Конституція Князівства Чорногорія () — історично перша конституція, що діяла на території князівства, потім королівства Чорногорія в 1905 — 1918 роках. Відома також під назвою «Нікольданська конституція» () оскільки була октройована князем Ніколою I Петровичем в День святителя Миколая. Конституція формально припинила свою дію після прийняття Великою народною Скупщиною 26 листопада 1918 року рішення про позбавлення влади династії Петровичів-Негошів і об'єднанні Чорногорії з Сербією в Королівство Сербів, Хорватів і Словенців.

Октроювання конституції

Після закінчення Російсько-турецької війни 1877—1878 років, за підсумками якої територія Чорногорського князівства збільшилася більш ніж в два рази, уряд князя Ніколи I Петровича-Негоша взяв курс на послідовну модернізацію країни, будівництво доріг, розвиток освіти і вдосконалення адміністративної системи. Однак реалізація цих проєктів просувалася вкрай повільно і непрофесійно: політика уряду не знаходила розуміння у патріархальному середовищі основної маси підданих, неухильно зростав бюрократичний апарат, який вимагав все нових бюджетних витрат, у самому уряді почастішали розтрати і розкрадання державних коштів. При цьому судова система, покликана захищати основні права і свободи підданих, не мала чіткої регламентації своєї діяльності і була укомплектована людьми без спеціальної освіти або досвіду судової роботи. Будь-які прояви опозиції правлячому режиму каралися тюремним ув'язненням в найтяжчих умовах, часто без будь-якого судового розгляду і на невизначений термін. Такий стан справ, за словами сучасника, «погано розумівся народом і виробляв у ньому глухе невдоволення».

У самому кінці 1902 року князь Нікола I почав масштабну реформу судово-адміністративної системи, для реалізації якої прийнято ряд законодавчих актів. В ході реформи була чітко встановлена підсудність Верховного («Великого») суду — відтепер він став вищим апеляційним судом князівства, а весь його колишній склад був замінений молодими людьми з вищою юридичною освітою. Міністерство юстиції також очолив молодий юрист-чорногорець. Був прийнятий закон «Про княжий уряд», який визначив порядок його формування та компетенцію, і аналогічний закон про Державну раду. Новий розлогий закон про чиновників чітко визначив їх права і обов'язки, порядок проходження державної служби та виходу на пенсію, а також ввів табель про ранги, що складався з 9-ти чинів. Спеціальним законом відтепер встановлювався порядок спадкування князівського престолу. Були засновані інститути державного бюджету і головного державного контролю, в завдання якого, за твердженням самого князя Ніколи I, входило «строго спостерігати, щоб народна копійка не загубилася і не витратилася марно». Нове положення про общинне самоврядування 1903 року фактично скасувало його, звівши муніципальні органи управління до положення нижчої ланки князівської адміністрації.

Певні успіхи в удосконаленні системи управління і встановлення своєрідною законності в країні були досягнуті на тлі погіршення соціально-економічного становища населення, наслідком чого, зокрема, стало збільшення потоку трудової міграції чорногорців в інші країни (перш за все, в США). Невдоволення підданих посилилося і внаслідок збільшення податків і торгових мит, а також введення в 1903 році державної тютюнової монополії, відданої на відкуп італійцям.

За цих умов князь Нікола I зробив крок, сприйнятий багатьма як щось неймовірне і незрозуміле: він вирішив дарувати своїм підданим конституційний устрій, який гарантував би значне збільшення їх громадянських і політичних прав. Для цієї мети в Сербське королівство був посланий один з вчителів гімназії із завданням вивчити сербські конституції і провести необхідні консультації. Через три тижні він повернувся, ймовірно, вже з готовим проєктом чорногорської конституції. 18 жовтня 1905 року побачила світ княжа прокламація, в якій Нікола I сповістив своїм підданим про скликання в день Святого Миколая всенародної Скупщини для того, щоб спільно з урядом вирішити, «що буде найкраще для справжнього і здорового розвитку» держави. Одночасно з прокламацією був виданий указ про вибори 14 листопада того ж року депутатів зазначеної в прокламації Скупщини, відкриття якої мало відбутися 4 грудня. У призначений день відбулися вибори, в ході яких, відповідно до виборчого закону, від кожної капітанії (а їх в той час налічувалося в Чорногорії більше 50), а так само від міст, що мають понад 3000 населення, і міст Цетинє, Подгориця, Никшич і Ульцинь було обрано по одному депутату (в цілому 61 депутат від приблизно 200 000 підданих Чорногорії).

Обрана всенародна Скупщина, в завдання якої фактично входило лише формальне затвердження того, що представить їй князь Нікола Петрович, зібралася на своє перше засідання 3 грудня 1905 року. На цьому засіданні були обрані голова та секретарі Скупщини. 6 грудня о 12.00 князь Нікола I відкрив урочисте зібрання Скупщини в «Зетському домі» в Цетинє, на якому в присутності членів князівської родини і княжого уряду, православного митрополита, католицького архієпископа і мусульманського муфтія зачитав за листками, що подавав йому спадкоємець престолу Данило, урочисту промову про дарування своїм підданим конституції. Промова ця завершувалася княжою присягою такого змісту: «Перед лицем Господа Бога, всіх ангелів і святителів і перед представництвом дорогого мені народу клянусь, що буду керувати за конституцією і законами країни і у всіх діях буду переслідувати благо і щастя мого народу, в чому присягаю по правді; Хай допоможе мені Бог, якому буду відповідати на страшному суді.». Крім іншого, в своїй промові князь Нікола згадав і про необхідність збільшення державних витрат, обумовлених введенням конституційного правління, яке вимагало залучення великої кількості фахівців зі сфери законотворчості.

