Клод-Ашіль Дебюссі́ (; , Сен-Жермен-ан-Ле — , Париж) — французький композитор, піаніст, диригент, музичний критик.

Писав у стилі, який називається імпресіонізмом, терміном, який він ніколи не любив. Дебюссі був не тільки одним з найзначніших французьких композиторів, але також однією з найзначніших фігур в музиці на межі XIX і XX століть; його музика є перехідною формою від пізньої романтичної музики до модернізму в музиці XX століття.

Біографія

Народився в містечку Сен-Жермен-ан-Ле, поблизу Парижа. Музичну освіту здобув у Паризькій консерваторії (1872—1884), де займався у А. Ф. Мармонтеля (клас фортепіано), Е. Гіро (клас композиції). Після закінчення консерваторії отримав Римську премію (за кантату «Блудний син»), в 1885—86 роках як стипендіат жив у Римі. У 1887 році повернувся до Парижа, зблизився з гуртом поетів і художників — представників символізму й імпресіонізму, очолюваним C. Малларме. Дебюссі виступав як піаніст і диригент з виконання власних творів, а також як музичний критик (з 1901). В останні роки життя багато концертував в Англії, Італії, Росії (у 1913 році — в Петербурзі й Москві) переважно з власними творами. Помер у Парижі.

Творчість

Дебюссі — основоположник музичного імпресіонізму. В своїй творчості спирався на французькі музичні традиції: музика французьких клавесиністів (Ф. Куперен, Ж. Ф. Рамо), лірична опера і романс (Ш. Гуно, Ж. Массне). Значним був вплив російської музики (М. П. Мусоргський, М. А. Римський-Корсаков), а також французької символістської поезії та імпресіоністського живопису. Дебюссі втілив у музиці швидкоплинні враження, якнайтонші відтінки людських емоцій і явищ природи. Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважали сучасники оркестрову «Прелюдію до „Післяполуденного відпочинку фавна“» (за еклогою З. Малларме; 1894), в якій проявилися характерні для музики Дебюссі хиткість настроїв, витонченість, вишуканість, примхливість мелодики, колористичність гармонії.

Один з найзначніших творів Дебюссі — опера «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М. Метерлінка; 1902 рік), в якій досягнуте повне злиття музики з дією. Дебюссі відтворює суть неясного, символічно-туманного поетичного тексту. Цьому твору, разом із загальним імпресіоністським забарвленням і недомовленістю символіста, властиві тонкий психологізм, яскрава емоційність у вираженні почуттів героїв. Відгомони цього твору виявляються в операх Дж. Пуччіні, Б. Бартока, Ф. Пуленка, І. Ф. Стравінського, C. C. Прокоф'єва. Блискучістю і в той же час прозорістю оркестрової палітри відмічені 3 симфонічних ескізи «Море» (1905) — найкрупніший симфонічний твір Дебюссі. Композитор збагатив засоби музичної виразності, оркестрову і фортепіанну палітру. Він створив імпресіоністську мелодику, що відрізняється гнучкістю нюансів і, в той же час, розпливчатістю.

