Юхни

Ю́хни — село в Україні, у Миронівській міській громаді Обухівського району Київської області. До 2020 року село Юхни було адміністративним центром Юхнівської сільської ради, нині — центр Юхнівського старостинського округу. Населення становить 579 осіб.

Назва Існує легенда, яка повідає нам про двох братів Юхима та Якима. Посварилися брати і розійшлися. Місце, де оселився Яким, назвали Яхнами, а там, де осів Юхим — Юхнами.

Географія Село розташоване у схилах глибокої балки, по дну якої тече річка Безіменна, що є початком річка Мокра Бутеня — правої притоки річка Росава. Межує на півночі з селом Карапиші, на півдні з селом Шупики, а на сході з Владиславкою. Відстань до обласного центру становить 113 км, до райцентру становить 70 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Карапиші становить 9 км.

Урочища

Верблюжі гори Коліївщина Лисяче провалля Озерища Попів лісок Пудові яри Чобіток Шелихайлиха

Хутори

Баші (до 1958 року — самостійне село). 7 березня 1946 року перейменоване на село Березівка. 10 травня 1958 року села Юхни та Березівка Юхнівської сільської ради «зрослись» і відтоді вважаються одним населеним пунктом — селом Юхни. Діброва Ковалівщина

Яри Могилка

В Юхнах налічується 16 вулиць, у тому числі й один провулок.

Вулиці Берегова, Богуславська, Гагаріна Юрія, Лермонтова Михайла, Лісова, Миру, Мічуріна Івана, Набережна, Першотравнева, Польова, Приймака Івана, Пушкіна Олександра, Садова, Степова, Центральна.

Провулки Тракторний.

Населення

Мова За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 733 особи:

+ Мовний склад населення с. ЮхниМоваЧисло ос.Відсоток українська 723 98,64 російська 10 1,36+

Історія

Доба Київської Русі Перші згадки про село Юхни датуються XI століттям.

За часів панської Польщі У 70-х роках XVIII століття село було дароване у спадкове володіння Кіндрату Шелесту. Після люстрації 1765 року — це було дуже маленьке село всього на 10 дворів, що приносило прибутків на загальну суму 140 злотих на рік. Зовсім іншим з'являється це село в люстрації 1789 року: кількість дворів збільшилася до 87, а річний прибуток зріс до 2820 злотих 22 гроші — тобто населення збільшилося у дев'ять разів, а річний прибуток — більше ніж у двадцятеро разів.

Такі блискучі результати, що були досягнуті за відносно невеликий період часу (не більше 15-ти років), показує на надзвичайні здібності Шелеста у веденні господарської діяльності. Люстрація заключає і певні вказівки на ті кошти, які були використані для досягнення поставленої мети: по-перше, один з підданих, а саме Іско (Йосип) Коваленко, який був названий «засновником поселення» — отже заселення проводилося звичайним способом, за допомогою слободи; по-друге, деякі поселенці користувалися особливо пільговими умовами: з 87 господарств — 27 сплачували невеликий регулярний фіксований оброк, розміром в 4 злотих та не несли ніяких повинностей; пільги ці по своїй суті мали тимчасовий характер: принаймні засновник поселення Коваленко ніс усі повинності, не виключаючи і різних робіт.

Існує легенда про місце його смерті та поховання. В одному документі 1792 року, надрукованому у «Архиве Юго-Западной России» зустрічається випадкова згадка про могилу якогось полковника Шелеста, — саме розташування земельної ділянки визначено наступними словами (мовою оригіналу): «…prosto Buteni, na gruntach Tunickich, koło szlachu Pustowoytowskiego, gdzie krźyź Szelesta pulkownika był lezącego». Надто імовірно, що «полковник», про якого тут згадується, і є тим самим колишнім сотником Кіндратом Шелестом, тим більше, що місцевість, де похований цей полковник, знаходиться поблизу володінь Кіндрата Шелеста: с. Туники знаходиться на відстані 2-3 км від с. Юхни. Сам же спосіб поховання — не на цвинтарі, а на великій дорозі наштовхує нас на припущення про насильницьку смерть…

Існує ще легенда, що саме козацький урядник Шелест приніс частку мощей Святого Священномученика Макарія до юхнівської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, біля якої по смерті й був похований.