Структура конституції Конституція складалася з короткої преамбули, в якій князь і господар Нікола I «давав і проголошував цю конституцію для князівства Чорногорії», і 222-х статей, розділених на 16 відділів. Перші п'ять відділів встановлювали форму правління і конституційно-правове становище глави держави (князя), народної Скупщини, уряду і державної ради, відділи VI—VII містили основні положення, що регулюють діяльність армії, церкви, школи і благодійних установ, відділ VIII встановлював конституційно-правові принципи здійснення судової влади, відділи IX—XI були присвячені державним фінансам, державному майну та державному контролю, відділ XII конституював основні принципи діяльності місцевого самоврядування та юридичних осіб, а відділ XIII визначав принципи проходження державної служби, і тільки в відділі XIV були визначені конституційні права чорногорських громадян. Відділи XV і XVI містили норми про зміни і доповнення конституції, а також перехідні положення.

Зміст конституції

Система органів державної влади і контролю

Глава держави. Згідно зі статтями 1, 2, 156 Конституції, главою держави був Князь-Господар, що передавав свою владу у спадок і здійснював її відповідно до конституції; він мав особисту недоторканність, юридичний імунітет і звільненням від сплати податків. Князь здійснював законодавчу владу спільно із Народною Скупщиною, підписуючи і публікуючи прийняті нею закони (статті 3-4). Князь мав право призупинити діяльність Народної Скупщини на термін до трьох місяців протягом однієї сесії, а також мав право розпустити її з умовою, що нові вибори повинні були пройти не пізніше ніж у наступні 4 місяці, а новообрана Скупщина повинна була бути скликана не пізніше 6-ти місяців з дати розпуску попередньої (стаття 66). Князь був захисником всіх визнаних віросповідань, верховним командувачем військом, присвоював в установленому порядку військові чини, нагороджував орденами і титулами, призначав усіх державних чиновників, представляв країну в міжнародних відносинах, мав право оголошення амністії і помилування у кримінальних покарань (статті 5-13). Князь і його Дім повинні сповідувати православ'я, княжа влада передавалася у спадщину старшому нащадку чоловічої статі (Статті 14, 19). 15 серпня 1910 року був прийнятий закон, відповідно до якого Чорногорія проголошувалася королівством, а князь Нікола Петрович — наслідною милістю Божою королем Чорногорії. Законодавчі органи. Відповідно до статей 3 і 71 Конституції, законодавча влада здійснювалася Князем і Народною Скупщиною. Народна Скупщина обиралася на 4 роки і скликалася Князем щорічно в день Святого Луки (18 жовтня), в екстрених випадках Князь міг скликати надзвичайне засідання Скупщини. До складу Народної Скупщини входили обрані народом представники, а також митрополит Чорногорський, архієпископ Барський, чорногорський муфтій, голова і члени Державної ради, голова Верховного суду, голова Головного державного контролю і три бригадири, що призначалися Князем (статті 42-45). Народні представники обиралися до Скупщини за допомогою прямих виборів по одному від кожної капітанії, кожного обласного міста і міста Ульциня. Правом голосу володів кожен повнолітній чорногорський підданий, за винятком засуджених на тюремне ув'язнення, діючих військових і ще кількох категорій. До складу Скупщини могли обиратися піддані не молодше 30-ти років, які постійно мешкали в Чорногорії, не обмежені в правах і платили не менше 15 крон податків в рік, за винятком поліцейських чиновників (статті 46-50, 53, 54). Жоден закон не міг бути прийнятий, змінений, скасований або офіційно витлумачений без згоди Народної Скупщини. Законопроєкти вносилися в Скупщину тільки урядом, після чого попередньо розглядалися відповідною комісією Скупщини, яка мала право вимагати від уряду відповідні роз'яснення. Сама Скупщина також мала право викликати на своє засідання міністрів або їх повірених для отримання необхідних роз'яснень (статті 73, 78, 82-86). Певними повноваженнями у сфері законодавства володіла Державна рада яка призначалася Князем в складі 6-ти членів, і попередньо розглядала законопроєкти, внесені урядом Скупщині і давав висновки на проєкти, запропоновані Скупщиною уряду (Статті 118, 120). Виконавчі органи. Відповідно до статей 104—105, виконавча влада здійснювалася міністерською радою (урядом), що знаходилась безпосередньо під владою Князя, який призначав і звільняв міністрів на свій розсуд. Міністри при вступі на посаду складали присягу Князю. Голова уряду призначався Князем. Встановлювалася контрасігнатура відповідних міністрів, які були відповідальними перед Князем і Народною Скупщиною (Статті 106—108). Міністри і призначені князем повірені уряду мали право бути присутніми на засіданнях Народної Скупщини без права голосу і брати участь в обговоренні питань порядку денного. Скупщина зобов'язана вислухати міністра, який побажав виступити з будь-яким заявою (статті 79-81). Судові органи. Згідно зі статтями 143—144, судову систему Чорногорії становили Верховний (Високий) суд, обласні та капітанські суди; в певних визначених законом містах, функції капітанського суду першої інстанції виконували громадські суди. Всі судді призначалися Князем, їх діяльність регулювалася законом про суддів (Стаття 145). Певними судовими повноваженнями володіла Державна рада, до компетенції якої входили розгляд і винесення рішень за скаргами на рішення міністрів і за скаргами на порушення підзаконними актами гарантованих законом прав приватних осіб або майнових інтересів держави. Крім того, він був уповноважений вирішувати суперечки між адміністративними органами, а так само між судовими та адміністративними органами, а також судити державних чиновників за вчинення дисциплінарних проступків (Стаття 120).