Помоклі́ — село в Україні, у Ташанській сільській громаді Бориспільського району Київської області. Населення становить 1211 осіб.
Розташоване за 74 км на південний схід від районного центру (шосейним шляхом теж 74 км), за 12 км від автомагістралі Київ-Харків, за 120 км від обласного центру, найближча залізнична станція — Яготин знаходиться за 28 км.
Помоклі — з татарської згарище. На поч. XVII ст. цей край почали заселяти козаки, досі збереглися назви кутків по іменах перших козаків-поселенців Савенки, Гаврилівка. 1910 - село, центр Помоклівської волості Переяславського повіту Полтавської губернії, 834 господарства, 4759 осіб обох статей з найманими робітниками"Список населенных мест Переяславского уезда Полтавской губернии : составлен по данным подворно-хоз. земской переписи 1910 г.". В 1930 році в селі був 481(?) двір та мешкало 5215 жителів. В 1930 р. створено колгосп ім. Кірова, а в 1931 р. — «Жовтнева хвиля». Під час штучного голоду померло 3000 осіб., з них поіменно встановлено 1007 осіб., що підтвержується повністю вцілілими записами у книгах реєстрації актів про смерть за 1932 і 1933 роки. 19 серпня 1994 року в урочищі Тишків Гай, одному з найбільших місць масових поховань замучених голодом жителів села, встановлено пам'ятний знак.
У грудні 2009 Святійший Патріарх Київський і всієї Руси України Філарет освятив новозбудований храм Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП. Храм збудовано за проектом київського архітектора Г. Рогожина.
Географія Село Помоклі та прилеглі території розміщені на рівнинній низинній місцевості. Південно-західна частина села побудована на болотистій місцевості, де протікала річка Грудка. Внаслідок широкомасштабних меліоративних робіт проведених у 1974—1977роках пересувною механізованою колоною № 166 тресту Київводбуд була осушена площа 222 га. Болота, річкові рукави зникли й відтоді типовим ландшафтом стали луки з мережею водоканалів. На південному сході, у напрямку сусіднього села Шевченкове, територія більш горбиста і спостерігається підвищення місцевості. На сході, у напрямку села Дениси, територія горбиста, але переважно низинна. До 80-х роках XX століття там існував природний яр глибиною до 8 метрів і довжиною до 1 км, який був загорнутий в агропромислових цілях, проте весняні талі води, літні дощі вимивають на старому місці новий яр. Ґрунти місцевості неоднорідні: пісок, супісок, чорнозем, солонці. В центрі, на якому розміщена більша територія поселення, переважає чорнозем. Східна частина села та землі, які використовують для сільськогосподарських робіт — супісок та чорнозем. З півночі та на північному заході — пісок. Це не родючі ґрунти, на них розміщуються луки, ліси, поля, частина присадибних ділянок жителів села. Мікротопонімія села: Щодо походження назви топоніму Помоклі, то в істориків існує дві версії. За першою назва походить від того що місцевість заливалася водою, за другою від татарського «помоклі» що означає «погоріле». Багата історія населеного пункту відобразилась у його власних географічних назвах, а саме гідронімах та оронімах: Гнилка (місцева назва Грудка) — річка, зникла в результаті меліоративних робіт в 70-х рр. XX ст.; Пархоми — колишнє озеро, за переказами назва походить від імені власника, одного з перших поселенців Пархома Волошина; Кругле — ставок, назва якого походить від форми; Сичове — ставок, назва якого походить від імені власника; Куплювате — ставок, місцеві жителі тлумачать походження назви від слова «копане»; Довге — рукотворне озеро назване за прізвищем колишнього господаря, знаходиться в лісі, на півночі від села. Безодня — рівнинна місцевість, яка весною заливається водою; Жабокруківка — болотиста місцевість; Зарічча — урочище, знаходиться за колишньою річкою Гнилка; Яр — частина поля біля кургану «Соболева Могила», у якому брали червону глину; Солонці — рівнинна місцевість на солонистих ґрунтах; Завалля — урочище за валом, у якому добувалась червона глина; Тогобівка — урочище, де добували білу глину; Могилки — горбиста місцевість біля села Помоклі; «Півнева Могила» — стародавній курган; Плисове — низовина, де в давнину під час повені у воді вимочували полотна; Тарасова Долина — низовина, яка знаходиться між селами Помоклі та Сомкова Долина. За легендою в ній зупинявся на відпочинок Тарас Шевченко, коли йшов пішки з Яготина в Переяслав. Межові урочища на кордоні з держлісгоспом, простягаються попід лісом, закріплені межовими знаками й називаються: Дегтярне (Дехтярія), Пройма, Гай. Навколишні лісові насадження також розрізняють за назвами: Березина — ліс знаходиться під селом Помоклі в сторону села Строкова; Займа, тому що лісове насадження зайняло територію поля, знаходиться в сторону Сомкової Долини; Сушарка — територія лісу, на північ від села, де в давнину стояла шишкосушарка; Середня — ліс, який знаходиться на схід від села Помоклі в сторону села Дениси; Казенне — територія лісу, що належала державі, а назва походить від русизму «казёний лес»; Сухий гай — ліс, який знаходиться під селом Помоклі, назва походить від постійних пожеж, що виникали на цій території. На території держлісфонду окремими дільницями знаходяться урочища Гудівщина, Гуменське, Онистратове, Бовтівське, Дибине, Самарське, Базалєвське Боголюбське, Тарасове, Бовине, Варчине. Польові землі, що використовуються для сільськогосподарських робіт корінне населення розрізняє за назвами: Торчове, саме крайнє в торці до села Денис; Середнє знаходиться посередині між селами Помоклі та Дениси; Урашівське обсажене лісополосами, має багато ярів, низин; Кучерява (Кучеряве) обсаджене кучерявими дубами знаходиться в сторону села Шевченкове; Остапенкове, земля належала одноосібному господарю Остапу; Заріччя (за річкою), у сторону села Виповзки; Луки — біля села Помоклі; Чернече — урочище, у 18 ст. земля належала переяславському Михайлівському монастирю; Помірки — піщаний вигін, назва походить від наділів землі жителям села після Столипінської реформи. Найбільш інформативними є назви сільських кутків, переважно антропоніми, які засвідчують імена, прізвища та прізвиська помокельських першопоселенців: Бримарі, Бовине, Волошини, Гаврилівка, Геращенки, Горобці, Губи, Жуки, Кравченківське, Матови, Пархоми, Савенки, Самарі, Сичі, вулиці Панченківська, Хоменківська, Гаврилівська. Декотрі кутки отримали свої назви за асоціативними причинами: Пташиний хутір — від прізвищ жителів Сич, Горобець та прізвиськ Шуліка, Шпак, Півень, що його населяли; Моряки (від професії першого поселенця — колишнього моряка); Хутір — окреме поселення без назви, яке потім приєднали до села; Безуловка територія де була відсутня вулична забудова; Волость — де знаходилась волосна управа; Новоселиця — заселенена на початку XX ст. Кладовищ в селі декілька, їх також розрізняють за назвами: Кравченківське (Кравченки); Жуки; Макаровщина; біля Кущів; Тишкків Гай. Землі сільської Ради межують з сусідніми селами: Випозки, Травневе, Строкова, Соснова, Сомкова Долина, Радянське, Дениси.
