Наполео́н I Бонапа́рт (; , Аяччо, Французьке королівство — , острів Святої Єлени, Сполучене Королівство) — видатний французький державний діяч, полководець, перший консул Французької Республіки (1799—1804) та імператор французів (1804—1814, 1815)Вар­варцев М. М. Наполеон І Бонапарт // Енциклопедія Історії України. Т. 7.. Творець однієї з найбільших імперій світу, реформатор і законодавець Європи. Національний герой Франції.

Представник роду Бонапартів. Народився в Аяччо, острів Корсика, який у рік народження Наполеона був переданий Генуєю Франції. Батько Наполеона, Карло Буонапарте, спочатку був на стороні антифранцузького повстання, але згодом перейшов на службу до французької корони і був представником Корсики при дворі короля.

Закінчив Французьку військову академію у Брієнні у 1785 і отримав звання молодшого лейтенанта. Схвально зустрів Французьку революцію, як капітан артилерії, відзначився при облозі Тулона у 1793, за що отримав звання бригадного генерала. Потім пішов у відставку на два роки, але повернувся до армії Директорії у критичний момент у 1795 під час , в придушенні якого відіграв вирішальну роль, за що був підвищений до дивізійного генерала революційної армії (з 1796).

Командував французьким військом під час Першої італійської кампанії (1796—1797) в ході якої здобув ряд блискучих перемог над військом Австрії та Сардинського королівства, після чого очолив Єгипетську кампанію (1798—1801), засвідчивши талант великого воєначальника і політика.

У 1799 році несподівано повернувся до Франції і здійснив державний переворот, за результатами якого усунув від влади Директорію та встановив правління Французького консулату, ставши одним з консулів, поволі зосереджуючи у своїх руках всю владу.

1804 року проголосив Францію імперією, а себе — її першим імператором. Запровадив нове законодавство — «Кодекс Наполеона», який у видозміненій формі й нині діє у більшості європейських країн. Завдяки перемогам над Австрією, Пруссією та Російською імперією підкорив більшу частину Західної й Центральної Європи. Намагаючись встановити гегемонію на континенті, протистояв Британії та її союзникам.

Важкі втрати французької армії у неуспішній війні з Росією (1812) серйозно похитнули французьке панування на континенті. Після невдалої «Битви народів» під Лейпцигом (1813) був змушений відступити до Франції. Військо коаліції Австрії, Пруссії та Росії рушило на Францію і без бою взяло Париж (1814), після чого Наполеон зрікся престолу та був засланий на Ельбу.

У 1815 повернувся до Парижу і відновив імператорську владу, але зазнав поразки у битві під Ватерлоо і був засланий на британський острів Святої Єлени. Помер у Лонгвуді на острові Святої Єлени, Велика Британія.

Імена Наполеон Бонапарт — його власне ім'я, дане йому при народженні. Наполеон І — його тронне ім'я, як Імператора всіх Французів. Наполеон І Великий — ім'я, дане йому його прихильниками. Епітету «Великий» удостоївся серед прихильників ще за його життя. Зокрема так його називали його галицькі прихильники. Наполеон Самозванець — ім'я у конспірологічних теоріях про підміни двійниками. Наполеон Вискочка — ім'я, дане йому його противниками.

Біографія

Молодість

Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Карло Маріа Буонапарте та Марії Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було 13 дітей, але до зрілого віку Наполеона дожили тільки 4 його брати і 3 сестри). Коли Людовик XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, разом із Наполеоном. 1779 року після декількох місяців вдосконалення своєї французької мови в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, найбідніший навіть серед учнів, що не були аристократами, він активно сповідував ідеї корсиканського патріотизму. 1784 року Наполеона перевели до паризької Військової школи. Бонапарт виявив себе посереднім учнем, закінчивши школу сорок другим із 58 учнів.

1785 року, після отримання звання молодшого лейтенанта артилерії, Наполеона було направлено у Валанс на південь Франції.

У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, яка облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон дістав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було лише 24 роки.

Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. 1792 року він вступив до Якобінського клубу.

Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794 року, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через суперечку із командуванням, а за рік, у серпні 1795 року, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.

