Хуліо Еррера-і-Рейсиґ ( 1 серпня 1875, Монтевідео — 18 березня 1910, там само) — уругвайський поет, драматург, прозаїк, есеїст. Основоположник модернізму національної поезії Уругваю.

Життєпис Представник шляхетного і заможного патриціанського роду. Син лікаря, що мав широкі зв'язки у соціальному і культурному середовищах. Племінник Хуліо Еррера-і-Обеса — президента Уругваю в 1894 — 1897.

З дитинства відрізнявся слабким здоров'ям. У п'ятирічному віці переніс перший серцевий напад . У 1892 році йому поставили діагноз — вроджена вада серця, яким він буде страждати все своє життя, крім того поглиблений перенесеним черевним тифом, через що Еррера-і-Рейсиґ не міг навчатися, подорожувати або від'їздити далеко, окрім відвідування Буенос-Айреса.

У 1895 — 1897 — помічник секретаря Департаменту освіти.

Творчість Хуліо — один із найоригінальніших поетів, які писали іспанською мовою на початку XX-го століття. Його поезія, для того часу надзвичайно суперечлива своїми інноваціями за формою і за мовою, сильно вплинула на розвиток сучасної іспано-американської поезії.

Дебютував у 1898, опублікувавши свій перший вірш в газеті La Libertad, критика позитивно відгукнулася про творчість молодого поета. Після цього він регулярно друкувався в різних періодичних виданнях. Перші романтичні оди ( «Ода Іспанії», «Пісня Ламартина») побачили світ у 1897 — 1898; у 1899 — 1900 видавав журнал «Ла Ревіста», де був опублікований цикл його лірики, що втілила специфіку іспаноамериканського модернізму.

Еррера-і-Рейсиґ — поет яскраво вираженої європейської орієнтації; в його творчості можна виділити кілька стилістичних тенденцій: вірші символістської спрямованості (цикли «Великдень часу», 1900; «Водяний годинник», 1909; поема «Абсурдна скорбота», 1903), і пасторальна або любовна лірика (збірки «Гірський екстаз», 1904 —1907; «Покинуті парки», 1900 — 1905; «Баскські сонети», 1906).

У 1900 навколо нього виникло літературне співтовариство молодих поетів Монтевідео.

У тому ж році пережив новий серцевий напад, після якого йому було призначене лікування морфієм.

У 1902 створив літературний гурток поетів-модерністів — «Вежа панорам». Еррера-і-Рейсиґ став новатором, що оновив традиції уругвайської лірики, долаючи властиву їй раніше романтичну риторику, сентименталізм. Прихильник літературної кастильскої мови. Ідея екуменізму, свободи людського духу, — така характерна для іспаноамериканського модернізму взагалі, — в творчості уругвайського поета отримала яскраве вираження. Вийшли книги «Нічні світанки» (1902), «Фіалкові вірші» (1906), «Смеркові роялі» (1910). У 1907 заснував журнал The New Atlantis.

Згодом Еррера-і-Рейссіг поступово перейшов від романтизму до авангардистського модернізму і сюрреалізму і тільки після смерті отримав широке визнання, як один з провідних діячів у розвитку латиноамериканської поезії XX-го століття.

Вибрані твори

Canto a Lamartine (1898) Epílogo wagneriano a «La política de fusión» con surtidos de psicología sobre el Imperio de Zapicán (1902) Las pascuas del tiempo (1902) Los maitines de la noche (1902) La vida (1903) Los parques abandonados (1902 — 1908) Los éxtasis de la montaña (1904 — 1907) Sonetos vascos (1908) Las clepsidras (1909) La torre de las esfinges (1909) Los peregrinos de piedra (1909) La torre de marfil Poesías completas (1913, посмертно) Páginas en prosa (1961, посмертно)

Примітки

Література Mazzucchelli, Aldo (2010). Lo mejor de las fieras humanas. Vida de Julio Herrera y Reissig. Montevideo: Taurus.

Посилання Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes. Julio Herrera y Reissig Página creada por Aldo Mazzucchelli con materiales extra, inéditos, facsimilares, poesía y demás de Herrera y Reissig. Página de homenaje con biografía y selección de textos. Biografía detallada y selección de textos.