Хвороба, яку спричинює вірус Маяро (, ) — зоонозна ендемічна інфекційна хвороба, яку передають москіти. Хоча хвороба поширена в Америці, проте були завози її до інших континентівHassing RJ, Leparc-Goffart I, Blank SN, Thevarayan S, Tolou H, van Doornum G, van Genderen PJ (2010). «Imported Mayaro virus infection in the Netherlands». The Journal of Infection. 61 (4): 343–5. doi:10.1016/j.jinf.2010.06.009. PMID 20600300. . Поширення Aedes albopictus у декілька країн підкреслює ризик потенційної міської передачі цієї хвороби як у тропічних, так і в помірних регіонах.
Історичні факти Вперше від людини вірус Маяро виділено у 1954 році в Тринідаді від хворих лісних працівниківAnderson CR, Downs WG, Wattley GH, Ahin NW, Reese AA. Mayaro virus: a new human disease agent. II. Isolation from blood of patients in Trinidad, B.W.I. Am J Trop Med Hyg 1957;6:1012–6. .
Актуальність Ізоляти цього вірусу виділені від людей, диких хребетних і комарів окрім Тринідаду ще в Колумбії, Бразилії, Суринамі, Гаяні, Французькій Гвіані, Перу та Болівії. Результати серологічних досліджень вказують на те, що хвороба відносно поширена серед людей, які проживають у сільській місцевості, потрапляють у лісисті райони для роботи та відпочинку на півночі Південної Америки та в басейні Амазонки. Описано кілька невеликих спалахів захворювання на у жителів сільських громад північної Бразилії та східної Болівії. Випадки захворювання у людей загалом епізодичні та найчастіше трапляються у тих, хто нещодавно побував у вологих тропічних лісах. Хоча вірус Маяро, його комарі-переносники та дикі хребетні господарі, безсумнівно, співіснують у неотропічних лісах упродовж тривалого часу, останні демографічні зміни у тропічній Південній Америці змінюють частоту цієї ендемічної хвороби у людей. У міру збільшення людської популяції в регіоні та кількості тих, хто потрапляє в лісисті місця для роботи та відпочинку, кількість осіб, яким загрожує зараження вірусом Маяро, збільшується.
Етіологія
Вірус Маяро має структуру, подібну до інших альфавірусів. Це оболонковий вірус і має ікосаедричний капсид діаметром 70 нм. Геном вірусу має лінійно позитивно-чутливу одноланцюгову РНК з 11 429 нуклеотидами, за винятком 5 ’нуклеотиду з кришкою та 3’ полі (А) хвоста. 5'-проксимальний ORF кодує поліпротеїн, який після розщеплення утворює неструктурні білки (nsP1, nsP2, nsP3, nsP4), а 3'-проксимальний ORF з промоторними кодами 26S для поліпротеїну, який розщеплюється на структурні білки для утворення капсидних білків і глікопротеїни оболонки на поверхні (E1, E2, E3, C, 6K). Неструктурні білки (nsP) виконують різні функції в циклі розмноження вірусу. NsP1 — це фермент, який обмежує мРНК, nsP2 має протеазну активність, а nsP4 — РНК-полімеразну.
Аналіз послідовностей вірусу виявив два генотипи (D і L). Генотип D поширений у Тринідаді, Бразилії, Французькій Гаяні, Суринаму, Перу та Болівії, тоді як генотип L обмежений північно-центральним районом БразиліїPowers AM, Aguilar PV, Chandler LJ, Brault AC, Meakins TA, Watts D, Russell KL, Olson J, Vasconcelos PF, Da Rosa AT, Weaver SC, Tesh RB (2006). «Genetic relationships among Mayaro and Una viruses suggest distinct patterns of transmission». The American Journal of Tropical Medicine and Hygiene. 75 (3): 461–9. doi:10.4269/ajtmh.2006.75.461. PMID 16968922 .
Епідеміологічні особливості Цей вірус передається москітами роду Haemagogus у сильватичних циклах та Aedes у сільських, приміських і міських циклах.
Патогенез Не вивчений. Передбачається, що він має багато спільного з іншими альфавірусними хворобами (чікунгунья, О'ньйонг'ньйонг, тощо) і, частково, з гарячкою денге.
Клінічні прояви Характеризується гарячкою з ознобом, головним болем, міалгіями, артралгіями, висипом, зрідка діареєю.
Діагностика Застосовується виділення вірусу, полімеразна ланцюгова реакція, серологічні реакції.
Лікування Дослідження показали, що фактор пригнічення міграції макрофагів відіграє вирішальну роль у формуванні клінічної тяжкості індукованого збудником ураження опорно-рухового апарату і може стати ціллю для розробки противірусних препаратів для вірусу Маяро та інших альфавірусів. Зазвичай, проводиться ситуативна патогенетична терапія.
Профілактика За відсутності ліцензованої вакцини та клінічно перевірених препаратів проти цієї хвороби, профілактика зосереджується головним чином на боротьбі з комарами в місцях мешкання людей.
Примітки
Джерела Cheikh Tidiane Diagne, Michèle Bengue, Valérie Choumet, Rodolphe Hamel, Julien Pompon, Dorothée Missé Mayaro Virus Pathogenesis and Transmission Mechanisms. Pathogens. 2020 Sep 8;9(9):738. doi: 10.3390/pathogens9090738. Tesh RB, Watts DM, Russell KL, Damodaran C, Calampa C, Cabezas C, Ramirez G, Vasquez B, Hayes CG, Rossi CA, Powers AM, Hice CL, Chandler LJ, Cropp BC, Karabatsos N, Roehrig JT, Gubler DJ (1999). «Mayaro virus disease: an emerging mosquito-borne zoonosis in tropical South America». Clinical Infectious Diseases. 28 (1): 67–73. doi:10.1086/515070. PMID 10028074.