Лаурі Аллан Терні (, 28 травня 1919 року, Вііпурі, Фінляндія— 18 жовтня 1965 року, провінція Куангнам, Південний В'єтнам, з 1954 року Ларрі Алан Торні ()) — фінський офіцер та кавалер Хреста Маннергейма, відомий як військовик, що воював у арміях трьох країн: у званні капітана армії Фінляндії, у званні унтерштурмфюрера (1941), а згодом— гауптштурмфюрера (1945) німецьких Ваффен-СС"John Mullins: MACV-SOG, Phoenix Program, Blue Light, and security consultant: Ep. 48." Interview with John Mullins. The Team House. Streamed live on YouTube on June 26, 2020. та у званні капітана (з 1960 року) армії США; він брав участь у двох радянсько-фінських війнах (Зимовій війні та Війні-продовженні), у Другій світовій та у В'єтнамській війні.

Терні загинув у гелікоптерній катастрофі під час В'єтнамської війни, звання майора армії США було присвоєне йому посмертно. Його рештки були знайдені через майже тридцять років та згодом поховані на Арлінгтонському національному цвинтарі; він — єдиний похований тут колишній учасник Ваффен-СС.

Життєпис

Ранні роки Лаурі Аллан Терні народився 28 травня 1919 року у фінському місті Вііпурі (нині Виборг) у родині капітана Ялмарі Терні та Рози (до шлюбу Косонен). Первісток подружжя помер у червні 1918 року від віспи. Після Лаурі у родині також народилися дві доньки: Салме Кюлліккі (1920–2010)Salme Kyllikki Rajala Geni та Кайя Іірис (1922–2001).Kaija Iris Mikkola Geni

Батько Лаурі був капітаном невеликих вантажних суден компанії «Suomen Sokeri» («Фінський цукор»). Родина жила у районі Гієкка (нині — Виборзьке селище) у власному триповерховому будинку, частину кімнат у якому вона здавала в оренду. Одним із орендарів був брат майбутнього олімпійського чемпіона, боксера Стена Сувіо,Kallonen–Sarjanen 1997, s. 17–22. із яким Лаурі добре товаришував.

У дитячі роки Лаурі Терні належав до міського юнацького загону шуцкору, де хлопчики, окрім військової підготовки, отримували спортивне виховання; особливо йому вдавалися лижний спорт, бокс та стрільба, проте активної участі у політичному житті він не брав. Згодом він вступив до міського фінського реального ліцею, а на канікулах працював у магазині залізних виробів компанії Starckjohann. У 1936 році він вступив до торгового училища, проте не був особливо зацікавлений у навчанні та через рік, у віці 19 років, покинув його у віці.Kallonen–Sarjanen 1997, s. 25–26. Лаурі прагнув вступити добровольцем до армії та заступив на службу 3 вересня 1938 року, потрапивши до кулеметної роти 4-го єгерського полку, дислокованого на Карельському перешийку у селищі Ківініємі (нині Лосєво Приозерського району). 8 жовтня Лаурі Терні приніс свою присягу. У грудні того ж року він потрапив до училища молодших офіцерів, а з 1 квітня 1939 року його направили на ветеринарні курси для молодших офіцерів. Наприкінці строкової служби, яка мала завершитися 16 листопада 1939 року, Терні мав звання капрала, проте через загрозу війни з СРСР йому довелося повернутися на службу вже наступного дняKallonen–Sarjanen 1997: 30–32 через загальну мобілізацію.

Зимова війна (1939–1940 рр.)

Із початком Зимової війни 30 листопада 1939 року підрозділ, у якому служив Терні, вів бої проти радянських військ неподалік міста Рауту (нині Сосново Приозерського району). Протягом усієї війни він і далі служив у 4-му єгерському полку під командуванням підполковника Мартті Нурмі.

Батальйон, у якому він служив, був згодом перекинутий на північний берег Ладозького озера у якості нападаючого підрозділу на території фінської 13-ї дивізії. Він поніс важкі втрати у січні 1940 року, а ще на початку війни у автокатастрофі загинув його командир, Мартті Нурмі. Новий командир невдовзі отримав поранення та був доправлений до польового шпиталю через крововтрату, тому йому на зміну був призначений майор Матті Аарніо, відомий пізніше під прізвиськом «Мотті-Матті». Наприкінці січня у ході боїв радянські війська були оточені у низку котлів — «мотті» (на фінському військовому сленгу) біля хутору Леметті. За їх лініями до місця боїв наближався 8-й спеціальний батальйон капітана Арттурі Нікули, із яким треба було налагодити зв'язок.

