Архілютня — струнний музичний інструмент, різновид лютні часів Ренесансу та родоначальник теорби. Був розроблений у 1600-ті роки, як суміш цих двох інструментів. Од звичайної лютні інструмент відрізнявся довшою «шиєю», більшою довжиною та кількістю струн — до 33, меншою інтенсивністю звучання в діапазонах тенор і бас.
Загальний опис та історія Основна відмінність між лютнею XIV–XVI століття та архілютнею - це кількість струн. У лютні зазвичай їх від 11 до 13, а в архілютні зазвичай 14. Причому в лютні епохи бароко налаштування частот перших шести струн припадають на ре мінор, тоді як в архілютні збережені оригінальні налаштування лютні епохи Ренесансу. Протягом перших приблизно 70 років XVII століття архілютня використовувалася як соло-інструмент і дуже рідко згадувалася як інструмент в складі оркестру.
Архілютня використовувалася в операх Ґеорґа-Фрідріха Генделя, зокрема в опері «Юлій Цезар» 1724 року.
Музика для соло-архілютні зазвичай записується не у вигляді нот, а у форматі табулатури.
Походження назви Архілютня в рукописі 1596 року «Книга глаголемая Алфавитъ иностранныхъ рҍчей» називається ареалютня і перекладається як «гусли или скребеньки». У тій же книзі з відпису XVII ст. інструмент має назву Арфалютня та означає «гусли или скрыпка».
Відомі композитори і музиканти У більшості італійських музичних творів епохи бароко архілютню позначали просто як лютню; класична лютня епохи Ренесансу в той час вже не використовувалася. Серед відомих композиторів, у творах яких серед інструментів активно використовували архілютню, були:
Антоніо Скотті Антоніо Тіназолі Роман Туровський та інші
Серед музикантів, які безпосередньо грають або грали на цьому інструменті:
Аксель Вольф Лука П'янка
Примітки