Служба безпеки Польської Народної Республіки, СБ ПНР () — державної безпеки, який входив до структури та його місцевих підрозділів, що діяв у Польській Народній Республіці в 1956-1989 роках (до кінця функціонування держави під такою назвою) і остаточно розпущена в 1990 р., для забезпечення та безпеки країни.

На завершальній стадії свого існування (серпень 1989 р.) у цій спецслужбі працювало 24,3 тис. службовців, які контролювали 90 000 у Польщі та багато агентів розвідки серед громадян іноземних країн. Це означає, що статистично на одного офіцера припадало 1564 громадян, а таємні співробітники становили приблизно 0,2 % від усього населення Польської Народної Республіки.

Початок служби

Службовці складали присягу, аналогічну присязі Громадянської міліціїSławomir Cenckiewicz, «Oczami bezpieki. Szkice i materiały z dziejów aparatu bezpieczeństwa PRL», Kraków, 2006 — s.509.. В результаті одним із найбільших зрадників такої присяги у спецслужбі комуністичної влади був підполковник Юзеф Святло, який утік на Захід, розкривши методи діяльності політичної поліції ПНР і комуністичного режиму до часу ліквідації Міністерства громадської безпеки у грудні 1954 р., який був на посаді заступника директора «Департаменту X», а потім у при Міністерстві внутрішніх справ ПНР. У 1956 р. влада ПНР організувала нову структуру, яка займалася політичною та громадською безпекою в країні.

Створена в листопаді 1956 р. на підставі закону сейму ПНР Служба безпеки (скорочено «СБ») замінила Комітет громадської безпеки ПНР аналогічно тому, як було створено і Міністерство внутрішніх справ у 1954 р..

У 1954 р., з першими змінами в Радянському Союзі після смерті Йосипа Сталіна, Міністерство громадської безпеки було змінено на КзПГБ. Незважаючи на звільнення генерала Станіслава Радкевича, зміни носили косметичний характер, а структура та репресивна політика залишилися майже однаковими. Перша і, мабуть, єдина реформа, найважливіша з точки зору гнітючої системи, відбулася після жовтня 1956 року. Символічним виразом лібералізації стало те, що СБ мала діяти в структурі Міністерства внутрішніх справ ПНР. На провінційному рівні керівником таємної поліції був заступник воєводського (обласного) командувача Громадянської міліції, а таємна поліція називалася Службою безпеки (СБ). Ця зміна мала не лише декоративний характер, перетворення УБ (Управління безпеки) на «СБ» стало зовнішнім виразом найважливішої політичної мутації за всю історію Польської Народної Республіки. Стан масового терору було замінено станом широкого контролю, превентивності та вибіркових репресій.

Зміни персоналу

Так само, як під час реорганізації Міністерства громадської безпеки або Комітету громадської безпеки, штат персоналу скоротився — кількість кадрових службовців зменшилась на 40 %, залишилося дев'ять тисяч, 60 % «таємних інформаторів» вилучили з відділу безпеки на фабриках, більше половини оперативних розслідувань було закрито.

Завдяки переговорам з Радянським Союзом у країні скоротилася чисельність персоналу КДБ та ГРУ.

Також були внесені подальші кадрові зміни, усунуто більшість високопоставлених співробітників, які до цього часу становили 90 % керівництва в МГБ ПНР, КзПГБ ПНР та ГУІ ВП. Це дозволило просувати молодий персонал. У 1956—1958 рр. відбулося серйозне організаційне скорочення репресивного апарату ПНР.

Завдання

Завдання Служби безпеки ПНР практично не відрізнялися від попередників (МГБ ПНР або КзПГБ ПНР), вони в основному полягали в захисті комуністичної політичної системи всередині країни (і не тільки) шляхом контролю та проникнення в усі структури соціального життя в Польщі, а потім і за кордоном (СБ зробила глибоке проникнення в польські співтовариства американської, канадської і британської діаспори) Zob. Norbert Wójtowicz, «Kryptonim „Mikron“. Bezpieka wobec Juliusza Sokolnickiego», Poznań, 2015 — ..

Служба безпеки ПНР брала участь у боротьбі з політичною опозицією, у репресіях проти учасників демонстрацій та страйків. Грала головну ролю, поряд з Громадянською міліцією, ЗОМО, , і армії ПНР в придушенні демонстрацій під час подій березня 1968 р., грудня 1970 р., в м. Радомі й у варшавському Урсусі під час інцидентів червня 1976 р.