Наприкінці XVIII століття власником Богуславського староства стає король Речі Посполитої князь Станіслав Август Понятовський, а після його смерті староство, у тому числі Юхни та сусіднє село Баші, переходять у власність графа Ксаверія Браницького.

У середині ХІХ століття власником цих земель був онук Ксаверія Браницького — Костянтин. Частина степової ділянки поблизу села належала Анзиру Полиновському, а фільварок був у власності Марії Байковської. У 1879 році Костянтин Браницький продає свої маєтки в межах Богуславщини царському уряду, у тому числі і Юхни з Башами.

Під владою Царської Росії У XIX столітті села Юхни та Баші належали до Пустовійтівської волості, Канівського повіту, Київської губернії.

У 1860 році при церкві Святої Покрови, була відкрита церковнопарафіяльна школа, яка функціонувала до 1907 року.

У церкві Святої Покрови, котра знаходилася біля будівлі теперішньої початкової школи у 1895—1898 роках служив псаломником Гдишинський Полікарп Петрович, випускник Богуславського духовного училища (1889) і Київської духовної семінарії (1895), котрий був однокласником і приятелем Олександра Кошиця. Олександр Антонович часто згадує його у своїх спогадах, зокрема як хориста з гарним тенором. На початку XX століття юхнівська церква Святої Покрови та церкви ще 13 навколишніх сіл належали до VII благочинного округа Канівського повіту Київської єпархії, де благочинним священиком був парох церкви Введенія Пресвятої Богородиці с. Вахутинці отець Миколай МаєвськийКіевскіе Єпархіальныя Вѣдомости. — Кіевъ: Кіевская духовная консисторія: 13 марта 1905. - № 11. — С. 8..

У серпні 1876 року в селі відбувся з'їзд мирових посередників, на якому стояло питання про церковні землі у навколишніх селах.

На початку XX століття земство виділило кошти на будівництво нової кам'яної школи. На той час це була велика простора школа. Відкрите нове приміщення у 1907 році.

Радянська влада в селі Радянську владу в Юхнах встановлено у січні 1918 року. Революційна рада, яку очолював Карапищенко І. Н., містилася у дерев'яному одноповерховому будинку.

У 1920 році створюються сільські ради в Юхнах і Башах, які у 1923 року увійшли до новоствореного Миронівського району.

На початку 1920-х років почали виникати товариства спільної обробки землі (ТСОЗ) та невеликі сільськогосподарські артілі. На початку 1930-х років почалася суцільна колективізація та розкуркулення.

Після 1925 році в Юхнівській школі було відкрито курси лікнепу. У 1933 році в Юхнах було відкрито нову школу.

У 1932 році в Юхнах було створено колгосп «Жовтень», а у Башах — колгосп імені К. Ворошилова.

Під час Голодомору 1932—1933 років, від штучного голоду з 2800 мешканців Юхнів померло 865 осіб. Встановлено прізвища лише 32 жертв, з них 17 — діти.

Під час Великого терору 1937—1938 років, коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності, було репресовано 10 мешканців села, із таборів повернулося лише двоє юхнівцівРеабілітовані історією. Київська область… — С. 124—152, С. 558—594. Також під час Великого терору постраждали уродженці Юхнів, що тоді працювали на різних підприємствах Радянської Росії, зокрема у Цілиноградській області Казахстану. Так, Кокот Сидір Васильович, 1908 року на момент арешту працював бригадиром на одному з підприємств. Він був заарештований наприкінці березня 1946 року, а 24 червня того ж року був засуджений Акмолинським обласним судом за статтею 58-10 КК РРФСР — «антирадянська пропаганда і агітація», що передбачала 10 років ВТТ. Реабілітований у 1992 році.

