II-й відділ Генерального штабу Польської армії, Другий відділ Генерального штабу Війська Польського в 1918—1928 рр., «двуйка» () — організаційна одиниця Генерального штабу Польської армії (у 1928—1939 рр. Головного штабу Війська Польського), що займалася розвідкою, включаючи радіорозвідку/контррозвідку, нефронтову диверсію, криптологію, дослідження іноземних збройних сил та закордонних справ польської армії (військові аташе Республіки Польща) у 1918—1945 роках.
Початок розвідки та контррозвідки у Другій Речі Посполитій
З виникненням Генерального штабу Війська Польського під командуванням генерала Тадеуша Розвадовського були створені перші організаційні підрозділи військової розвідки та контррозвідки, що діяли безпосередньо при ньому. Польська військова розвідка та контррозвідка розпочала свою діяльність у середині жовтня 1918 р. як відділ інформації Генерального штабу. З середини жовтня 1918 р. до завдань інформаційного відділу на чолі з майором Мечиславом Мацкевичем, що належало до Служби розвідки, а також Служби наступу та оборони. Третім основним організаційним елементом був відділ Дослідження записів"", а четвертим — «Шифр». Назва оборонний стосувався контррозвідки, що зазвичай використовувалося до кінця польсько-більшовицької війни.
Часті зміни в організаційних структурах Генерального штабу значною мірою були спричинені політичними подіями. В Інформаційному відділі були поспішно створені мережі розвідувальних та оборонних служб (тобто контррозвідки), які забезпечували командування необхідною інформацією.
Перші структури Відділ інформації складався із семи відділів:
Розділ I — вивідування Розділ II IIa (Схід) — наступальна розвідка на території Росії (РРФСР-СРСР Былинин В. К., Зданович А. А., Коротаев В. И., Организация «Прометей» и «прометейское» движение в планах польской разведки по развалу России/СССР .), Литви, Білорусі (БНР-БРСР), України (УНР-УРСР) та Галичини (ЗУНР-УНР-УРСР) IIb (Захід) — наступальна розвідка на території: Австрії, Німеччини, Франції та Великої Британії Розділ III — дізнавання розвідувальне за кордоном: (напрямки — Схід / Захід) Розділ IV — підготовка бюлетеня про прифронтові заходи Розділ V — надання органам польської влади конкретної інформації, отриманої під час наступальної (розвідки) та оборонної (контррозвідки) діяльності Розділ VI — контакти з військовими аташе з Берліна, Відня, Будапешта, Москви та Києва Розділ VII — Шифрування/дешифрація
Розбудова спеціальних служб Другої Речі Посполитої У наступні місяці інформаційно-розвідувальні структури інтенсивно розширювались. Незабаром відділ інформації було перетворено у відділ II Генерального штабу Верховного командування Польської армії.
Розвідка зробила значний внесок у перемогу в польсько-більшовицькій війні. Під час військового конфлікту безпосередня розвідка проти ворога проводилася окремим підрозділом у формі Розвідувального бюро, що складалося з шести відділень.
Структура розвідувального бюро Відділення:
I — організаційне II — наступальне «А» III — наступальне «В» IV — наступальне «С» V — оборонне VI — зовнішня пропаганда VII — внутрішня пропаганда
Тягар розвідувальної діяльності під час польсько-більшовицької війни покладений був на IV відділ, що займався прифронтовою та (Сибір, Туреччина, Персія, Китай та Японія), і проти України, поблизу фронту та в нетрях РРФСР, були посади, підпорядковані окремо Генеральному штабу III «KН-III» (колишнє «КН-3» Польської організації військових).
Після закінчення бойових дій розпочався процес адаптації розвідувальних та контррозвідувальних структур до мирних умов.