Служба безпеки виділила багато оперативних ресурсів для нагляду за духовенством, незалежними інтелектуальними колами та національними меншинами в ПНР. Співробітники СБ часто діяли з порушенням закону навіть Польської Народної Республіки, порушували міжнародні права людини та застосовували тортури .

Введення воєнного стану в 1981 році Після вибуху нової хвилі страйків у Польщі на початку 1980-х років і запровадження воєнного стану комуністичною владою в грудні 1981 р. СБ почала ліквідовувати раніше впроваджених агентів СБ у керівництво «Солідарності».

У ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. багато людей були заарештовані СБ, перевезені до в'язниць або у «центри тримання під вартою» (центри інтернування). СБ стежив за , розміщуючи в них своїх таємних співробітників.

Служба безпеки брала участь поряд з армією, ГМ, ЗОМО, Добровільним резервом громадянської міліції ПНР, брала участь у приборканні , на прохання генерала Чеслава Кіщака за керування якого 9 шахтарів загинули, і в інших заходах подібного роду, в тому числі в шахті імені Леніна в Кракові, на судноверфі Гданська та , на Гуті Варшави, на , на фабриці «Свіднік», на копальні «Маніфест липня», на шахтах «Бориня» та «Стазіч». Під час воєнного стану за допомогою апарату репресій, в тому числі СБ було інтерновано близько 10 000 осіб.

Правові основи діяльності Функціонування СБ на законних засадах регулювалося положеннями про Громадянську міліцію (службовці, які служили в СБ, офіційно були офіцерами Громадянської міліції). 14 липня 1983 р. Сейм ПНР прийняв акт про кабінет міністра Міністерства внутрішніх справ ПНР та визначив сферу діяльності підпорядкованих йому органів. У статті 6 (статут 1) стверджувалося:

Сфера прав та обов'язків функціонерів СБ визначена була у статті 20 цього акту:

Нові положення, що замінювали змінений закон від 31 січня 1959 р. про службовців ГМ, були впроваджені 1 січня 1986 р. тоді, коли закон від 31 липня 1985 р. про службовців набув чинності і для СБ, ГМ ПНР ..

Трьома найважливішими секретними документами, що регулювали роботу апарату СБ, були:

Інструкція № 03/60 від 2 липня 1960 р. про основні засоби та форми оперативної роботи СБ (додаток до наказу Міністра внутрішніх справ ПНР № 0221/60 від 2 липня 1960 р.), Інструкція з оперативної роботи СБ МВС ПНР (додаток до наказу Міністра внутрішніх справ ПНР № 006/70 від 1 лютого 1970 р.), Інструкція щодо детальних принципів оперативної діяльності СБ (додаток до розпорядження № 00102 Міністра внутрішніх справ ПНР від 9 грудня 1989 р.).

Службові посади та звання До 1990 р. в Міністерстві внутрішніх справ ПНР діяли такі офіційні посади та прирівняні до них звання :

+ Текст опису Офіційні посади Прирівняні звання Міністр Генерал-майор / генерал-лейтенант Заступник міністра Генерал-майор Шеф служби Генерал-майор Заступник начальника служби Бригадний генерал Директор департаменту Полковник / бригадний генерал Заступник директора департаменту Полковник Начальник відділу Полковник Заступник начальника відділу Підполковник Старший інспектор Майор / підполковник Інспектор Капітан / майор Молодший інспектор Підпоручник / капітан

Структура СБ ПНР

Центральна Штаб служби безпеки входив до організаційних підрозділів Міністерства внутрішніх справ ПНР, тобто деяких його департаментів та бюро (а також інших еквівалентних підрозділів). Їх діяльність контролював безпосередньо міністр, заступники державних секретарів або генеральні директори. Кабінет Міністра внутрішніх справ відповідав за повсякденну роботу та обслуговування керівництва, тоді як контрольні функції виконувала Головна інспекція Міністерства внутрішніх справ ПНР (ці підрозділи діяли від грудня 1954 р. до липня 1990 р.). і виконували завдання для всього міністерства, але з листопада 1956 р. відігравала домінуючу роль у них СБ). Частково з СБ були пов'язані інші структури міністерства (відповідальні за кадри, навчання, фінанси, інвестиції, постачання, охорону здоров'я тощо).

