Олекса́ндр Опана́сович Потебня́ (, хутір Манів, поблизу села Гаврилівки Роменського повіту Полтавської губернії (тепер село Гаврилівка Роменського району Сумської області) — , Харків) — видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, доктор філології, професор, член-кореспондент Петербурзької академії наук з 1875 р., член багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств. Лауреат Уваровської премії.

Брат військового та політичного діяча Андрія Потебні. Батько українського ботаніка Андрія Потебні та українського електротехніка Олександра Потебні«Происхожденіе и этимологическое значеніе слова „потебня“ объяснено подробно самимъ А. А. Потебней въ IV вып. „Къ исторіи звуковъ“ (40): потебня, тебенек — корень татарскій, предлогъ и грамматическая форма русскіе, означаетъ кожаныя лопасти по бокамъ казачьяго сѣдла. Фамилія казацкая. На Дону въ великорусской формѣ Тебеньковъ».— Із книги: Сумцов Н. О. Современная малорусская этнографія. Часть 1-ая (съ портретомъ А. А. Потебни).— Кіевъ: Изданіе редакціи журнала «Кіевская старина», 1893.— С. 4..

Життєпис

Народився у небагатій шляхетській родині Роменського повіту Полтавської губерніїПерша автобіографія О. Потебні була опублікована Олександром Пипіним у III томі праці «Історія російської етнографії», с. 420—424.. Атмосфера, що панувала в сім'ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури.

Навчався у Радомській гімназії, у Царстві Польському, де його дядько по матері був учителем. Там вивчав польську, а у домі свого дядька — німецьку мови.

Неповних 16-ти років вступив до Харківського університетуТому, що у 1820-х—30-х роках цей університет закінчили троє братів його матері. на юридичний факультет. Наступного року перейшов на історико-філологічний факультет. Закінчив його 1856 р. Подав дисертацію за темою «Перші роки війни Хмельницького» з використанням літопису Самійла Величка та народних пісень.

За відсутності вільних вчительських місць його призначили кімнатним наглядачем до 1-ї Харківської гімназії. Через півроку залишив посаду і, за порадою Петра Лавровського, готувався до магістерського екзамену зі слов'янської філології.

Після складання іспиту його залишили при університеті. Від 1861 р. — ад'юнкт Харківського університету з правом викладання історії російської мови.

1861 року захистив магістерську роботу («О некоторых символах в славянской народной поэзии»), 1874-го — докторську дисертацію («Записки о русской грамматике»). 

3 серпня 1862 року до серпня 1863 року — в закордонному науковому відрядженні (Німеччина, Австрія). Вивчав санскрит у Альберта Вебера. Самовільно повернувся до Харкова.

Після повернення — доцент кафедри слов'янського мовознавства і секретар історико-філологічного факультету, від 1875 року екстраординарний, згодом — ординарний професор кафедри російської мови і словесності Харківського університету. Член-кореспондент Імператорської Петербурзької АН (1875 рік).

Один із засновників Харківської громади, Харківського історико-філологічного товариства (був його головою у 1877–1890 роках). Основоположник так званого психологічного напряму в слов'янському мовознавстві. Ім'ям О. Потебні назвали Інститут мовознавства НАН України (1945 рік).

Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про [походження мови]], взаємозв'язок мови й мислення тощо. На його погляди з питань фольклористики і етнографії вплинуло знайомство з талановитим фольклористом Михайлом Ніговським.

Східнослов'янська філологія

Потебня розглядав питання історії української мови та української діалектології у зв'язку з відповідними аспектами російської мови. Обидві мови вчений вважав нащадками імовірної, однієї, спільної в минулому (давньоруської) мови-предкаА. А. Потебня. Два исследования о звуках русского языка: I. О полногласии. II. О звуковых особенностях русских наречий. — Воронеж. Типография В. Гольдштейна, 1866. — С. 53., які розділилися набагато раніше 12 століттяА. А. Потебня. Два исследования о звуках русского языка... 1866. — С. 138—140.. Відповідно до термінології свого часу називав українську мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність східнослов'янських мов («Про повноголосся» (1864 рік), «Про звукові особливості руських наріч» (1865 рік), «Замітки про малоруське наріччя» (1871 рік), «До історії звуків руської мови», 1 — 4 (1871–1883 роки), рецензія на працю П. Житецького «Нарис звукової історії малоросійського наріччя» (1878 рік)Разбор сочинения П. Житецкого «Очерк звуковой истории малорусского наречия», Киев, 1876 г. Составленный профессором А. А. Потебня // Записки Имп. Акад. наук, Том 33. — 1879. — С. 764—839. та ін.).