Структура 2-го відділу Генерального штабу після польсько-більшовицької війни У середині 1921 р. організаційний план Другого відділу Генерального штабу був таким:
Організаційний підрозділ Доклади : I — організаційний II — навчання й підготовки III — персоналу (кадровий) IV — фінансовий (з 1923 р. як бюджетний департамент) V — власні та кореспондентські шифри, іноземна преса Відділення діловодства Відділення : I — Схід (СРСР, Туреччина, Іран, Індія, Китай, Японія, Америка) II — Захід (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Іспанія) III — Північ (скандинавські держави, країни Балтії, Велика Британія) IV — Південь (Австрія, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Італія) V — статистичний (соціологічний) VI — національностей Німці Жиди Українці Білорусини Литовці Татари Росіяни Чехи Відділення розвідки Радник : I — техніка вивідування — капітан Тадеуш Пущинський (1921) A1 — диверсійної розвідки А2 — спеціальне відділення (хімічне) A3 — технічне забезпечення розвідки Хімічна лабораторія Бюро фотографії Паспортне бюро (пізніше в Центральному агентстві) II — центральне агентство — поручник Мечислав Братковський III — контррозвідка — капітан Юліан Грудзінський IV — іноземних шифрів . V — радіорозвідка та техніка підслуховування — поручник Ян Ковалевський Ад'ютанти
Польова структура Місцевими постами відділу II прикордонної служби були:
(СІВ) при окружному штабі та при командуванні флоту; філії, секції, пости та споруди; офіцери (інформатори) діяли в гарнізонах та підрозділах; в (КОП) були також розвідувальні пункти.
Філії Відділення № 1 2-го відділу прикордонної охорони у Вільно — наступальна розвідка проти СРСР, Литви та Латвії; з 1933 р. вона була підпорядкована командуючому Корпусу охорони прикордоння (КОП, хоча II відділ все ще був підпорядкований штатним та бюджетним умовам). Відділення № 3 2-го відділу прикордонної охорони в Бидгощі (до 1930 р. в Познані) проводило наступальну розвідку проти німців. Раніше пости відділення № 3 знаходились у Млаві, Грудзондзі, Гдині, Познані, Білостоці та місті Гданську. Відділення № 5 2-го відділу прикордонної служби у Львові проводило наступальну розвідку проти СРСР. З 1933 р. вона була підпорядкована командуючому Корпусу охорони прикордоння «» (II відділ все ще був підпорядкований в штатному та бюджетному сенсі). Відділення № 2 відділу II прикордонної служби у Варшаві
У 1929 р. його було ліквідовано. На його місці в організаційних структурах штабу Відділу II було створено нову філію № 2 з іншим, конкретним обсягом діяльності.
Начальники філій:
Майор Юзеф Бернацький (1925—1928), майор Едмунд Харашкевич, капітан Ян Жихонь (близько 1930 р.)
Заступники начальника:
Майор Фелікс Анкерштейн
Відділення № 4 2-го відділу прикордонної охорони в Катовіцях (до 1930 р. У Кракові) проводило наступальну розвідку проти Німеччини та Чехословаччини.
Начальники філій:
капітан піхоти Кароль Францішек Глазур (з 10 вересня 1923 р.) капітан піхоти Ян Жихонь (1927) майор піхоти Серпень Новосельський (11 червня 1927 р. — 5 листопада 1928 р.) капітан піхоти Людвік Садовський (з 5 листопада 1928 р.) майор артилерії Казімєж Шпандровський (від 1933 р. до 22 березня 1939 р.)
капітан Станіслав Кунічак (1939)
Організація філії:
офіцерський пост — Цешин офіцерський пост — Хожув офіцерський пост — Новий Торг
Відділення № 6 2-го відділу прикордонної служби у Брест-Литовську (1 червня 1926 р. підпорядковане відділенню № 1 у Вільно) — наступальна розвідка проти СРСР.
Відділення № 6 Другого відділу прикордонної служби у Лодзі — створене безпосередньо перед Другою світовою війною. Керівником філії став майор Вітольд Лангенфельд. Керівниками філії були підпорядковані дві офіцерські посади: в Оструві-Велькопольському та Ченстохові.