У критичну для термідоріанців мить Поль Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився під час придушення роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра) 1795 року. Оскільки сили Директорії в Парижі станом на той день становили лише 6 тисяч солдатів, керівник паризького гарнізону Мену вагався; водночас сили повсталих районів міста, керовані роялістами, становили близько 23 тисяч осіб. Тоді Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. Із завданням щодо її доправлення блискуче впорався Йоахім Мюрат, з чого й розпочалась його кар'єра в «когорті Наполеона». Бонапарт заслужив звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він обійняв посаду командувача Італійською армією.

9 березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою, страченого під час якобінського терору генерала, Жозефіною Богарне, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — Поля Барраса.

Італійська кампанія У 1796—1797 роках французька армія під командуванням Бонапарта розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

В Італійській кампанії Наполеон зажив слави полководця. У численних битвах він нещадно знищував супротивників. Особливо відзначився у битвах при Лоді, Кастильйоні, Арколі, Ріволі. Під час бою при Ріволі, він перевів битву в атаку на багнети, штурмуючи австрійські укріплення, що мали більше війська й артилерії. Під час цієї атаки австрійські війська зазнали розгрому. Біля Арколі Наполеон розбив 5 австрійських дивізій, з яких одна склала зброю без бою.

Захоплення влади. Консулат

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон, за підтримки промислової буржуазії, здійснив 10—11 листопада 1799 року (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства. Після перевороту 18 брюмера єдину владу у Франції представляв тимчасовий уряд, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко). Але після перевороту вважали, що влада дістанеться саме Жозефу Сієсу, одному з очільників перевороту; проте він із невідомих причин поступився Наполеону.

До 12 грудня 1799 року комісії, що писали конституцію, закінчили свої роботи; проєкт Сієса було перероблено згідно з бажаннями Бонапарта, який був головним автором конституції. Це була цілком монархічна конституція, що зберігала лише примару народної влади. Конституція, за якою повноваження верховної виконавчої влади належали трьом консулам, призначила на 10-річний термін першим консулом — Бонапарта, другим — Камбасереса і третім (на 5-річний термін) — Лебрена. Перший консул отримав право призначати осіб на всі державні посади, в тому числі з членами законодавчого корпусу, трибунату, державної ради і сенату. Конституцію було затверджено народним голосуванням (плебісцитом), що стало майже єдиним виявом народного суверенітету.

Завдання Наполеона було важким. Треба було створити майже зовсім наново все управління, відновити фінанси, що перебували у вкрай заплутаному стані, за повної відсутності кредитів, і якось покінчити з другою коаліцією. Одним із перших наказів Бонапарта 17 січня 1800 року була заборона «на час війни» 60 політичних періодичних видань у Парижі.

Таким чином, придушуючи всі прояви політичної свободи, Бонапарт дієво втілював у життя позитивну частину своєї програми. Вона полягала у створенні твердої, вкрай централізованої влади, в підтримці промисловості та рільництва, в примиренні з новим порядком речей усіх тих складових старого суспільства, що тільки можуть із ним змиритися (особливо церкви), у поліпшенні фінансів тощо. Законом 17 лютого 1800 року «про поділ території і адміністрації» збережено і зміцнено поділ Франції на департаменти, а також уведено новий поділ — на округи. На чолі департаменту — префект.

Проголошення імперії

З 18 травня 1804 року Наполеон — імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи, спрямовані на зміцнення французької держави. Скасувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися «згори». В економічній політиці сприяв розвитку промисловості та торгівлі.

Внутрішня політика Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчий корпус передав владу трьом консулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію: Франція залишалася республікою, але насправді вся влада перебувала в руках першого консула, тобто — Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії, призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місцеве самоврядування було скасовано. Департаментами керували префекти, які призначалися першим консулом. Міністри також були підзвітні першому консулу.

Наполеон зберіг ті надбання французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув підтримку тих, хто здобув у роки революції багатство і землю. Для зміцнення своєї влади Наполеон у 1801 році скасував відокремлення церкви від держави.

1804 року Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. У країні фактично було встановлено військово-бюрократичну монархію, що спиралася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.

За Наполеона І були прийняті зведення законів — «Кодекси Наполеона» (цивільний, комерційний і кримінальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржуазія. За особистої участі Наполеона були розроблені цивільний (1804), цивільний процесуальний, торговельний (1807), кримінальний процесуальний та кримінальний (1810) кодекси. У внутрішній політиці проводив заходи, спрямовані на зміцнення французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися «згори».

Економічна політика

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. Насамперед, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свій бік найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті.