Західна (Рання) Чжоу () — царська династія в Китаї в 1046—771 до н. е., період Західної Чжоу виділяють як початковий період епохи Чжоу. Період охоплює правління 12-и ванів протягом близька 276 років. Він поділяється на раннє Західне Чжоу (1027–966 рр. е.), середнє Західне Чжоу (965–857 рр. е.) і пізнє Західне Чжоу (877–771 рр. е.).
Джерела Історія та світогляд Західної Чжоу відомі по класичних трактатах «Чжоулі» — Чжоуські ритуали, «Шуцзін» — Книга Історії, «Шицзін» — Книга Пісень, «Їцзін» — ворожильна Книга Перемін. Магістральний хронологічний нарис за темою подано у відповідному розділі «Історичних записів». Важливим додатком є численні написи на бронзі () та інші археологічні свідоцтва.
Історія Раннє Західна Чжоу Династія Чжоу виникла в результаті завоювання держави Шан чжоуськими племенами. Завойовники прийшли з басейну річки Вей. Згідно історичних джерел чжоу мешкали у регіоні Гуаньчжун («земля в межах перевалів») за часів династії ШанLi, Feng (2006), Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC, Cambridge University Press, p. 32 Згідно з історичними даними, додинастичний Чжоу піднявся як васальна держава на західному кордоні Шан, діючи як її союзник проти варварів сіжун, доки їхній вплив не перевищив вплив династії Шан.
Основу держави заклали Вень-ван, що переніс столицю з Ції (Цічжоу) до Фен, та його сини, У-ван та Чжоу-ґун. У 1050-1045 роках до н.е. вони повстали проти династії Шан. Перебіг війни невідомий, але бл. 1046 року до н.е. чжоусців очолював У-ван, який разом із союзником Цзян Цзия виступив на чолі армії у 45 000 вояків та 300 колісниць. Вони перетнули Хуанхе та перемогли Чжоу, вана Шан, у битві при Мує, що поклало край цієї династіїShaughnessy (1999b), "Western Zhou history", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, p. 309. Армія Чжоу провела 2 місяці в Їньсює, придушуючи опір, перш ніж повернутися до долини Вей. Спочатку чжоуські князі планували зі здобиччю повернутися до своїх володінь, проте У-ван переконав їх закріпитися на захоплених землях. Тоді ж було засновано нову династію, яка дістала назву Чжоу. Отримані тексти розповідають, що У-ван залишив двох або трьох своїх братів (залежно від джерела) наглядати за власне володіннями Шан, якими номінально правив У Ген, син останнього шанського вана. Невдовзі згідно практики Ерван Саньке («два вана та три пошани») йому було надано володіння СунShaughnessy (1999b), p. 310.
Після смерті У-вана бл. 1043 року до н.е. влада перейшла до його чина Чен-вана, при якому фактично керували стрийки Чжоу-ґун і Шао-ґун, що керували східними і західними землями держави відповідноShaughnessy (1999b), p. 311. владу перебрав його брат Чжоу-ґун, при цьому в безпосередньому підпорядкуванні останнього перебували всі східні території держави, а західними областями опікувався Шао-ґун. Але невдовзі почалося постання повстання братів останніх (відоме як повстання трьох охоронців — Гуаньшу, Кайшу і Хуошу спільно з У Геном та племен дун'ї, але вдалося придушити бл. 1040 року до н.е.Shaughnessy, Edward L. (1999). "Western Zhou History". In Michael Loewe; Edward L. Shaughnessy (eds.). The Cambridge History of ancient China - From the Origins of Civilization to 221 B.C. Cambridge: Cambridge University Press, p. 311. Переможний тріумвірат Чен-вана, Чжоу-ґуна і Шао-ґуна розширив володіння на територію, що простягалася до Шаньдуну. Вони побудували східну столицю Ченчжоу (на честь Чен-вана) і почали засновувати чжоуські поселення та держави у стратегічних точках своїх володіньShaughnessy (1999b), pp. 311–313. Найважливіші були передані члена правлячої родини Цзі, зокрема Сін синам Чжоу-ґуна. Чен-ван і Чжоу-ґун провели політичну і адміністративні реформи, зміцнивши владу своєї династії. Також успішно діяли проти племен наньмань на півдні, дун'ї на східному узбережжі Жовтого моря, лушуйху. З метою контролю над цими племенами і шанським населенням було створено васальні держави Ці та Лу, які контролювали дун'ї; Цзінь та Янь, які охороняли північ та північний схід; Вей, яка контролювала колишню шанську столицю Їньсюй та східний вузол шляхів.
