Сант-Аполлінаре-Нуово () — ранньохристиянська базиліка в Равенні (Італія). Побудована в кінці V — початку VI століть правителем Равенни королем Теодоріхом Великим як його придворна церква. Пізніше (в IX столітті) освячена на честь небесного покровителя Равенни (звідси назва). Базиліка знаменита унікальними мозаїками, одна частина яких належать до часу Теодоріха, а інша — Юстиніана, коли Равенна стала візантійським екзархатом.
У 1996 році базиліка в складі ранньохристиянських пам'ятників Равенни була включена в число об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКОEarly Christian Monuments of Ravenna .
Базиліка, спочатку присвячена Христу Спасителю, була побудована за правління короля Теодоріха в 493—526 роках, тобто в проміжку між завоюванням Равенни остготами до смерті короля. Ця дата зв'язується з описами (IX ст.), автора хроніки «Liber pontificalis ecclesiae Ravennatis». Агнелл наводить текст напису в апсиді церкви: «Theodoricus rex hanc ecclesiam a fundamentis in nomine Domini nostri Jesu Christi fecit»Король Теодоріх створив цю церкву від заснування в ім'я Господа нашого Ісуса Христа (лат.). (цей напис не зберігся). Базиліка перебувала поруч з палацом Теодоріха, руїни якого розкопали в 1910—1920 рокахДжузеппе Бовіні Равенна. Мистецтво та історія — Равенна: ЛОНГО, 2008 — с. 82 — с. 160 — 88-8063-085-7.. Як і всі побудовані Теодоріхом равеннські церкви, базиліка належала готам-аріанцям. Зовнішній вигляд і інтер'єр церкви, а також майже всі найбільш ранні її мозаїки (євангельський цикл, цикл Страстей, зображення палацу Теодоріха і порту Классі) збереглися з аріанских часів.
Після завоювання Равенни імператор Юстиніан I своїм едиктом «Sancta mater ecclesia Ravennas, vera mater, vera orthodoxa»Свята мати-церква Равенни, матір істинна, матір православна (лат). передав всі культові будівлі аріанців православним, і базиліка в 561 році була освячена на честь святого Мартина Турського, який прославився викриттям аріанского віровчення. Після цього мозаїки на аріанські теми були частково перекладені, а частина була зачорнена (як свідчить переказ, це було зроблено на вимогу папи Григорія Великого). У цей же період були виконані мозаїки вздовж північної і південної стін головного нава, що зображують процесії мучеників і дів.
У зв'язку з піратськими набігами на Классіс (колишній порт, який перебував за равеннським стінами, нині район Равенни) в 856 році в базиліку з були перенесені мощі покровителя Равенни Равенна. Місто мистецтва. Равенна, 2006. С. 8. Храм був переосвячений в честь цього святого й отримав свою сучасну назву Сант-Аполлінаре-Нуово (тобто «нова» — для відмінності від вже наявної в місті церкви св. Аполлінарія, нині відомої як Сант-Аполлінаре-ін-Классе). У 1748 році мощі святого Аполлінарія були повернуті на своє початкове місце в Классі, при цьому «нова» базиліка зберегла своє посвячення і назву.
У X—XI століттях до храму була прибудована дзвіниця, в XVI столітті — мармуровий портикРавенна. Місто мистецтва. — Равенна: SALBAROLI, 2008. — С. 30. — с. 144, який замінив квадропортик, який імовірно існував раніше (сліди аналогічного квадропортика були виявлені археологами в Сант-Аполлінаре-ін-КлассіДжузеппе Бовіні. Равенна. Мистецтво й історія. — Равенна: ЛОНГО, 2008. — с. 61. — 160 с. — ISBN 88-8063-085-7.). У тому ж XVI столітті через підвищення рівня ґрунтових вод підлогу базиліки було піднято на 1,2 м, в результаті цієї перебудови велика частина мозаїчної підлоги VI століття була загублена. Тоді ж була побудована нинішня апсида, яку згодом (у XVIII столітті, в 1950 і 1986 роках) переробляли. У XVII столітті була збудована кесонна стеля, яка існує і досі та замінила минулу (Святий Мартін в золотих небесах).