Філолог Потебня розробив наукове підґрунтя східнослов'янської діалектології як самостійної дисципліни. В статтях «Замітки про малоруське наріччя» (1870) і «Розбір праці П. Житецького „Нарис звукової історії малоруського наріччя“» (1878) він уперше в слов'янській філології систематизував ознаки української мови, за якими вона відрізняється від інших слов'янських мовОлександр Опанасович Потебня // Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН УкраїниПотебня А. Заметки о малорусском наречии. Перепечатано из «Филологических Записок» 1870. — Воронеж: в тип. В. А. Гольтштейна, 1871.Разбор сочинения П. Житецкого «Очерк звуковой истории малорусского наречия», Киев, 1876 г. Составленный профессором А. А. Потебня // Записки Имп. академии наук, т. 33. — СПб. 1879. — С. 764—839.. Охарактеризував межі поширення її найважливіших діалектичних звукових явищ. З погляду історії розвитку української мови особливе значення мають відкриття т. з. нового ятя та обґрунтування дифтонгічного переходу давньоруських о, е в і у новозакритих складах. Учений постійно цікавився питаннями народності і мови, взаємовідношення націй і мов, народності й особи, дво- і багатомовності, майбутньою долею націй і мов («Думка і мова» (1862), «Мова і народність» (1895 рік)А. А. Потебня. Язык и народность / Юрій Шевельов. Мова, національність, денаціоналізація. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 77—116., «Про націоналізм» (1905 рік)А. А. Потебня. О национализме / Юрій Шевельов. Мова, національність, денаціоналізація. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 117—122., «Лист до Єлени Штейн» (1927 рік)А. А. Потебня. Письмо к Елене Штейн (Об изучении иностранных языков детьми) / Юрій Шевельов. Мова, національність, денаціоналізація. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 139—140., «Загальна літературна мова і місцеві наріччя» (1962 рік)А. А. Потебня. Общий литературный язык и местные наречия / Юрій Шевельов. Мова, національність, денаціоналізація. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 123—138..

Засуджуючи денаціоналізацію, Потебня стверджував, що усі мови мають невичерпні внутрішні можливості для розвиткуПроблема денационализации / Юрій Шевельов. Мова, національність, денаціоналізація. — Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 67—76.. У рецензії на збірку «Народні пісні Галицької й Угорської Русі» Я. Головацького (1876) розглянув питання про право української мови на літературну писемну формуА. А. Потебня. Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким / Отчет о двадцать втором присуждении наград графа Уварова. Приложение к XXXVII-му тому Записок Императорской академии наук № 4. — Санктпетербург, 1880. — С. 92-97.. Великою мірою на матеріалах української мови ґрунтується праця Потебні «Із записок з руської граматики» (т. 1—2 (1874), т. З (1899), т. 4 (1941)), у якій дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови і всієї системи східнослов'янських мов у їхніх зв'язках з іншими мовами; мова розглядається у тісному зв'язку з історією народу, з еволюцією людської думки. Такого ж плану і розвідка «Значення множини в руській мові» (1888).

Словесність

Значну увагу приділяв психології словесно-художньої творчості («З лекцій з теорії словесності», 1894 рік); («Із записок з теорії словесності», 1905 рік). Потебня є творцем лінгвістичної поетики. Теорія поезії у нього базується на аналогії між поетичним твором і словом. Практичною реалізацією теоретичних поглядів Потебні став його переклад «Одіссеї» українською мовою (уривки, що збереглися, 1905 рік). Дослідженню давньоруських пам'яток він присвятив праці: «Слово о полку Ігоревім. Текст і примітки»Слово о полку Игоревѣ. Текстъ и примѣчанія / А. Потебни. Отдѣльный оттискъ изъ «Филолог. Записокъ». — Воронежъ. Въ типографіи В. И. Исаева, 1878. — 160 с., «Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки» (обидві — 1877 рік). Чималий внесок Потебні у вивчення народної поетичної творчості й етнографії («Про деякі символи в слов'янській народній поезії», 1860 рік; «Про зв'язок деяких уявлень у мові», 1864 рік; «Про міфічне значення деяких обрядів і повір'їв», 1865 рік; «Про долю і споріднені з нею істоти», «Про купальські вогні і споріднені з ними уявлення», обидві — 1867 рік; «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень», т. 1—2, 1883-87 роки). За його редакцією вийшли твори Г. Квітки-Основ'яненка (т. 1—4, 1887—1890 роки), П. Гулака-Артемовського (1888 рік), І. Манжури (1889, 1890 роки). З передмовою Потебні опубліковані «Малоросійські домашні лікувальні порадники XVIII століття» (1890 рік)Потебня А. А. Малорусские домашние лечебники XVIII в.; Аптека домовая средная // Кіевская старина. — 1890. — № 1. — С. 91—94; 1—32. Малорусские домашние лечебники XVIII в. // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 33—48.Малорусские домашние лечебники XVIII в. // Кіевская старина. — 1890. — № 3. — С. 49—59..

Потебні належить думка про потребу видання словника давньої української мови. У листі до Ягича 1887 р., відповідаючи на пропозицію останнього взяти участь у  підготовці видання словника давньої російської мови, яке планував  тоді ще молодий О. О. Шахматов, він писав: «З  огляду на грандіозність завдання, можливо, було  б практичніше виділити в окремий словник південно-західну мову XIV—XVII ст.»Олександр Опанасович Потебня. Ювілейний збірник до 125-річчя з дня народження. — Київ: вид. АН УРСР, — 1962. — С. 24.И. В. Ягич А. А. Шахматову 6 мая  1887  г., Вена // А. А. Шахматов. 1864—1920. Сборник статей и материалов. Под ред. акад. С. П. Обнорского. — Москва; Ленинград: Изд-во Акад. наук СССР, 1947 . — С. 62—63.

Ім'я Потебні 1945 року надали Інститутові мовознавства НАН України, з 1977 Інститут проводить Потебнянські читання.

1977 у селі Гаврилівка, де він народився, відкрито музей О. Потебні, встановлено йому пам'ятник.

Філософія