Виноробство в Одеській області станом на 2018 рік охоплює 26,29 тис. га – 60,44 % від загальної площі виноградників України.
Область розташована в кліматично сприятливій зоні північно-західного Причорномор'я, від гирла річки Дунай до Тилігульського лиману, і є найбільшою виноробною областю України. Відповідно до даних 2015 року, виробництво винограду здійснюється в 13 з 26 районах (за попереднім адміністративно-територіальним поділом України). Сільськогосподарські підприємства виробили 2 966 984,57 центнери винограду 2018 року.
На 5 жовтня 2016 року згідно з офіційною класифікацією видів економічної діяльності, виробництво виноградних вин здійснюють 4 фізичні особи-підприємці та 152 юридичних осіб. Вирощуванням винограду зайняті 55 ФОПи та 528 юридичних осіб.
Станом на 2018 рік найбільша частка виробництва винових продуктів належить виноградному суслу – 57,88 %, на другому місці – виробництво вина з дійсною концентрацією спирту не більше 15 % – 24,08 %. Третє місце в області належить виробництву вина ігристого зі свіжого винограду – 10,77 %.
На область припадають Причорноморський та Бессарабський виноробні регіони.
Історія виноробства на території Одеської області бере свій відлік від прадавніх часів.
Історія До початку грецької колонізації Причорномор'я місцеві мешканці регіону вже підтримували виноробство. Проте, широке розповсюдження ремесла, почалось з грецької колонізації у давні часи. Цей район перебував під впливом греків до середини II століття до н. е.
Після завоювання в 105—106 роках імператором Траяном провінції Дакії відбувається вплив на ці землі римлян, які активно колонізували цей регіон. Після переходу римських військ 271 року на південь, на місцях залишилась частина колоністів, які передавали автохтонному населенню досвід виведення сортів винограду та способи виноробства. Успішна акліматизація виноградної лози пов'язана із технологічною революцією господарств Північного Причорномор'я.
Перша писемна згадка пізньомодерного часу – лист воєводи Стефана Хмелецького, який подарував родині Нікоа Варзаря та його брату Теодеру «один виноградник» 1600—1625 років. Є свідчення Скендро, у якому повідомляється про випадок постачання вин до Москви 1790 року.
Після захоплення Очакова 1788 року князь Потьомкін надає у користування колоністам та українцям виноградники в Слободзеї, Яссах, Біляївці й Аджидері. Загалом, сучасна територія Одеської області охоплювала повністю або частково Ананьївський, Одеський, Ізмаїльський, Аккерманський, Балтський повіти.
У XIX столітті на Одещині осіла велика кількість представників різних національностей, які сприяли поширенню виноробства в регіоні. Так, від Ізмаїла і Кілії до Дністровського лиману, поширювалися вірменські поселення. Поруч засновували свої села болгари, сюди ж прибули перші німецькі колоністи з Варшавського герцогства, а пізніше – з Вюртембергу і Ельзасу. Грецьке повстання спонукало переселитись на нові землі біженців з Фракії і Архіпелагу. Вони осіли в Ізмаїлі, Рені та Аккермані. З України (Поділля) переселялись українці і молдавани, з французької Швейцарії – освічені хлібороби. Все це надало визначення регіону як «Америка Старого Світу».
Перший виноградний сад в Одесі, «з метою садівництва і виноробства», заснований 1798 року, відставним майором грецького батальйону на Молдаванці, поблизу Водяної балки. Саджанці привезли з Аккермана, але прижилися не всі і виноградні лози доправляли з Франції та Іспанії. Тут були закорковані перші бочки культурного вина.
1809 року на цьому місці герцог Рішельє заснував «справжні плантації дерев», які сьогодні називаються Дюківським садом.
Одеський купець Іван Рубо посадив 250 тисяч кущів винограду і шкілки з 130 тисяч французьких саджанців, на своїх ста десятинах землі, поблизу Тираспольського тракту. За статистикою Одеського градоначальства, лише в Одесі 1807 року налічувалося 8 виноградників площею понад 10 десятин, в 1812—1818 рр., за п'ять років – вже 54, а 1827 року їх понад 162. За тією ж статистикою 1860 року, Одеса виробляла 32 тисячі відер вина, колоністи і державні селяни – більш ніж по 40 тисяч відер, а поміщики – приблизно 5 тисяч відер.