Терні викликався добровольцем у перший патруль за укріплені лінії ворога; територію також патрулювали ворожі танки. Патруль Терні вночі проник за лінії ворожих позицій та дістався командирського намету у штабі 8-го спеціального батальйону, пройшовши непоміченим повз вартових. О восьмій ранку Терні повернувся із своїм патрулем та повідомив місцезнаходження ворожих позицій та 8-го спеціального батальйону, після чого наступного вечора було проведено успішний напад на радянські позиції.

Терні, який показав свої здібності, був призначений командиром патруля, що виконував обманні дії. Після цього він був направлений до Школи офіцерів запасу, проте перед початком курсів Аарніо призначив Терні командиром шведськомовної роти 18-го особливого батальйону у зв'язку із захопленням «мотті» на захід від Леметті, оскільки офіцери роти отримали поранення. З міркувань авторитету Терні надали звання офіцера-курсанта. Атаки фінів із метою знищення «мотті» на захід від Леметті до того були невдалими, але цього разу вони були розділені на дві частини і врешті-решт їх вдалося розбити. Після цих боїв завдяки військовим репортерам почала формуватися репутація Лаурі Терні.Kallonen–Sarjanen 1997, s. 37–38.

5 лютого 1940 року Терні був направлений на 45-й курс Школи офіцерів запасу у місті Ніінісало, де його розподілили до кулеметного взводу. На момент закінчення Зимової війни 13 березня 1940 року він ще перебував на навчанні, яке завершилося 27 квітня. Як кандидат-офіцер, Терні служив у 12-му піхотному полку міста Віролахті та був підвищений до прапорщика запасу 9 квітня 1940 року. Там само, у Віролахті, у нього був роман із «лоттою» Ілоною Еш, внучатою племінницею генерала Леннарта Еша.Kallonen–Sarjanen 1997, s. 40.

Поразка у Зимовій війні та передача його рідного міста, Вііпурі, Радянському Союзу згідно з умовами Московської мирної угоди вплинули на політичні погляди Лаурі, зробивши його запеклим антикомуністом.

Міжвоєнний період та перший набір до СС

Навесні 1941 року у Фінляндії проходив набір у добровольчий батальйон СС для служби на боці Німеччини у складі дивізії «Вікінг». Лаурі Терні також завербувався до цього підрозділу 13 травня та став одним із близько сотні офіцерів, які вирушали до Відня для проходження відповідного семитижневого навчання. Подорож почалася 2 червня, а вже з 6 червня 1941 року ім'я Терні було записане у реєстрі фінського батальйону Ваффен-СС «Нордост»; також йому було надане звання унтерштюрмфюрера СС відповідно до його звання у фінській армії.

Терні майже не володів німецькою мовою та не проявляв зацікавлення у поціновуваній німцями надмірній і даремній муштрі, тим паче що через набрану більше за потрібну кількість офіцерів для нього майже не було роботи. Це призвело до того, що через початок нової радянсько-фінської війни — Війни-продовження — 25 липня 1941 року він разом з іншими 19 фінськими офіцерами 30 липня повернувся до Фінляндії.

Війна-продовження Загальний наступ Карельської армії на Петрозаводськ почався 4 серпня 1941 року. Терні знову записався на службу і 8 серпня став командиром взводу у 8-му легкому підрозділі під командуванням ротмістра Ларса Реннквіста. Підрозділ був частиною 1-ї дивізії генерал-майора Уно Фагернеса, що воював у Карелії поблизу Петрозаводська. Спочатку Терні командував кулеметним, а згодом — танковим взводом. Його танковий взвод разом із бронетранспортним взводом прапорщика Кості Пауккали, який також повернувся із навчань в Австрії, розчищали шляхи перед нападаючими частинами; втім, танки через погану мобільність на бездоріжжі не могли слідувати за своїм підрозділом. Взвод Терні був підпорядкований 29-му піхотному полку підполковника Пааво Сусітайвала, що належав до 11-ї дивізії полковника Каарло Хейсканена. Дивізія у ході боїв просувалася у напрямку Пряжі, а звідти через Матроси до Петрозаводська для розвідки головного шляху. Танковий підрозділ Терні допомагав просуванню піхоти, знищуючи ворожі кулементні гнізда.