У деяких творах — «Бергамаська сюїта» для фортепіано (1890 рік), музика до містерії Р. Д'аннунцио «Мучеництво св. Себастьяна» (1911), балет «Ігри» (1912) тощо — виявляються риси, властиві згодом неокласицизму, вони демонструють подальші пошуки Дебюссі в області тембрових фарб, колористичних зіставлень. Дебюссі створив новий фортепіанний стиль (етюди, прелюдії). Його 24 прелюдії для фортепіано (1-й зошит — 1910 рік, 2-й — 1913), з поетичними назвами («Дельфійські танцівниці», «Звуки й аромати розвіваються у вечірньому повітрі», «Дівчина з волоссям кольору льону» тощо), створюють образи м'яких, деколи нереальних пейзажів, імітують пластику танцювальних рухів, навівають поетичні бачення, жанрові картини. Для Дебюссі цикл прелюдій виявився енциклопедією його поетичних образів і індивідуального стилю. Його, як імпресіоніста найбільше привертала в цьому жанрі можливість втілити окремі образи, враження, які швидко змінювали один одного, а також відсутність строгих правил і композиційних схем, імпровізаційність. У кожній з 24 прелюдій Дебюссі, які представляють собою невеликі музичні картини, міститься окремий художній образ. А ось циклічність відчувається набагато менше. У творі композитора-імпресіоніста немає такого взаємозв'язку прелюдій, які були б пов'язані спільною ідеєю або жанрами. Однак його твори відрізняються яскравим колоритом і різноманітністю тематики. У Шопена в прелюдіях розкривається внутрішній світ людини, його почуття і навіть думки, при цьому весь цикл підпорядковується єдиному драматургічному задуму. Дебюссі пішов зовсім іншим шляхом.

Творчість Дебюссі, одного з найбільших майстрів ХХ століття, мала істотний вплив на композиторів багатьох країн.

Версію в електронній музиці твору Дебюссі «Танок сніжинок» зробив японський композитор Томіта Ісао.

Твори

Опера Пеллеас і Мелізанда (1893—1902 роки)

Для оркестру Весна для голосу, 4 солістів і оркестру (1884 рік) Післяполуденний відпочинок Фавна (1894) Ноктюрни для оркестру і хору (1899) Духовні й світські танці для арфи з оркестром (1903) Музика до трагедії В. Шекспіра Король Лір, 2 п'єси для оркестру (1904) Море, симфонічні ескізи (1905) Картинки для оркестру (1905—1911) Мучеництво Св. Себастьяна, симфонічні фрагменти (з музики до п'єси Ґ. Д'Аннунціо, 1911) Хамма, балет (1911—1912, оркестрування Шарля Кешлена) Ігри, балет (1913) Коробка для іграшок, балет (1913, оркестрування Андре Капле)

Музика для сольних інструментів з оркестром Фантазія для фортепіано з оркестром (1889—1890 роки) Перша рапсодія для кларнета з оркестром (1909—1910) Маленька п'єса для кларнета з оркестром (1910) Рапсодія для альт-саксофона з оркестром (1901—1911)

Кантати Диво-дитина для сопрано, баритона, тенора та оркестру (1884 рік) Обрана панна для 2-х солістів, жіночого хору та оркестру (1887—1888, текст Данте-Ґабрієля Росетті) Ода Франції для сопрано, мішаного хору та оркестру (1916—1917, закінчив Маріюс-Франсуа Ґаяр)

Камерна музика Струнний квартет соль-мінор (1893 рік) Музика для Chansons de Bilitis для 2 флейт, 2 арф і челести (1901, текст Pierre Louys) Syrinx для флейти (1913) Соната для віолончелі і фортепіано (1915) Соната для флейти, альта та арфи (1915) Соната для скрипки та фортепіано (1917)

Для голосу і фортепіано Близько 70 творів.

Перекладені українською: «П'єро» L 15, Pierrot: Le bon Pierrot que la foule contem) — переклад Дар'ї Литовченко Романс L 79, L'âme évaporée et souffrante, L. 79 — переклади Ганни Данканич

Для фортепіано

La plus que lente (вальс для фортепіано) (1910) Етюди, зошит 1 і 2 (1915) Арабески (1888 рік) Маленька сюїта (1889) Бергамаська сюїта (1890) Rêverie (1890) Романтичний вальс (1890) Ноктюрн (1892) Pour Le Piano (1899) Естампи (1903) Острів радості (1904) Образи, зошит 1 і 2 (1905, 1907) Дитячий куточок (1909) Прелюдії, зошит 1 і 2 (1910—1913)