1820—1850 роки характеризує бурхливий ріст, потім — зниження до 1890 року, згодом — збільшення до 1913 року площ виноробства на Одещині. З 1885 по 1910 рр. – це найпродуктивніші роки для виноробної галузі краю, який сьогодні (ХХІ ст.) називають Одеською областю. Площі виноградників зросли до 7 тисяч гектарів (6,5 тисяч десятин за статистикою Херсонського повіту). Щорічно в саму Одесу ввозилося приблизно мільйон пудів вина, переважно бессарабського з Аккермана, і лише третина – з Криму та Кавказу.
Імпорт невеликий, 20 тис. пудів в дерев'яному посуді. Це міцні вина: марсала, мадера, херес і до 40 тисяч пляшок ігристих вин. Через порт і залізницею, вивозилися в різні міста Російської імперії 600—700 тисяч пудів. Винна справа питомого відомства – найбільша в Одесі. За ним по сумі грошового обігу, судячи з відомостей міністерства фінансів про розлив вина, не менше 10 тис. відер на рік. Існували компанії власників Нуво, Сінадіно, Розенблата, Бернштейна, Гінанда, Болгарова, Сірогоса, Фішера, Рабиновича та заводи Товариства виноробства (1 300 000 рублів в активах) і Редерера (500 000 рублів).
Після початку Великої війни та Російської революції у 1914—1922 роках масово знищують насадження, але від середини 20-х років виноробство, під час політики НЕПу та пізніше, частково відновлюється до 1936 року. 1931 року Наркомземсправ УРСР привласнює виноробній станції ім. В. Таїрова на Сухому лимані статус Інституту виноградарства і виноробства. Разом з тим, насправді заборонено цитування та популяризація вчених, селекціонерів, фахівців, які розвивали виноробство на Одещині до 1917 року.
Після Другої світової війни, колективізації, знову відбувається занепад виробництва. Вже у 1950-х і до кінця 1970-х років починається підйом виноробської галузі.
Новий відрізок бурхливого розвитку виноробства в Одеській області припав на 1960-ті роки: тоді площа наших виноградників майже зрівнялася з молдовськими і «Одессовхозвинтрест», який об'єднував 26 винрадгоспи та 13 виноробних заводів, виробляв стільки ж продукції, скільки й кримські об'єднання. Наприкінці 1980-х років минулого століття Одеська область виробляла 3,2 млн декалітрів вина, шампанського випускалося понад 10 млн пляшок.
Найбільшого розвитку виноградарство Одеської області досягло у 1981—1985 роках: було висаджено 18,5 тис. га нових виноградників. Виноградники посідали 2 % площі сільгоспугідь області, водночас давали 15 % грошових надходжень та до 25 % прибутку від реалізації продукції рослинництва.
Сухий закон часів перебудови, призвів до масового винищення виноробної галузі. За підрахунками економістів, у 1985–1990-х роках Одеська область втратила у виноградно-виноробному комплексі майже 1 мільярд доларів.
За останні тридцять років площа виноградних насаджень скоротилась більш ніж у 2,5 раза. Валовий виторг також скоротився у 2,2 раза. За останні тридцять років розкорчовано понад 50 тис. га виноградників Одеської області.
Клімат і геологія
Природно-кліматичні умови південних районів Одеської області сприятливі для вирощування винограду.
Територія Одеської області витягнута в меридіональному напрямку від 45°11' до 48°12' північної широти.
Клімат вологий, помірно континентальний. У цілому клімат Одеської області поєднує риси континентального і морського. Зима м'яка, малосніжна і нестійка; середня температура січня від -2 °C на півдні до -5 °C на півночі. Для весни характерні похмура погода, тумани у зв'язку з охолоджувальним впливом моря.
Літо переважно спекотне, сухе; середня температура липня від 21 °C на північному заході до 23 °C на півдні, максимальна до 36–39 °C (в останні роки більше). Осінь тривала, тепліша за весну, переважно хмарна. Середньорічна температура коливається від 8,2 °C на півночі до 10,8 °C на півдні області.
