Світозар Бороєвич фон Бойна (; 13 грудня 1856, Уметич — 23 травня 1920, Клагенфурт) — австро-угорський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1 лютого 1918).

Біографія Батько майбутнього фельдмаршала — граничар оберлейтенант Адам Бороєвич, мати — Стана, уроджена Коварбашич. Батьки Світозара належали до нечисленної і маловідомої генерації православних сербів (за іншими даними мав хорватське походження). Світозар навчався в піхотній кадетській школі в Лібенау. Служив у 52-му угорському піхотному полку в Граці. У 1878 році брав участь в окупації Боснії та Герцеговини. Відзначився при здобутті Сараєва. У 1880 році закінчив військову академію у Відні. Зарахований до Генерального штабу. З 1883 року служив у 63-й піхотній бригаді. У 1887—1891 роках викладав у Терезіанській військовій академії. З 1892 року був начальником штабу 19-ї, 18-ї та 27-ї піхотних дивізій.

З 1904 року — командир 12-го полку Королівського Хорватського домобранства. З 1912 року — командир 6-го армійського корпусу.

На чолі корпусу вступив у Першу світову війну в складі 4-ї армії Ауффенберга. Командував корпусом у Галицькій битві. У вересні 1914 змінив генерала Рудольфа Брудерманна на посаді командувача 3-ї армії, розбитої в Галицької битві. У жовтні змусив відступити 3-ю російську армію Радко Дмитрієва та деблокувати обложений Перемишль. Незабаром, однак, був змушений знову відступити перед новим російським ударом.

Восени 1914 і взимку 1915 року обороняв проходи в Карпатах проти 8-ї російської армії генерала Брусилова. Брусилову вдалося захопити Дукельский і Лупківський перевали, але не просунутися далі. Навесні 1915 року, після Горлицького прориву, брав участь у загальному наступі, зайняв Перемишль.

У червні 1915 року, після вступу Італії у війну проти центральних держав, переведений на Італійський фронт. Призначений командувачем 5-ї армії. Відбив кілька наступів переважаючих італійських сил. З 1917 року — командувач групи армій «Бороєвич», що складалася з 1-ї і 2-ї армій «Ізонцо». Змінив ерцгерцога Євгена на посаді головнокомандувача військ на Італійському фронті.

Після розпаду Австро-Угорщини, хотів набути підданство Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, куди увійшли хорватські землі, але уряд королівства позбавив його змоги там оселитися. Помер від інсульту. Похований на Віденському Центральному кладовищі.

Сім'я У 1899 одружився з Леонтиною, дочкою оберста Фрідріха Ріттера фон Росснера. У них народився син Фрідріх (Фріц), названий на честь діда по матері.

Нагороди Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами (20 жовтня 1878) 1-го класу з військовою відзнакою і мечами (9 травня 1915) Орден Корони (Пруссія) 3-го класу (15 жовтня 1891) Ювілейна пам'ятна медаль 1898 Орден Зірки Румунії, командорський хрест (13 квітня 1900) Орден Лева і Сонця 2-го ступеня (Іран; 27 жовтня 1900) Орден Залізної Корони 3-го класу (18 жовтня 1902) 1-го класу з військовою відзнакою і мечами (20 вересня 1914) Ювілейний хрест Орден Леопольда (Австрія) лицарський хрест (26 вересня 1909) великий хрест (30 жовтня 1914) Почесний громадянин численних хорватських та словенських міст і сіл: Карловаць, Айдовщина (1915) Любляна (серпень 1915) — позбавлений в 1919, відновлений в 2009 році. Синь, Пожега, Славонський Брод, Вараждин (листопад 1915) Ренче, Ґоче, Витовлє (1916) Загреб (березень 1916) Пазин (5 травня 1916) — після окупації міста Королівством Італія позбавлений 13 серпня 1919 року. Яніна (травень 1917) Бакар, Хорватська Костайниця, Копривниця, Петриня, Шемпас, Сежана Відзнака «За заслуги перед Червоним Хрестом», зірка з бойовим оздобленням (31 травня 1915) Залізний хрест 2-го і 1-го класу (Королівство Пруссія; червень 1915) Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) бронзова з мечами (29 липня 1915) срібна з мечами (2 березня 1916) велика з мечами (17 жовтня 1916) велика з мечами (5 листопада 1917) Маріанський хрест, шийний знак (15 листопада 1915) Золота і срібна медаль «Імтияз» (Османська імперія; квітень 1916) — вручені особисто султаном Абдул-Гамідом II Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го і 1-го класу (1916) Військовий орден Марії Терезії командорський хрест (2 червня 1917) — вручений особисто імператором Карлом I лицарський хрест (1931, посмертно) Pour le Mérite (Королівство Пруссія; 26 листопада 1917) Відзнака «За 40 років служби»

Вшанування пам'яті На честь Бороєвича названа вулиця в Сині.

Примітки

Бібліографія Durch Bosnien: illustrirter Führer auf der k. k. Bosna-Bahn und der bosnisch-hercegovinischen Staatsbahn Doboj-Siminhan, Verl. d. k. k. Bosna-Bahn, Beč, 1887., (2. izd. 1890.) O vojni proti Italiji od feldmaršala Boroevića, Ljubljana, 1923. O ratu protiv Italije: sa 3 priloga, Delniška tiskarna d. d., Ljubljana, 1923.

Література Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ; Астрель, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-17-019670-9 (ACT); ISBN 5-271-06895-1 (Астрель).. Pojić Milan, Ćosić Stjepan. Vojskovođa Svetozar Boroević 1856—1920. Zagreb, 2006.