Архітектурні особливості Зовнішній вигляд храму є типовим для остготських і лангобардських церкв: цегляні стіни розчленовані пілястрами й здвоєними вікнами. Фасад, що мав раніше квадропортик (замкнуту з усіх боків паперть), з XVI століття прикрашений мармуровим портиком. Прибудована до храму в IX—X століттях 38-метрова дзвіниця має типову циліндричну форму. У міру зростання поверхні дзвіниці її віконні прорізи мають прогресію стулок — від однієї до трьох, що робить будівлю легшою.
Базиліка має три нави, поділених колонадами з константинопольських мармурових колон (по 12 з кожного боку) з коринфськими капітелями і грецькими буквами. Особливістю Сант-Аполлінаре-Нуово, що відрізняє її від більшості ранньохристиянських базилік, є те, що на колони спираються п'ять арок, а не антаблемент; при цьому на капітелі укладені не самі п'яти, а прокладки (пульвани), що є типово візантійським мотивом в архітектурі. Капітелі мають вглиблену кошикоподібну форму, також типову для візантійського зодчестваБартенєв І. А., Батажкова В. Н. Нариси історії архітектурних стилів. — М .: Образотворче мистецтво, 1983. — С. 43. — 264 с.. Розміри базиліки 42 на 21 метрДжузеппе Бовіні. Равенна. Мистецтво й історія. — Равенна: ЛОНГО, 2008. — с. 59-61. — 160 с. — ISBN 88-8063-085-7.. Через невеликі розміри храму простір бічних невів зливається з центральним, чому сприяє широкий крок колон. Центральний нев завершується бароковою апсидою, випереджає широким пресбітерієм, відреставрованим в 1986 році.
У XVIII столітті до північного (лівому від входу) нева було прибудовано 8 бічних каплиць. Цікавими є дві з них:
перша від головного вівтаря капела присвячена святому Антонію Падуанському і містить статую цього святого, використовувану для процесій, перша від основного входу капела присвячена пам'яті італійських солдатів, загиблих в Першу світову війну, і, крім меморіальних дощок з іменами загиблих, прикрашена фресками, типовими для муссолінівської пропаганди, на кшталт «Радість старих батьків», «Радість люблячої дружини», «Радість вірної нареченої», на яких перераховані персонажі зустрічають солдат, що повернулися з фронту, а вінчає цей куточок монументальне полотно «Боже, благослови Італію», де всі зображені герої на інших фресках об'єднані з Папою Римським у спільній молитві про перемогу.
Внутрішнє оздоблення та мозаїки Інтер'єр базиліки пишно прикрашений візантійськими мозаїками, розташованими в три яруси:
верхній ярус — євангельські сюжети (північна стіна містить 13 сцен євангельських чудес і притч, південна — 13 сцен Страстей Христових), середній ярус — зображення пророків і святих, нижній ярус — процесії дів (північна сторона) і мучеників (південна сторона). Створення мозаїчного комплексу належить до епохи Теодоріха, в ньому брали участь різні майстри. У 60-х роках VI століття мозаїки були частково перекладені, щоб знищити пам'ять про остготських правителів Равенни. Академік В. М. Лазарев зазначає, що мозаїки базиліки «виявляють подальший відхід від елліністичної-римської спадщини, що багато в чому зближує їх з пам'ятниками східного, головним чином сиро-палестинського кола». Перекладені мозаїки менш цікаві, ніж теодоріхівські; серед них виділяється портрет імператора Юстиніана (так він був інтерпретований реставраторами XIX століття і безсумнівно ними підписаний), який ряд дослідників вважає портретом короля ТеодоріхаДжузеппе Бовіні Равенна. Мистецтво та історія — Равенна: ЛОНГО, 2008 — с. 73. — с. 160. — 88-8063-085-7..
Від храму Теодоріха, крім мозаїк, зберігся ряд предметів скульптурного оздоблення: різьблений престол і сінь з порфіру, чотирьохпластинна перепона перед престолом із зображеннями виноградної лози, павича і хреста. Оборот однієї з частин перепони прикрашений барельєфом з Даниїлом у лев'ячій ямі. Причому про зворотний бік цієї частини стало відомо тільки в 1950 році, коли її витягли з однієї з бічних капел, де вона до цього була вмонтована в стіну. У центрі головного нева зберігся амвон візантійського типу, створений у VI століттіДжузеппе Бовіні. Равенна. Мистецтво й історія. — Равенна: Лонго, 2008. — С. 66-67. — 160 с. — ISBN 88-8063-085-7..