Загальна сума опадів 340—470 мм на рік, головним чином випадають влітку (часто у вигляді злив). Число годин сонячного світла приблизно 2200 на рік. Тривалість вегетаційного періоду 168—210 діб із загальною сумою температур від 28 °C до 34 °C.
Взимку переважають північні і південно-західні вітри, влітку – північно-західні та північні. Південна половина області схильна до посух, курних бур, суховіїв.
Ґрунтовно-кліматичні зони
Основними типами ґрунтів виноробства в Одеській області є чорноземи південні та чорноземи звичайні.
На чорноземах звичайних розташовані виноградники посідають площу 25873 га – 66,4 %, на чорноземах південних 13076 га – 33,6 %.
Одеську область щодо виноробства поділяють на західну лісостепову підвищену широкохвилясту, Тілігуло-Кучурганську, Дністровсько-Тілігульську, Придністровську плавневу, Одеську рівнинну, центральну широкохвилясту, Болградську природно-виноградну ґрунтовно-кліматичні зони.
Західна лісостепова підвищена широкохвиляста ґрунтовно-кліматична зона розташована на чорноземах звичайних, до якого належать Березівський та Великомихайлівський адміністративні райони. Основне виноробство становить столовий виноград, технічні сорти для виробництва столових і шампанських вин. Тілігуло-Кучурганська, Дністровсько-Тілігульська, Придністровська плавнева, Одеська рівнинна ґрунтовно-кліматична зона розташована на чорноземах звичайних та південних. До неї відносять. Тарутинський, Білгород-Дністровський, Саратський, Роздільнянський, Біляївський, Овідіопольський райони. Ця зона має сприятливі умови для виробництва столового винограду, також виробництва шампанських та коньячних виноматеріалів, столових сухих та столових напівсухих вин. Центральна широкохвиляста ґрунтовно-кліматична зона знаходиться на звичайних та південних міцелярно-карбонатних чорноземах. Вона розташована в Арцизькому, Саратському та центральній частині Білгород-Дністровського району, Татарбунарський південно-східній частині Білгород-Дністровського району на чорноземах міцелярно-карбонатних, дернових піщаних та глинисто-піщаних ґрунтах. Ця зона має сприятливі умови для виноробства столових вин, шампанських та коньячних виноматеріалів, міцних та десертних вин. Болградська природно-виноградна ґрунтовно-кліматична зона відноситься до Болградського, південної частини Ренійського, східної і західної Ізмаїльського районів на чорноземах південних міцелярно-карбонатних, а також Кілійський район без придунайської частини. До неї також відносять Дунайський приплавневий природно-виноградний район з придунайськими частинами Ізмаїльського, Кілійського, Ренійського районів на чорноземах південних міцелярно-карбонатних та алювіальних дернових ґрунтах у заплаві Дунаю.
+Площі виноградників за групами ґрунтівРайонУсього, гаГрупи ґрунтівчорноземи звичайнічорноземи південніАрцизький район22152215–Білгород-Дністровський район393120261905Біляївський район11561156–Болградський район699053801610Великомихайлівський район167167–Ізмаїльський район1756–1756Кілійський район1801–1801Овідіопольський район25341762358Роздільнянський район15431543–Ренійський район1988–1988Саратський район50355035–Тарутинський район73057305–Татарбунарський район25288701658Усього по області389492587313076
Зони теплозабезпечення
Теплозабезпеченням у зоні активних температур становить 3000–3500 °C. 2016 року у цій зоні теплозабезпечення розташовані найбільші площі виноградних насаджень – 37239 га – 95,6 %. У зоні до 3000 °C є невелика площа виноградних насаджень – 1700 га – 4,4 %.
За зонами теплозабезпечення Одеська область розподілена на чотири райони: північний – помірно теплий, перший центральний – теплий, другий центральний – дуже теплий, південний – спекотний. Виноградне виробництво розташоване в другому центральному, дуже теплому та південному спекотному районах Одеської області.
Виноградні сорти, площа насаджень, стан, зрідженість