Доісторичний і доросійський періоди

Людина заселила територію сучасної Якутії в глибоку давнину. Археологи встановили, що давня людина заселила Якутію вже в ранньому палеоліті. Артефакти аллалаївської культури середнього палеоліту на північному боці острова Столбовий мають орієнтовний вік 250—200 тис. роківВ Якутии нашли самую северную палеолитическую стоянку древних людей , 01/09/2018.

Фрагмент лопатки мамонта зі стоянки Мунгхарима I на річці Мунгхарима (притока Вілюя) датується радіовуглецевим методом (СОАН-6361) віком >41310 років. Кварцитові вироби стародавнього і середнього палеоліту і крем'яні та халцедонові вироби пізнього палеоліту зі стоянки Мунгхарима II могли бути змішані через схилові процеси і перевідкладені у відкладах стоянки Мунгхарима IОчерки дописьменной истории Якутии. Эпоха камня: в 2 томах. За матеріалами стоянки виділено середньопалеолітичну протодюктайську кизилсирську культуруМочанов Ю. А. Кызылсырская среднепалеолитическая (протодюктайская) Культура Северной Азии. Стр. 139 // Древние культуры Монголии и Байкальской Сибири. / Материалы международной научной конференции (Иркутск, 3-7 мая 2011 г.) // Вып. 2. Иркутск: 2011. 576 с. ISBN 987-5-8038-0714-8. До найвідоміших і добре вивчених стоянок в Якутії належить стоянка Диринг-Юрях дирингської культури (знахідки якутських археологів під керівництвом Ю. О. Мочанова), розташована в середній течії ріки Лени.

До стоянок раннього етапу верхнього палеоліту відносяться Ежанци, Ихинє 2, Усть-Міль і стоянка Бунге-Толля/1885 (45 тис. р.)Питулько В. В. Древнейшие свидетельства расселения человека в Арктике на ЯніРоссийские учёные: человек заселил Арктику уже 45 тыс. лет назад, місцезнаходження Буор-Хая/Орто-Стан (27 тис. р.) на півострові Буор-ХаяPitulko V., Yakshina I., Strauss J., Schirrmeister L., Kuznetsova T., Nikolskiy P., Pavlova E. MIS 3 kill-butchery mammoth site on Buor-Khaya Peninsula, Eastern Laptev Sea, Russian Arctic, 2014. . На стоянці Бунге-Толля/1885 (BT-1885, Yunigen Creek у долині ЯниVladimir Pitulko, Pavel Nikolskiy. Man the Hunter in the Pleistocene Arctic Siberia , 2018) виявили плечову кістку плейстоценового вовка з прижиттєвим пошкодженням від якогось знаряддя, можливо, списа. Тварина жила й далі після травми. Радіовуглецевий вік знахідки — 47 тис. роківVladimir Pitulko: the Arctic was and remains an archaeologic enigma , 04 July 2016.

Пізньопалеолітична Янська стоянка (Yana RHS) датується віком ~31,6 тис. р. Обидва людських зразки (Ancient North Siberians, ANS) з Янської стоянки належать до Y-хромосомної гаплогрупи P1 (предкової для Y-хромосомних гаплогруп Q і R) та мітохондріальної гаплогрупи U2Martin Sikora et al. The population history of northeastern Siberia since the Pleistocene , 2018.

20 тис. років тому, коли Котельний був не островом, а з'єднувався з материком, люди розібрали мамонта ПавловаМамонт с острова Котельный был убит древними охотниками , 15.11.2019.

На озері Нікіта за 40 км від ділянки Уріз-22 (MKR/U22, 71° 42' пн. ш.) в долині річки Максунуоха на південь від півострова Широкостан на ділянці NKL (~13,800-13,600 років) в ребрі мамонта виявлено фрагмент кам'яного інструментуElephant and Mammoth Hunting during the Paleolithic: A Review of the Relevant Archaeological, Ethnographic and Ethno-Historical Records , 2018. Вік Уріз-22 можна оцінити часовим інтервалом від 14 900 до 13 900 роківMass accumulations of mammoth (mammoth ‘graveyards’) with indications of past human activity in the northern Yana-Indighirka lowland, Arctic Siberia , 2016.