Історія Обстеження села та околиць засвідчують заселення людністю даної території ще в доісторичні часи. Найбільше матеріальних пам'яток виявлено в урочищі Завалля-Заріччя починаючи від епохи бронзи (кінець ІІІ — ІІ тис. до н. е.) так званої середньо-дніпровської культури (ранній період епохи бронзи XVIII—XV ст. до н. е.), періоду середньої бронзи XV—XII ст. до н. е. культури багатовалікової кераміки до Черняхівської культури (ІІ-V ст.) та пізнього середньовіччя 18-19 ст. В урочищі Сичі локалізовано два пункти із знахідками кераміки ранньої та середньої бронзи; ранньої залізної доби (ІХст.до н. е.), Черняхівської культури (ІІ-V ст.) та пізнього середньовіччя (пол. XIII—XVIII ст.). В урочищі Завалля знайдені пам'ятки поселень Черняхівської культури (ІІ-V ст.) пізнього середньовіччя (пол. XIII—XIV ст.; XVI—XVIII ст); в урочищі Тогорбівка- Черняхівської культури (ІІ-V ст.), пізнього середньовіччя (XVI—XVIII ст.); в урочищі Чернече періоду пізнього середньовіччя (пол. XIV ст. — XVII ст.) ; в урочищі Заріччя — періоду гетьманщини XVIII ст. та ХІХ ст. Поблизу Помоклів збереглися кургани скіфських часів (VI—III ст. до н. е.) та залишки стародавнього земляного валу. Різночасові археологічні знахідки дають підстави вважати, що люди на даній території проживали майже неперервно. Проте, у писемних джерелах село під назвою Помокле вперше згадується в 1622 р. в Переліку сіл та хуторів Переяславського староства. Серед найдавніших картографічних джерел село під назвою Помокла локалізоване на сучасній території на мапі французького інженера Гійома де Боплана в 1625—1630 рр. Таким чином, нині наукових досліджень історичною датою заснування села можна вважати 1622 рік. З історичних джерел відомо, що за часів Козаччини село Помоклі віддавалось гетьманами у володіння переяславським полковникам. Таким чином дворищами й землею тут почергово, а інколи й одночасно володіли: Іван Якович Лисенко (командував полком в 1669—1677), Леонтій Артемович Полуботок (командував полком в 1685—1687 та в 1689—1690), який ще за своєї першої каденції отримав у селі власність, а потім віддав її в посаг своїй дочці Варварі, коли вона вийшла заміж за Павла Самійловича Добронизького (пом. 1729), переяславського священика. Він також мав у Помоклях власність успадковану від свого батька Самійла Васильовича (1675—1701 рр.) та діда, протопопа переяславського, Василя Добронизського, який володів тутешнею землею з середини XVII ст. Мав власність полковник Яким Головченко (1688—1689). Власниками в Помоклях також були переяславський полковник Іван Мирович (командував полком в 1691—1706), сотник полковий Сокольничій. Полковник Стефан Томара (командував полком в 1708—1715) в 1714 р. віддав свою частину села, ліс, землю переяславському Михайлівському монастирю, який володів всіма цими добрами до 1786 року. Окрім шляхетних власників в селі у XVII—XVIII ст. проживали люди різного соціального стану: виборні козаки, підсусідки, посполиті (селяни), духівництво. В 1729—1764 рр. село належало до 2-ї сотні Переяславського полку.
Є на мапі 1812 року.
Станом на 1799—1801 рр. с. Помоклі було найбільшим селом в Переяславському повіті за кількістю населення (1061 душ). Після скасування полкового устрою в селі створюється сільське правління. В 1834—1859 рр. село (1388 осіб) підпорядковане Студениківському волосному правлінню Переяславського повіту. З 1859 р. по 1919 р. село є центром Помоклівської волості, яка в Переяславському повіті входила до 3-го стану, 5-ї земської дільниці, 2-ї слідчої дільниці, 2-ї судово-правової дільниці, до 1-ї призовної дільниці. В селі був стаціонований кінно-поліцейський урядник, до функцій якого відносився догляд за правопорядком на території всієї волості (с. Виповзки, с. Дениси, с. Соснова, с. Строкова). З 1900 р. по 1915 р волосними старшинами обиралися: козак Федір Федорович Чорненький, козак Іван Карпович Бережний, козак Максим Іванович Коваленко, козак Сподин, Іван Олександрович Чепега, Іван Петрович Тищенко. В 1902 році в селі проживало 4482 особи, а станом на 1910 р. кількість населення зросла до 4759 осіб.