З початком німецько-радянської війни, близько двохсот односельців мобілізували на фронт. Оборонні бої за села Юхни та Баші вели 227-ма стрілецька дивізія під командуванням полковника Макарчука (резерв Південно-Західного фронту) та 14-та кавалерійська дивізія 158-го кавалерійського полку. Село було окуповане Вермахтом 22 липня 1941 року.

У грудні 1941 року кадровий військовий, політрук Червоної армії Іван Кузьмович Приймак, уродженець Юхнів, створив підпільну групу «Комітет № 8», яка налічувала 10 осіб. Згодом чисельність групи становила понад 60 осіб та переросла у партизанський загін № 8, до якого входили мешканці сіл: Юхни, П'ятихатка, Салів хутір. Комісаром загону був О. Ломака. Підпільники діяли на території Миронівського та Богуславського районів. У червні 1943 року підпільна група «Комітет № 8» об'єдналася з партизанами с. Григорівка одне велике партизанське з'єднання імені Чапаєва, яке очолив Приймак. Серед інших у загоні були: льотчик — Герой Радянського Союзу Лавриненков (підібраний 16 вересня 1943 року разом із капітаном Корюхіним), голова військового трибуналу Київського гарнізону, юрист першого класу В. О. Іванесов, Герой Радянського Союзу Роберт Клейн; командир 3-го загону, письменник Касим Кайсенов.

З 1942 року на примусові роботи до Німеччини з Юхнів було вивезено понад 100 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат.

2 лютого 1944 року Юхни та Баші були відвойовані з-під німецької окупації батальйонами 54-го укріпрайону під командуванням генерал-майора Михайла Титовича Карначова. В боях при обороні та відвоюванні села загинуло близько 25 вояків-окупантів Червоної армії, які поховані у братській могилі, неподалік сільської школи. На могилі встановлено пам'ятний знак з викарбуваними на ньому іменами полеглих вояків. З війни не повернулося 126 односельців. Під час німецької окупації було розстріляно 14 місцевих мешканців.

Після війни зруйновані Юхни було відроджено у найкоротші терміни. В обох приміщеннях школи був зроблений ремонт. Навчально-виховний процес відновився. Директором школи на той час був Іван Амросійович Довженко. У школі навчалося 350 учнів. Стара (молодша) школа працювала в одну зміну, а нова — в три зміни. В третій зміні навчались учні, яким було за 20 років.

У 1950 році в результаті укрупнення колгоспу в Юхнах, колгоспи імені К. Ворошилова (с. Березівка) та «Жовтень» (с. Юхни) було об'єднано в один колгосп, який отримав назву імені В. Молотова, а головою новоствореного колгоспу став М. І. Носков. Колгоспна контора та сільська рада знаходилися в Юхнах, а село Березівка було підпорядковано Юхнівській сільській раді.

Вже у 1957 році колгосп імені В. Молотова перейменовано на «Перше Травня», а головою колгоспу став Д. Л. Приходько. За його керівництва було створено міцну матеріально-технічну базу господарства та відбудовано, у значній мірі, соціальну сферу села, а саме побудовано фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, Будинок культури. У селі також діяли початкова школа, бібліотека та магазини.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 10 травня 1958 року № 347 «Про уточнення обліку населених пунктів Київської області», відповідно до якого з метою уточнення обліку населених пунктів і впорядкування в адміністративно-територіальному поділі Київської області ухвалено затвердити подання виконкомів районних рад депутатів трудящих про зміни, що сталися в складі населених пунктів області, а саме населені пункти с. Юхни та с. Березівка (до перейменування 1946 року — с. Баші) Юхнівської сільської ради, що зрослись між собою надалі вважалися за один населений пункт — с. Юхни. 30 грудня 1962 року був виданий Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Української РСл³домості Верховної Ради УРСР. — 1963. — С. 32, 39., згідно якого с. Баші остаточно стає частиною Юхнів, а Юхни відповідно підпорядковуються однойменній сільській раді.

На початку 1970-х років за колгоспом «Перше Травня» з центральною колгоспною конторою в Юхнах було закріплено 2032 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1947 га орних земель. Виробничим напрямом колгоспу було рільництво, м'ясо-молочне тваринництво та бджільництво.