Бузова̀ — село в Україні, у Бучанському районі Київської області. Розташоване на пів-шляху від Києва у бік Макарова (західний керунок). Населення становить 1548 осіб. Входить до складу Дмитрівської сільської громади.

Історія

XVII—XVIII століття Як свідчать архівні документи, поселення на території села виникло ще до 1600 р. Тоді воно належало до Білогородського маєтку князів Острозьких. Впродовж 1600—1624 років у актах «Źródła dziejowe» міститься вісім позовів від різних власників до князів Острозьких про їхніх підданих, що самовільно оселилися в БузовійНариси з історії Ясногородки / Є. В. Букет, В. М. Кулаковський, Л. А. Міщенко та ін.; Упоряд. Є. В. Букет. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. — С. 14-15.. Точних даних про заснування села Бузова та походження його назви не збереглося. За твердженням Похилевича село отримало назву від дикої бузини, яка колись густо росла по долині, де розташувалося селоПохилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской Губернии. — Біла Церква, 2007. — С. 69.. Поселення заснували заїжджі чумаки, яким довелося проходити обозом Старим шляхом через містечко Ясногородка. Зупинившись біля корчми, чумаки пасли своїх волів. Саме тоді в ясногородської пані втік приручений ведмідь. Розтягнувшись ланцюжком, чумаки пішли лісом і знайшли ведмедя на пагорбі біля річки Бузівка. Цей пагорб вдячна пані подарувала двом братам-чумакам Брамирщукам. Пізніше ця місцевість була названа Данилівкою (за іменем одного з братів). Навколо перших двох хат братів заснувався хутір Бузівка, який з часом переріс у село Бузова.

На лівому березі Бузівки, на прорубах, пани поселяли своїх кріпаків на так званих «вільних» землях. Так виникали нові вулиці та росло поселення.

Село Бузова згадується в історичному романі В. М. Кулаковського «Максим Кривоніс». Саме тут у 1648 р. і проїжджав Максим Кривоніс, полковник гетьмана Богдана Хмельницького.

13 липня 1648 року війт містечка Ясногородки Гапон, який сформував козацьку сотню з ясногородських міщан та бузовських і гурівщанських селян (Ясногородка, Бузова та Гурівщина — сусідні населені пункти), спустошив маєтність шляхтича Стефана ПеслякаПротестацію датовано 16 квітня 1649 р., документ опубліковано в Архіві ЮЗР, Ч.3., Т.4. Київ, 1914, акт 131, з посиланням на Київ. Центр. архів, № 2491, л. 200, акт 83.. З поіменно згаданих селян з Бузови, які брали участь у цьому нападі, у протестації, поданій від імені Песляка в Луцькому замку перед гродським урядом, згадані Коваль Овдій з пасинками та Хома Мельник.

Можна припустити, що Бузова, можливо випадково, або тяжіючи до старих адміністративних кордонів, потрапила тоді до нової адміністративно-територіальної одиниці — Ясногородської сотні Київського полку у щойно тоді створюваному козаками новому державному об'єднанні Війську Запорозькому (Гетьманщині).

Ясногородська сотня присутня в козацькому реєстрі Війська Запорозького 1649 р., але термін її існування виявився нетривалим у подальшому вирі безперервних воєнних подій.

Цікаво, що у Реєстрі Війська Запорозького, датованому 16 жовтня 1649 р., обмеженому за Зборівським договором сорока тисячами козаків, у переліку козаків Ясногородської сотні бузівчанин Коваль Овдій згадується шістнадцятим після сотника (яким на цей час був Трохим Яценко; таким чином ясногородський війт Гапон залишив на цей час посаду сотника, якщо відомості про ім'я сотника у протестації були точними), можливо в ньому перебував і бузівчанин Хома Мельник, оскільки в Реєстрі, опублікованому Бодянським з оригіналу, наведено не всі імена козаків Ясногородської сотні, непрочитані з яких замінено крапками.

Після підписання Андрусівського перемир'я і продажу Києва поляками Московській державі, Бузова перетворилася на прикордоне поселення.

Князі Шуйські від 1676 року володіли Ясногородським маєтком.

