки. Тагор випускає свої перші поетичні збірки: «Вечірні пісні» («Sandhya Sangeet», 1882) і «Вранішні пісні» («Prabhat Sangeet», 1883), які поклали початок його поетичній кар'єрі.

У 1890 р. на прохання батька Тагор став розпорядником родового маєтку в Шелайдехо в Східній Бенгалії, де жив в особняку і в будинку на воді на річці Падма. Сільські пейзажі та звичаї — головна тема віршів Тагора 1893—1900 рр., серед яких слід виділити збірки «Золота тура» («Sonar Tari», 1894) і «Мить» («Khanika», 1900). «Це був найпродуктивніший етап моєї літературної діяльності», — писав згодом про цей час сам поет. Образ «золотої тури», метафори людського життя, в потоці часу зустрічається і в подальших творах Тагора. У «Миті» романтично підведений стиль ранніх віршів поступається місцем більш розмовному, що викликало обурення багатьох індійських критиків того часу, яких вразив самобутній поетичний голос Тагора.

У 1901 р. Тагор переїхав у Шантіникетан, сімейний маєток під Калькуттою, де разом з ще п'ятьма вчителями відкрив школу, заради чого дружина Тагора продала велику частину коштовностей, а сам поет — авторське право на видання своїх творів. У той час Тагор поєднував викладання з літературною працею, пише не тільки вірші, але і романи, розповіді, книги з історії Індії, підручники й статті з питань педагогіки.

Після смерті дружини в 1902 р. Тагор опублікував збірку ліричних віршів «Пам'ять» («Sharan»), пронизаних щемливим відчуттям втрати. У 1903 р. від туберкульозу померла донька, а в 1907, від холери — молодший син поета.

Міжнародна відомість У 1912 р. старший син вирушив вчитися до США у сільськогосподарському коледжі університету Іллінойсу, і Тагор, який поїхав разом з ним, зробив зупинку в Лондоні, де показав свої вірші у власному перекладі англійською мовою Вільяму Ротенстайну, англійському живописцю та літераторові, з яким він познайомився роком раніше в Індії. Того ж року, за сприяння Ротенстайна в «Індійському товаристві» («India Society») вийшли «Жертовні пісні» («Gitanjali»), з передмовою Вільяма Батлера Єйтса, після чого Тагор став відомим в Англії та США. Езра Паунд, у той час неофіційний секретар Єйтса, хвалив вірші Тагора за «вищу мудрість, нагадування про все те, що в хаосі західного життя, у натовпі великих міст, в тріскотні комерційної літератури, у круговерті реклами вилітає з голови». Багато шанувальників Тагора уявили собі поета містичним голосом народу всієї Індії.

Нобелівська премія Тагор отримав Нобелівську премію з літератури в 1913 році «за глибоко відчуті, оригінальні й прекрасні вірші, в яких з винятковою майстерністю виразилося його поетичне мислення, що стало, за його власними словами, частиною літератури Заходу». У своїй промові представник Шведської академії Гаральд Єрне відзначив, що «найбільше враження на членів Нобелівського комітету справили „Жертвенні пісні“». Єрне також згадав англійські переклади інших, як поетичних, так і прозаїчних, творів Тагора, що в більшості своїй були опубліковані в 1913 році. Відмітивши, що вірші Тагора «наповнені загальнолюдським смислом», Єрне назвав поета «фігурою, що зближує світ Сходу і Заходу».

Тагор, що знаходився того часу в США, на урочистій церемонії не був присутній, але прислав телеграму, в якій виражалася вдячність «за широту поглядів, що роблять далеке, — близьким, а чуже — рідним». У відсутність лауреата нагорода була вручена англійському послові у Швеції. Грошову премію Тагор пожертвував своїй школі, Візва-Бхараті, що стала після Першої світової війни університетом з безплатним навчанням.

У 1915 році Тагор отримав лицарське звання, проте через чотири роки, після розстрілу британськими військами мирної демонстрації в Амрітсарі, від нього відмовився. Протягом подальших тридцяти років поет здійснив поїздки до Європи, в США, до Південної Америки та на Близький Схід. Його картини (Тагор почав займатися живописом у віці 68 років) були виставлені в Мюнхені, Нью-Йорку, Парижі, Москві, в інших містах світу.

Останні роки Тагор був ушанований почесним ступенем чотирьох університетів Індії, був почесним доктором Оксфордського університету.

Полум'яний патріот, Тагор не виявляв великої цікавості до політики, і його відмова підтримати Махатму Ґанді розчарувала багатьох його прихильників в Індії. Тагор міркував, що важливіше не зміна уряду, а відродження народу, і вважав, що можливо звести воєдино все найкраще в культурах Сходу і Заходу. З цією метою він заснував у 1901 році в Шантіникетоні (Болпур) школу для хлопчиків, а в 1921 — міжнародний університет Вішвабхараті, для учених, охочих займатися східними цивілізаціями. Цьому університету і завданню світового єднання в інтернаціональній культурі Тагор приділяв велику частину свого часу останніми роками життя.

Він помер у Калькутті, в 1941 році, після тривалої хвороби.

Особливості творчості Рабіндранат Тагора Літературний доробок Рабіндранат Тагора великою мірою відзначався через призму його поетичної творчості, проте, він також писав романи, есе, оповідання, історичні та подорожні нотатки, драми, і тисячі пісень. З прози Тагора, його короткі історії, отримали найвищу оцінку, навіть більше, йому вдалося поєднати у своїх творах особливості бенгальського світосприйняття та популяризувати свою рідну бенгальську мову. Його роботи часто відрізнялися ритмічністю, оптимістичністю і ліричним характером. Але найголовнішою сутністю більшості його творів — це змалювання життя простих людей.

Драма