Період самостійного правління Чен-вана відзначався умиротворенням і дотриманням правопорядку. До моменту смерті Чен-вана чиновницький апарат держави очолював уже Шао-ґун
Кан-ван здійснив 3 великі військові кампанії для розширення своїх володінь. Сяо Юйдін розповідає про перемогу над гуйфанами, ймовірно, в регіоні Ордос, наприкінці правління Кан-вана, коли було захоплено у полн 13 тис. осібShaughnessy (1999b), pp. 320, 322.. Його політику продовжував син Чжао-ван, але зрештою його спроби розширити володіння до пониззі Янцзи наштовхулис яна спротив держави Чу, від якої бл. 958/857 року до н.е. зазнав ніщивної поразки. За одними відомостями ван загинув у битві, за іншими помер невдовзі після цьогоShaughnessy (1999b), pp. 322–323. Це призвело до послаблення політичного і військового авторитету ванів й посилення місцевих володарів-васалів.
Середнє Західне Чжоу За панування Му-вана держава перейшла до оборони, особливо на сході. У «Бамбукових анналах» зафіксовано кампанію проти південносхідної держави Сюй, війська якого довелося вигнати зі східної столиці. Напис на Дунгуї оспівує поразку, завдану племені дун'ї поблизу Ін, міста-фортеці заснованої одним із братів Чен-вана для охорони південних підступів до столиціShaughnessy (1999b), pp. 323–325Shaughnessy, Edward L. (1991), Sources of Western Zhou History: Inscribed Bronze Vessels, University of California Press, pp. 177, 179–181.
Дуже мало історичної інформації доступно про правління наступних ванShaughnessy (1999b), p. 328. Ґун-ван зумів перемогти й приєднати до своїх володінь державу МіKing Gong of Zhou Ji Yihu in history of China. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 5 січня 2019. Бл. 899 року до н.е. Ґун-ван фактично передав трон своєму синові Ї-вану, а сам доживав свій вік у власному палаці. Але Сима Цянь стверджує без пояснень, що останнього через 7 років змінив його стрийко, який став Сяо-ваном, і що після смерті Сяо «численні володарі відновили» сина Ї-вана, що став Ї-ваном II. Бронзові написи того часу використовують два різні ванські календарі, а в «Бамбукових анналах» згадується, що Ї-ван I виїхав зі столиціShaughnessy (1999b), p. 329Li (2006), p. 99. Деякі автори припускають, що того витіснив його дядько, і вони деякий час були суперниками, але що сталося, зараз невідомо.
Ї-ван II відомий тим, що зварив гуна держави Ці в казані. Бронзовий напис підтверджує напад Чжоу на Ці в цей час. Цей випадок свідчить про зменшення влади вана, оскільки Ці відмовилось сплачувати данину до імператорської казниLi (2006), pp. 97–99. Ї-ван II воював проти Чу та східних варварів у південних околицях своїх володінь. війська Чу дійшли до річки Ло, де ван спільно з васалами завдав ворогові поразкиShaughnessy (1999b), p. 331.