Після козацьких воєн, які прокотилися краєм, у 1720 р. у Бузові знаходилося лише 5 дворівПохилевич Л. Уезды Киевский и Радомысльский. — 1887. — С. 74..

У 1704—1712 рр. частина Правобережжя України, у тому числі й та, до якої належала спустошена Бузова, знаходилася під контролем гетьманів Мазепи і Скоропадського, після чого вона повернулася під контроль польської адміністрації, внаслідок угоди між Польщею і Росією.

Принаймні з 1729 р. у Бузові була відбудована церква, у якій з цього року був священиком Іван Іваницький, «по презенті князя Миколая Шуйського». Ця церква була описана у візиті Хвастівського деканату за 1746 рік.

У 1754 р. підлягало оподаткуванню півкварти диму у володінні князів ШуйськихТариф подимного податку Київського воєводства 1754 року / Опрац. К. Жеменецький; Вступ укр. перек. Є. Чернецький. ‒ Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. ‒ 272 с..

У липні 1768 року в селі побували козаки Івана БондаренкаБукет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7.

В 1772 р. село Бузова мало 79 дворів.

У 1781 р. була побудована нова дерев'яна церква Преображення Господнього 6-го класуПохилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской Губернии. — Біла Церква, 2007. — С. 69 — S. 485..

У 1793 р. після Другого поділу Речі Посполитої, коли правобережні воєводства України (Київське, Брацлавське та Подільське) стали частиною Російської імперії, Бузова опинилася у її складі.

За V Ревізією 1795 року податного населення Російської імперії село Бузова належало до володінь княгині Анелі Шуйської (польськ. Anel Szujska).

XIX століття

У 1820 р. село належало графині Ізабеллі Ледуховській, яка цього року продала його Вікентію Цивінському, після смерті В. Цивінського маєтність успадкували його сини Владислав і Казимир, першому з яких відійшло 1677, а другому 1839 десятин (дані на початок 1860-х рр. з праці ). З цієї ж праці відомо, що на початок 1860-х рр. у селі жило «жителей обоего пола 628».

Бузівчани були активними учасниками антикріпосницьких заворушень у 1830-1832 рр. Історик І.О. Гуржий у книзі «Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту 80-х років XVIII ст. пише, що Антикріпосницькими виступами селян під час польського повстання була охоплена велика кількість сіл Київської і Волинської губерній. За свідченням графа Кисельова, в південно-західному краї поширювалися чутки через селян, що незабаром буде видано украз про знищення шляхти. У червні 1831 р. спалахнув рух селян у Казаровичах, Глібівці, Ясногородці, Бузовій (Київський повіт). Відмовившись виконувати повинності на поміщиків, селяни заарештували й відправили в Київ управляючих, економів та інших панських посіпак.

До 1861 р. бузівськими землями володів Казимир Цивінський, який одержав маєток у спадок від свого батька Вікентія Цивінського. Казимир мав будинок, вкритий соломою, господарчий двір, гуральню. Після реформи земля поміщика була розділена між 4-ма синами: судею Ґудзем (звідси назва урочища - Ґудзьове), офіцером Лукашем (Лункове урочище на Петренковій поляні), Флоріаном (Фльориком), який продав у 1910 р. 100 десятин Маковському, а сам жив на дачі у лісі (Фльорикове урочище). Четвертий син Цивінського Северин загинув на війні, а вдова його продала свою землю селянам (звідти назва урочища - Вдовине).