Вівтарна перешкода (фрагмент) Вівтарна перешкода (фрагмент) Вівтарна перешкода (фрагмент) Амвон
Євангельські сюжети Верхній ряд стін центрального нева прикрашають мозаїки, створені на основі сюжетів Нового Заповіту, при цьому відсутні сюжети, пов'язані з розп'яттям і смертю Христа-Боголюдини (як вважають деякі дослідники, ці сюжети були небажаними в аріанців). При незначних розмірах (розглянути їх без спеціальних оптичних пристроїв, стоячи знизу, неможливо) євангельські
мозаїки відрізняються дивовижною деталізацією, яка свідчить про майстерність невідомого художника.
На північній (лівій) стіні зображені 13 сцен чудес Христових і притч, а саме:
(1) весілля в Кані Галілейській (в ході невдалої реставрації 1854 року глечики з вином були замінені акошиками з хлібами, що зробило сцену невпізнанною); (2) чудове множення хлібів; (3) чудовий улов риби й покликання Петра та Андрія; (4) зцілення єрихонського сліпого; (5) зцілення кровоточивої жінки (інтерпретація цієї мозаїки спірна); (6) ; (7) воскресіння Лазаря; (8) притча про митаря і фарисея; (9) лепта вдови; (10) Христос розділяє овець і козлів (притча про Страшний суд); (11) зцілення розслабленого в Капернаумі; (12) Христос виганяє легіон бісів з біснуватого у свиней; (13) зцілення розслабленого у Віфезді.
На мозаїках цього циклу Христос зображений безбородим, вираз Його обличчя розчулено-милостивий. Кількість дійових осіб на мозаїках цього циклу зведена до мінімуму (47 персонажів на 13 мозаїк)Равенна. Місто мистецтва. — Равенна: SALBAROLI, 2008. — С. 34-38. — 144 с.. Вперше у візантійському мистецтві євангельські сцени розміщуються не в хронологічному порядку, а в тій послідовності як вони згадуються в порядку великодніх читань в Равеннської церкви.
Мозаїки південної (правої) стіни значно контрастують з «північним» циклом: Христос тут бородатий, Його лик суворий, і персонажів тут у 2 рази більше (99 фігур на 13 мозаїках)Равенна. Місто мистецтва. — Равенна: SALBAROLI, 2008. — С. 38. — 144 с.. На південній (правій) 13 зображень Страстей Христових (без сцени розп'яття) і Його Воскресіння. Послідовно тут зображені:
(1) Тайна вечеря; (2) прощальна розмова Христа з апостолами на Оливковій горі (за іншою версією — проповідь Христа 11 апостолам в Гефсиманському саду, без Юди); (3) поцілунок Юди; (4, 5) Христос перед синедріоном; (6) передбачення Христа про зречення Петра; (7) ; (8) Юда повертає 30 срібняків первосвященникам; (9) Христос перед Пілатом, Пілат умиває руки; (10) Христос йде на Голгофу, Симон Киринейський несе за Ним Хрест; (11) жінки-мироносиці й Ангел біля Гробу Господнього; (12) Христос і двоє апостолів на шляху в Еммаус; (13) увірування Фоми.
Попри стильові відмінності між мозаїками північної та південної стін, більшість дослідників вважають, що роботи виконувалися в один і той же час, хоч і різними майстрамиДжузеппе Бовіні. Равенна. Мистецтво та історія. — Равенна: Лонго, 2008. — С. 72. — 160 с. — ISBN 88-8063-085-7.. Часом створення цих мозаїк вважається епоха Теодоріха, що підтверджується примітивністю зображень, орієнтованістю на передню площину, тобто іконографія біблійних сцен знаходиться на стадії становлення. Архітектура і пейзажі лише ледь-ледь позначені або відсутні зовсім. Прикладами примітивності й наївності мозаїк є такі курйозні моменти:
у сцені з розслабленим, принесеним чотирма супутниками, одр з хворим спускають зі скатної, а не зі звичайної для Сходу плоскої покрівлі; одр розслабленого у Віфезді швидше нагадує решітку; у притчі про Страшний суд по праву руку від Христа стоїть червоний Ангел, який опікує овець (праведників), а по ліву — синій, який наглядає за козлами (грішниками), причому крім кольору Ангели нічим не відрізняються; у сцені з прогнозом про зречення Петра Христос вказує йому на колону, на вершині якої сидить півень; Гріб Господній зображено у вигляді ротонди, обрамленої колонами.