Опорний розріз верхньоплейстоценових відкладів Колимської низовини Дуванний Яр лежить у крутому вигині на правому березі Колими за 35—43 км нижче гирла Омолона. У зразка Колима-1 зі стоянки Дуванний Яр (9769 років до теперішнього часу) визначено Y-хромосомну гаплогрупу Q1a1a-F745>M120 і мітохондріальну гаплогрупу G1b. Генофонд популяції палеосибірців з Дуванного Яру складався з двох компонентів — східно-азійського і стародавнього північносибірського (Ancient North Siberians, ANS), близького до виявленого у представників Янської стоянки і стоянки Мальта в Прибайкаллі. Змішання східно-азійської і стародавньої північносибірської популяцій призвело до виникнення палеосибірської популяції і предків корінних американців, які згодом заселили АмерикуMartin Sikora et al. The population history of northeastern Siberia since the Pleistocene , 2019Дорога древних , 06.06.2019.

10 000 років тому прийшла інша група людей, витіснивши палеосибірську. Ця група значно більше схожа на сьогоднішніх китайців, японців і корейцівDansk forsker bag stort DNA-fund: 31.000 år gamle tænder afslører ukendt folkefærd , 6. jun 2019.

На острові Жохова люди жили 9 тис. років тому. У мешканців Жоховської стоянки визначено мітохондріальну гаплогрупу K і, ймовірно, визначено мітохондріальні гаплогрупи W і VВ. В. Питулько, В. И. Хартанович, В. Б. Тимошин, В. Г. Часнык, Е. Ю. Павлова, А. К. Каспаров. Древнейшие антропологические находки высокоширотной Арктики (Жоховская стоянка, Новосибирские острова) . Вони розводили собакVladimir V. Pitulko, Aleksey K. Kasparov. Archaeological dogs from the Early Holocene Zhokhov site in the Eastern Siberian Arctic // Journal of Archaeological Science: Reports. Volume 13, June 2017, Pages 491—515Esther J. Lee et al. Ancient DNA Analysis of the Oldest Canid Species from the Siberian Arctic and Genetic Contribution to the Domestic Dog , May 27, 2015 і привозили обсидіан з берегів озера Червоне на ЧукотціДревние люди высокоширотной Арктики начали вести торговлю девять тысяч лет назад , 21 лютого 2019.

Починаючи з середини I тисячоліття н. е., на території Якутії з'явилися предки евенів і евенків. Просуванню давніх тунгусомовних мисливців і оленярів із Забайкалля і Приамур'я на північ дала поштовх поява у Східному Сибіру племен тюркомовних скотарів. До XIII століття тунгуські племена розселилися на Середній Лені, Вілюї, Олекмі. Прихід предків якутів у Ленський край змусив їх відійти на захід і схід від Лени. Частина тунгуських родів, витіснена до Охотського моря, розселилася по басейну Колими, Індигірки і Яни. Змішавшись із юкагірами і коряками, вони утворили новий народ — евенів.

Найбільший із корінних народів республіки, який дав їй назву — якути — (самоназва саха) займають досить своєрідне становище, яке характеризується особливостями мови, традиційної культури і фізичного вигляду. Більшість науковців вважає, що в XII—XIV століттях якути кількома хвилями мігрували з області озера Байкал у басейн Лени, Алдана і Вілюя, де вони частково асимілювали, а частково витіснили евенків (тунгусів) і юкагірів (одулів), які жили тут ранішеHuman evolution in Siberia: from frozen bodies to ancient DNA , 2010 Jan 25.

Вважається, що етнос у період свого формування пристосовується до певного ландшафту. З цієї точки зору, якути як народність сформувалися в басейні Середньої Лени, тобто на території Центральної Якутії. Тут відбулося остаточне формування народу на основі змішування прийшлих тюркомовних племен з місцевими палеоазійськими родами, а також із прийшлими монголомовними хорінцями й тунгусами.