У 1861 р. в Російській імперії було здійснено селянську реформу, згідно з якою селяни-кріпаки звільнялися з кріпацтва і отримували по кілька десятин поміщицької землі, за яку мали сплатити викуп. Щоб компенсувати поміщикам втрату кріпаків, викуп поміщицької землі, який мали сплатити селяни, у середньому втричі перевищував ринкову вартість землі, таким чином селяни викуповували не лише землю, а й власну свободу. Оскільки селяни не могли заплатити всі гроші одразу, вони та їх нащадки зобов'язувалися до виплати щорічного оброку за землю протягом 49 років (оскільки згідно з реформою 1861 р. гроші за землю, якою наділялися селяни, поміщики авансом отримували від держави, переведені на викуп селяни розраховувалися за землю з державою). У зв'язку з польським повстанням за незалежність Польщі, яке вибухнуло у січні 1863 року, царський уряд дещо знизив викупні суми на Правобережжі, по Київській губернії на 41 %, які склали 1 карбованець 64 копійки за десятину на рік, це було зроблено, щоб, з одного боку, покарати польських поміщиків за повстання, з іншого, заручитися лояльністю українців до Росії. Але знижені суми викупу все одно набагато перевищували ринкову вартість отриманої селянами земліЛитвак Б. Г. Переворот 1861 года в России. — М., 1991. — С. 176. Проте колишні бузівські кріпаки після імплементації закону 1863 р., яким вони були переведені на викуп з 20 % знижкою викупних платежів, перейшли зі статусу тимчасово зобов'язаних селян (згідно якого повинні були виконувати повинності на користь колишніх власників їх земельних наділів до повної сплати їх вартості) в статус вільних землевласників з повними правами на свою землю. Стався цей перехід у БузовіЙ між серпнем і груднем 1863 р.ЦДІАК України. — Ф.127. — Опис 1012. — Спр. 3479

У середині 1880-х рр. у Бузові нараховувалося «жителей обоего пола: православных 843, римокатоликов 60, евреев 13». Ревізських душ — 266. Селяни мали у власності 693 десятини наділеної землі, за яку сплачували щорічний викуп 761 карбованець 80 копійок. Ці виплати були скасовані лише 1906 року, коли викуп за землю, розрахований реформою до 1910 року, селянами було майже повністю сплачено. Також на середину 1880-х рр. у власності молодшого сина В. Цивінського Казимира у Бузові залишалося 876 десятин землі, а старший — Владислав продав свою частину спадщини, 496 десятин орної землі та 786 десятин лісу, професору Київського університету А. Матвеєву у 1871 році, який у 1882 році помер, але до того часу активно влаштовував в селі своє господарство, заклав сад, побудував паровий млин та інші господарські спорудиТам само.

1870 року коштом селян та казни було збудовано дерев'яну Преображенську церкву. До парафії були приписані сусідні села Березівка та Гурівщина.

На 1900 рік у Бузові було 216 дворів, нараховувалося 1058 жителів, з них чоловічої статі — 479, жіночої 579. До Бузової належало 2421 десятина землі, з них — 1685 десятинами володіли поміщики, до церкви належало 35 десятин, селяни володіли 656 десятинами землі, інші стани — 45 десятинами. Село належало поміщикам сину Казимира Цивінського Флоріану та Фрідріху Барчу. В селі знаходилася православна церква та однокласна приходська школаСписок населенных мест Киевской губернии. — 1900. — С. 48.

До 1917 року село входило до Білогородської волості, Київського повіту, Київської губернії.

ХХ століття

Близько 1930-31 рр. в селі сталося різке зубожіння людей, викликане примусово-«добровільним» створенням колгоспу за наказом комуністів. Головою колгоспу в село надіслали якогось чужинця Колосова. Колективізація супроводжувалася засланням в Сибір селян, які мали міцні господарства, «куркулів» і «підкуркульників», у їх хатах розмістили надісланих в село на роботу вчителів (новозасновану школу розташували у поміщицькій садибі), дитячий садок та використали в інших колгоспних потребах. Під час колективізації у людей відібрали худобу і землю у колгосп, залишивши лише невеликі присадибні ділянки, з яких люди ледве харчувалися, вилучили також сільськогосподарський реманент, розібрали і забрали на дошки в колгосп навіть людські комори для зберігання зерна. Людей в колгоспах примусили працювати задурно, за «палички-трудодні», за виконання норми 1 «паличка», за недовиконання «півпалички» чи «чверть». Пропрацювавши рік, колгоспник за «палички» отримував 2-3 кг зерна на 1 травня та 7 листопада, що, власне, й становило оцінку річної праці. Люди не мали права залишати колгосп. Фактично було відновлено кріпацтво, тільки селяни були вже не поміщицькими кріпаками, а державними рабами. Вирощена колгоспна продукція зникала в невідомому напрямку, і у селян не було жодного зацікавлення в результатах своєї праці.