Під час перебування фінських військ у Петрозаводську Терні знову зустрівся з Ілоною Еш, яка працювала там «лоттою» продовольчого підрозділу, проте їх спілкування було коротким через продовження фінського наступу через Кондопогу на Медвеж'єгорськ. Під час медвеж'єгорських боїв Терні був змушений передати свій танк 1-й єгерській бригаді, якою командував генерал-майор Рубен Лагус.Kallonen–Sarjanen 1997, s. 63–64.

Досягши Олонецької Карелії, фіни здійснили свою мету, і з цього часу почалася позиційна війна. У січні 1942 року Терні був призначений командиром взводу 56-го піхотного полку підполковника Матті Аарніо.

На початку березня 1942 року Лаурі Терні отримав звання лейтенанта. Він майстерно водив патрулі і далі; 23 березня він разом з двома підлеглими вирушив у самовільний рейд, оскільки за захоплення ворожих полонених давали додаткові дні відпустки. Захопити полонених їм не вдалося, проте вночі на зворотньому шляху через заметіль Терні лижами наїхав на розтяжку власної міни, встановленої раніше, був поранений численними її уламками та частково паралізований. Його підлеглі вціліли та доставили його до власних позицій на санях.Kallonen–Sarjanen 1997, s. 68–69. Через чотири години його доправили до польового шпиталю, де уламки міни були знайдені у його правому стегні, правій руці та у районі ліктя. Згодом його перевели до військового шпиталю у місті Вааса, де він перебував майже до кінця червня 1942 року.

Йому надали відпустку для одужання, проте він з неї до лікарні не повернувся. Керівництво повідомило у 56-й піхотний полк, що лейтенант Терні пропав, проте отримало зі штабу полку відповідь про те, що Терні вже тривалий час перебуває на передовій. Виявилося, що він просто втік з відпустки на фронт та повернувся до своєї частини, де його підвищили до командира 1-ї роти.

Його полк на той час перебував на позиціях на Масельзкому перешийку та пересувався далі з північного узбережжя Онезького озера уздовж Біломорського каналу.

Загін Терні

У січні 1943 року було прийняте рішення створити у 1-й роті два партизанські загони, які через міркування секретності назвали єгерськими ротами; командиром однієї з них і був призначений Лаурі Терні. Навесні партизани під командуванням Терні здійснили низку коротких рейдів до ворожих позицій. Ворога намагалися спровокувати на вихід з опорних пунктів, проте здебільшого невдало. У квітні партизанські роти були розпущені, а у червні на базі 1-ї дивізії був заснований партизанський загін, командиром якого знову був призначений Терні. Цей загін здійснював диверсійні рейди, організовував засідки та встановлював міни, шукав десанти та перевіряв місцевість за лініями фронту на радянській території.

У грудні Терні отримав доручення зібрати із 150-160 добровольців підготовлену для нападних місій єгерську роту, основою якої стали бійці, що служили у розпущеному в червні партизанському загоні та у більш ранніх єгерських ротах 1-ї дивізії.Rönnquist, Vuorenmaa 1993: 18, 22, 26. Таким чином з'явився т.зв. загін Терні, офіційною датою створення якого стало 3 грудня 1943 року.Rönnquist–Vuorenmaa 1993: 22. Розпізнавальним знаком цієї роти став синій трикутник із червоною літерою Т та жовтою блискавкою всередині.Sotasankari Tosikertomuksia suomalaisista miehistä Lauri Törnin tarina. Vuodet 1919–1949. s. 43a Загін Терні став певною мірою загоном швидкого реагування командувача дивізії: його учасники мали виняткову фізичну форму, відмінні військові навички та стійкість духу. Репутація Терні, який став відомим саме через командування цим загоном, була відома по обидві сторони фронту:Kallonen–Sarjanen 1997, s. 159. через ефективність його роти за голову Терні радянська сторона призначила нагороду у три мільйони фінських марокLappalainen 1998: 105. і він вважається єдиним фінським солдатом, за якого призначали нагороду, хоча цей факт інколи ставиться під сумнів, адже у СРСР в принципі не було традиції призначати нагороду за бійців ворога.