Поширення скотарства внесло значні зміни в господарське життя регіону. Предки якутів зуміли зберегти і розвинути конярсько-скотарську структуру свого господарства в екстремальних умовах Півночі (якутська корова), принесли в регіон ремісниче виробництво (ковальське, ювелірне, гончарне тощо), будівництво жител постійного типу. Вже до початку XVII століття якутські роди жили в басейнах Індигірки та Яни, просунувши в арктичні райони Якутії культуру розведення великої рогатої худоби і табунного конярства. Паралельно йшло формування особливої етнографічної групи північних якутів-оленярів, які перейняли від місцевих тунгуських і юкагірських племен способи ведення господарства в умовах тундри і лісотундри.

У якутських переказах XVII століття визначається епохою Тигина і тигинідів. Академік називав його «якутським царем». «Фігура Тигина, — писав О. П. Окладников у першому томі „Історії Якутії“, — мудрого старця, владики і грізного воїна, обранця самого Улуу Тойона, яким уявляли його одноплемінці, вже за життя зливалася на цьому тлі з величними образами епічних богатирів і божеств… Нарешті й сама загибель Тигина пов'язана з найбільшим історичним переломом у житті якутів, появою росіян на півночі і змальована у величних рисах епічної драми».

Якутія у складі Російської держави

Першими з росіян у Якутію проникли 1623 року козаки , спустившись на стругах по річці Лені. 1632 року інший козак заснував на території Якутії перше російське місто Ленський острог, назване пізніше Якутськом. Ця дата вважається датою входження Якутії до складу Російської держави. У січні 1634 року великий загін (до 1000 якутів) обложив Якутський острог, де перебували близько 200 козаків, але останні відбили атаки, і якути незабаром припинили напади, але ще довго чинили опір або відходили у віддалені райони. 1638 року утворено Якутське воєводство .

З діяльністю православного духовенства пов'язані просвіта народів Якутії, поява літератури національними мовами, поглиблення процесів міжетнічних взаємодій.

Російські селяни-переселенці поклали початок північному землеробству, залучаючи до нього північні народи.

1646 року якутські ватажки звернулися до воєводи з проханням поїхати в Москву до царя для покращення життя в їхньому регіоні. Але ця поїздка відбулася тільки в грудні 1676 року, коли вони нарешті прибули в Москву. Делегація складалася з трьох князців: Нохто Нікіна, Мазари Бозекова і Трека Осюркаєва з їхніми «кашоварами». Їх урочисто прийняв цар Федір Олексійович.Василий Иванов, Представители якутского народа на приеме у Русского царя (1676 год) Новый исторический вестник, 2017 — КиберЛенинка Результати були загалом позитивні.

Окремою сторінкою в історії Якутії є заслання. Заслання почалося ще з 1640-х років. На початку більшість засилали «в оранку», «в службу», «в посад». Починаючи від XIX століття якутське заслання здебільшого стає політичним. На засланні в Якутії побували декабристи, учасники польського повстання 1863 року, народники, соціал-демократи. Іменами багатьох з них названо вулиці міст і селищ Якутії. У верхів'ях Вілюя відбував заслання М. Г. Чернишевський; його іменем нині названо селище в Мирнинському улусі.

31 жовтня 1857 року до складу Приморської області з Якутської області передано Удський (Охотський) край.

У 1916 році Якутія уникла указу імператора Миколи II від 25 червня 1916 року про «реквізицію інородців» у віці від 19 до 43 років включно на тилові роботи в прифронтових районах першої світової війни. На виконання цього указу 30 червня 1916 року штаб Іркутської місцевої бригади зажадав від якутського повітового військового начальника Н. Д. Попова набрати «бродячих і всіх, що мешкають у… Верхоянському, Середньоколимському, Вілюйському округах Якутської області» у віці від 19 років до 31 рокуАнтонов Е. П. К вопросу о трудовой мобилизации якутов в годы Первой мировой (1916) и Гражданской (1921) войн // Вестник Бурятского научного центра Сибирского отделения Российской академии наук. — 2019. — № 4 (36). — С. 40.. Попов повідомив, що приблизно буде призвано близько 20 тисяч інородців. Їх мали відправити 19 партіями пароплавами від 24 липня до 24 серпня, але 17 липня 1916 року якутський губернатор де Вітте повідомив, що «призов інородців Якутської області на роботи в тилу діючої армії скасований». Відмова від мобілізації якутів відбулася завдяки клопотанням Ленського золотопромислового товариства.

Якутія в роки Громадянської війни