I зошит

1. «Дельфійські танцівниці» 2. «Парус» 3. «Вітер на рівнині» 4. «Звуки і аромати реють у вечірньому повітрі» 5. «Пагорби Анакапрі» 6. «Кроки на снігу» 7. «Те, що бачив західний вітер» 8. «Дівчина з волоссям кольору льону» 9. «Перервана серенада» 10. «Затонулий собор» 11. «Танець Пека» 12. «Менестрель»

II зошит

1. «Тумани» 2. «Мертві листя» 3. «Ворота Альгамбри» 4. «Феї-чарівні танцівниці» 5. «Верес» 6. «Генерал Левайн, ексцентрик» 7. «Тераса, Освітлена місячним світлом» 8. «Ундина» 9. «На знак поваги с. Піквіку, ЕСК. П. Ч. П. К» 10. «Канопа» 11. «Чергуються терції» 12. «Феєрверк»

Для 2 фортепіано або фортепіано в 4 руки

Six épigraphes antiques для ф-но в 4 руки (1914, from the music for Chansons de Bilitis) En blanc et noir для 2-х ф-но (1915 рік)

Цікаві факти Загальновідомий факт, що назви для мініатюр Дебюссі допомагала придумувати його дружина Емма. Деякі дослідники вважають, що найменування п'єс зовсім не означають сюжети, а носять лише суб'єктивні асоціації від музичних образів. Часом ці асоціації виступають як щось, що не відноситься до мініатюри. Для більшості прелюдій Дебюссі вибирає тричастинну форму, притому вони вільні від будь-якого схематизму. У Дебюссі склався свій, унікальний інструментальний стиль, який відрізнявся надзвичайною багатоплановістю фактури, мелодією, захованою в гармонійному тлі, а також своєрідною ладогармонічною мовою, заснованою на різких змінах тональностей, іноді дуже далеких одна від одної. Дебюссі в циклі передає різноманітний інструментальний тембр — це і дзвіниця з «Затонулого собору» і звучання валторни з п'єси «Звуки і аромати майорять в нічному повітрі», гітара в «Перерваній серенаді». Композитор дуже вибірково підходить до жанрового тематизму. Він використовує хорал в «Затонулому соборі», токату в п'єсі «Вітер на рівнині». Найважливіше місце займають іспанські танці, які передають особливий колорит, а іноді і допомагають відтворити епоху. У мініатюрі «Дельфійські танцівниці» Дебюссі використовує обрядовий танець, щоб передати атмосферу стародавнього світу. Музику композитора довгий час було прийнято вважати «атематичною».https://uk.perish.info/1355-debussy-preludes-story-video-content-interesting-fac.html

Переклади українською Українська поетеса і перекладачка Тетяна Череп-Пероганич переклала з російської інструментальний твір Клода Дебюссі для голосу «Тіні» (слова М. Улицького) з концертно-камерного репертуару Євгенії Мірошниченко. Цей переклад увійшов до видання «Душа — се конвалія ніжна…», що вийшло друком в 2021.

Див. також 4492 Дебюссі — астероїд, який назвали на честь музиканта.

Примітки

Посилання

http://www.peoples.ru/art/music/composer/debussy/ http://www.krugosvet.ru/articles/16/1001678/1001678a1.htm http://classic.chubrik.ru/Debussy/ http://www.russiandvd.com/store/person.asp?id=1258&media=2&type=artist&genreid=&fullbiography=1

Бібліографія

Vladimir Jankélévitch, Debussy et le mystère, Neuchâtel, La Baconnière, 152 p. ; 1976, Debussy et le mystère de l'instant, Paris, Plon, De la musique au silence, t. 2. Дебюсси К. Статьи, рецензии, беседы. М., 1964 Яроциньский С. Дебюсси, импрессионизм и символизм. М., 1978 Дебюсси К. Избранные письма. Л., 1986 Гнатів Т. Ф. Клод Дебюссі — Клод Дебюссі — Реформатор музичного театру // Часопис національної музичної академії України імені П. І. Чайковського № 3 (20) 2014 — с.35-44