Пізнє Західне Чжоу Послаблення династії починається за правління Лі-вана, правління якого стало переламним. Ван розпочав оборонні кампанії на сході та північному заході. На відміну від попередників намагався обмежити владу місцевої аристократії, яка мала на той час значні володіння. Спротив останніх спричинив репресії з боку Лі-вана. Водночас невдоволення знаті діями володаря проявилося в скасуванні щорічних обов'язкових візитів до столиці держави. Інші перестали підтверджувати присягу вірності вану. Усі отримані тексти зображують його в негативному світлі та зазначають, що його бл. 855 або 841 року до н.е. вигнали зі столиці в долину річки Фен — до місцевості Чжи. Джерела розходяться в думках щодо того, чи це було повстання селянства чи знаті. «Бамбукові аннали», підтверджені бронзовими написами, розповідають, що у відповідності до чжоуських законів не було поставленого нового вана за життя ще живого. Тому було впроваджено регентство на чолі з Ґун-бо володіння Хе (відомий також як Гунхе)Shaughnessy (1999b), pp. 344–345.
У період регенство Ґун-бо відбувається посилення місцевих володарів й аристократії. Лише після смерті Лі-вана трон перейшов до його сина Сюань-вана. Він діяв швидко, щоб забезпечити безпеку держави. На 5-му році свого правління наказав розпочати кампанію проти племен цзянжун, цюаньжун і сян'юнь на заході, в якій спочатку зазнав тяжкої поразки від жунів, але зрештою переміг сян'юнівShaughnessy (1999b), pp. 345–346. Згідно з «Бамбуковими анналами», бл. 816 року до н.е. він наказав розпочати кампанію проти хуайї на південному сході. Бронзові написи фіксують перемоги в цій та інших кампаніях проти сян'юняShaughnessy (1999b), p. 347.. Він зміцнив владу на півдні, перемістивши поселення з долини Вей до басейну Наньяна, прагнув покращити відносини з віддаленими васалами Чжоу на північному сході та сходіLi (2018), p. 95. Водночас вану також доводилося декілька разів втручатися у боротьби за спадкоємство в державах-васалах Лу, Вей, Ці, Цзінь, Цзянму і ТаоShaughnessy (1999b), p. 347. Лише бл. 790 року до н.е. ван змусив їх припинити ворожнечу й підкоритися йому. Але наприкінці панування його конфлікт з державою Танду призвів до змови аристократів, внаслідок чого Сюань-ван загинув.
Зміцнення васалів, котрі закликали до країни кочівників, поступово призводило до послаблення держави. У 750 році до н. е., Шень-хоу за підтримки племен цзен і цюаньжунів, повалив Ю-вана, внаслідок чого столиця Хаоцзін було сплюндрованоTse, Wicky W. K. (2018). The Collapse of China's Later Han Dynasty, 25–220 CE: The Northwest Borderlands and the Edge of Empire. Routledge. p. 45–46, 63, n.40. ISBN 978-1-315-53231-8. Представники правлячої династії на чолі із Пін-ваном втекли на схід, де заснували столицю Ванчен, чим започаткували династію Східна ЧжоуXu, Zhaofeng. "Considering Chengzhou ('Completion of Zhou') and Wangcheng ('City of the King')" (PDF). Chinese Archaeology..
Територія За часів правління Чен-вана та Кан-вана династія Чжоу простягалася на схід до моря, на захід до верхів'їв річки Вей, на північ до Сушеня (сучасний Чаоян, Ляонін) та на південь до району на північ від річок Янцзи та Хуай і річки Хань, досягнувши своєї найбільшої протяжності（2007年）:《西周史與西周文明》第四章〈西周王朝的建立、興盛〉，第二節〈周公東征〉，第57頁-第60頁.
Столиці Під час Західного Чжоу ван У зберіг стару столицю Фен (на західному березі річки Фен) для церемоніальних цілей, але збудував нову для свого палацу та адміністрації неподалік у Хаоцзіні (на східному березі річки Фен). Також існувала сакральна столиця Ціі (Цічжоу) на горі Цішань (в Шеньсі).
Устрій Влада перебувала у вана. З метою посилення законності Чжоу було запроваджено доктрину Мандат Неба, одночасно проводячи важливі ритуали Шан у Ванчені та ЧенчжоуShaughnessy (1999), "Western Zhou History", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge University Press, pp. 310–311. Також з цього часу ван став зватися Сином Неба.