Відділення № 7 2-го відділу прикордонної служби у місті Гданську (відоме як — Інформаційне бюро Гданська, «БІГ») було створене в 1925 р. після зміни назви Гданського відділення № 2. Проіснувало до 1930 р. Wojciech Skóra, «Działalność gdańskiej ekspozytury polskiego wywiadu wojskowego w latach 1920—1930» (Pomorze Zachodnie, Prusy Wschodnie i Wolne Miasto Gdańsk), Poznań, 2011 — s. 368.. Ця філія працювала в районі Західної Померанії, Східної Пруссії та вільного міста Гданськ Artur Jendrzejewski, «Polski wywiad wojskowy w Wolnym Mieście Gdańsku w latach 1920—1930», Gdańsk, 2013..
Начальники філій:
майор Кароль Дубіч-Пентер капітан Альфред Біркенмайєр капітан Ян Жихонь
Спочатку кожна філія мала схожу організаційну структуру:
Керівник філії (шеф), офіс (канцелярія), офіцер економіст, відділення розвідки.
Організація та завдання відділень із часом розширювались, згідно з наказами II відділу від 10 квітня 1927 р. або 24 червня 1929 року.
У 1930 р. організація відділень ІІ відділу була такою:
Керівник філії, офіс, організаційний відділ, відділ досліджень (реєстраційний, діловодства), відділ контррозвідки, технічна лабораторія.
Діяльність II відділу Генерального штабу Польської армії на сході
Також після війни почали організовувати «наступальну розвідку» на території сусідів Польщі, яка мала стратегічний конфлікт польського імперіалізму (див. «Східні креси») та прикордонні претензії. Найбільша загроза польській державі вважали є зі східної сторони. Тому саме там (найчастіше через консульства) знаходились офіси відділення «Схід», в тому числі у Москві, Ленінграді, Харкові, Києві та Тифлісі. Вони забезпечували розвідувальною інформацією Польщу, що організовував (КОП), що був створений в 1924 році. Акції, т. зв. «рейди», здійснені були управлінням КОП (див. Глибинна розвідка), вони здійснювались у прикордонній зоні СРСР під виглядом, наприклад, набігів контрабандистів, нападів бандитів і навіть партизанської діяльності.
Розвідувальні події цього типу дали цінну «польову інформацію» й навіть було вербування агентів або інформаторів. Прикладом є вербування командира 28-ї стрілецької дивізії Червоної Армії Болеслава Контрима, поляка, який незабаром утік до Польщі та розпочав службу в (, контррозвідка). Після 1925 р. деякі посади були ліквідовані, зосереджуючись на спостереженні за радянськими військовими частинами та озброєнням.
Найбільшим провалом польської розвідки в цьому напрямку став перехід на радянський бік польської розвідки у м. Москві Ігнація Сосновського у вересні 1919 року. Він видав цілу мережу польських агентів за умови, що замість того, щоб судити їх у Радянській Росії, вони були б вислані до Польщі. Потім брав участь у вербуванні польських агентів для радянських органів безпеки Nikołaj Iwanow, «Zapomniane ludobójstwo. Polacy w państwie Stalina. „Operacja polska“ 1937—1938», Znak Horyzont, 2014 — str. 188—191, .
У 1920-х роках умови праці польської розвідки на сході погіршились. Олександр Недзінський, один із керівників польської розвідки на сході, у своєму звіті писав:
Репресивна влада в СРСР зазначала, щодо діяльності II відділу в СРСР від січня 1929 р.:
Польські агенти, заслані в СРСР, в основному походили з українських чи білоруських націоналістичних кіл, тобто водночас вони виконували і завдання для керівництва своїх організацій Nikołaj Iwanow, «Zapomniane ludobójstwo. Polacy w państwie Stalina. „Operacja polska“ 1937—1938», Znak Horyzont, 2014 — str. 180—183, .
Розвиток агентурної мережі польських розвідувальних підрозділів у СРСР відбувся після укладення польсько-радянського договору в 1932 р., але вже тоді він значною мірою контролювався НКВС (наприклад, у Харкові 90 % польських агентів було підконтрольними спецслужбі СРСР).
Діяльність 2-го відділу прикордонної служби на заході
Робота проти Німеччини велася паралельно з 1919 р. й посилювалась із збільшенням загрози, яку вони представляли. Відділ «Захід» мав близько тридцяти постів лише в Німеччині.