Воєводські одиниці Провінційними аналогами центральних підрозділів СБ були відділи, відділення (та інші еквівалентні підрозділи), що утворювали окремий підрозділ у провінційному штабі Громадянської міліції (ГМ) на чолі із заступниками командуючих з питань безпеки (з травня 1967 р.). У серпні 1983 р. штаб було перейменовано в провінційні управління внутрішніх справ ПНР, а заступники командуючих зайняли посади заступників керівників тих управлінь. Залежно від розміру та важливості воєводства керівництво СБ складалося з одного, двох чи трьох заступників (включаючи 1-го заступника). Робота СБ контролювалася інспекціями управління підрозділів охорони/СБ, у червні 1975 р. їх замінили бригади СБ у новостворених відділах інспекції. Послуги з матеріально-технічного забезпечення оперативних відділів СБ та ГМ надавались адміністративно-господарськими підрозділами, що були спільними для обох служб.

До кінця травня 1975 р. місцеву структуру органів державної безпеки та громадського порядку складали 17 таких структур ГМ (у Білостоці, Бидгощі, Гданську, Катовицях, Кельцях, Кошаліні, Кракові, Любліні, Лодзі, Ольштині, Ополі, Познані, Ряшіві, Щецині, Варшаві, Вроцлаві та Зеленій Гурі) та два рівноцінні штаби (столиця у Варшаві та міська штаб-квартира у Лодзі).

Після запровадження  р. в ПНР діяло 49 рівноцінних штаб-квартири (ГМ у Варшаві, Білій-Підляській, Білостоці, Бельсько-Білій, Бидгощі, Холмі, Цеханові, Ченстохові, Ельблонгу, Гданську, Гожуві-Велькопольському, Єлені-Гурі, Каліші, Катовицях, Кельцях, Коніні, Кошаліні, Кракові, Коросно, Легниці, Лешно, Любліні, Ломжі, Лодзі, Новім Санчу, Ольштині, Ополю, Остроленці, Пілі, Пйотркуві-Трибунальському, Плоцьку, Познані, Перемишлі, Радомі, Жешові, Седльце, Серадзі, Скерневицях, Слупську, Сувалках, Щецині, Тарнобжегу, Тарнові, Торуні, Валбжиху, Влоцлавку, Вроцлаві, Замості та в Зеленій Гурі).

Нижчі теренові одиниці На рівні повіту більшість міських та повітових штабів мали відділи з питань безпеки (СБ). Ці осередки існували до кінця травня 1975 р. І, як правило, складалися з оперативних груп (підрозділів II, III та IV), паспортних відділень (згодом також — посвідчень особи), з використанням оперативної техніки, проведенням перевірки кореспонденції, а також — проведенням тимчасової реєстрації іноземців. Департаменти очолювали заступники командуючого з питань безпеки, з квітня 1967 р. називали їх — 1-й заступник СБ (крім того, такі додаткові посади були створені в 24 найбільших штабах). Після ліквідації повітів у червні 1975 р. відділ СБ був виведений із підрозділів нижчого рівня, лише в деяких міських штабах та відділеннях міліції діяли оперативні групи окремих відділів СБ воєводського штабу.

Через кілька років теренові структури органів безпеки були відтворені (перші спроби відбулися в середині 1982 р. в Легницькому та Опольському воєводствах). У січні 1983 р. воєводства були розділені на регіони, де підрозділи СБ на чолі з окремими посадовцями діяли з квітня 1983 р. Функцію окружних штабів виконували міські й районні штаби (лише в Кракові, Лодзі, Варшаві та Вроцлаві) та міліційні відділи. А в серпні 1983 р. їх замінили обласні, міські та районні управління внутрішніх справ ПНР. Більшість із них складалися з колег оперативних підрозділів (II, III, IV, V, пізніше також VI), паспортного відділення, відділення роботи з оперативною технікою та стеженням за кореспонденцією (залежно від кількості посад, організованих у групи, відділи, секції чи відділення).

Підрозділи СБ ПНР До підрозділів СБ входили перелічені нижче в хронологічному порядку відділи Міністерства внутрішніх справ:

Відділ I (розвідка) — створений замість відділу I КзПГБ ПНР в 1956 році. У 1990 р. на базі підрозділу було створено розвідувальний підрозділ .