Сергій Михайлович Простяко́в ( 4 березня 1911, Москва — 1997) — російський актор театру і кіно.

Біографія Народився року в Москві (тепер Росія). Навчався в московській студії «Зеленого театру» у Сандро Ахметелі, Миколи Охлопкова. З 1937 року працював в Камерному театрі Таїрова, де був зайнятий на допоміжних ролях, потім грав у Московському ТЮГу, Московському театрі імені БауманаПростяков Сергій Михайлович на kino-teatr.ru. Кольська енциклопедія. .

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив на Першому Білоруському фронті в 130-му окремому радіодивізіоні спецназуПам'ять народу.. Член ВКП(б) з 1944 року.

Протягом 1949—1966 років працював в театрі Північного флоту. 1967 року переїхав до Одеси де по 1991 рік працював в Російському драматичному театрі імені Іванова. Помер у 1997 році.

Творчість театральні ролі

Войницький («Дядя Ваня» Антона Чехова); Тетерев, Бессеменов («Міщани» Максима Горького); Єгор Буличов («Єгор Буличов та інші» Максима Горького) Григорій Мелехов («Тихий Дон» за Михайлом Шолоховим); Кривоніс («Богдан Хмельницький» Олександра Корнійчука); Карбишев («Коли мертві оживають» Івана Рачади); Альєндо («Президент» Василя Земляка); Лір («Король Лір» Вільяма Шекспіра); Отелло («Отелло» Вільяма Шекспіра); професор Полежаєв («Неспокійна старість» Леоніда Рахманова); матрос Позднишев («Між зливами» Олександра Штейна); Трохим Кичигін («Шануй батька свого» Бориса Лавреньова); Сагайдачний («Пісня про чорноморців» Бориса Лавреньова); Вожак («Оптимістична трагедія» Всеволода Вишневського); Залешин («Світить, та не гріє» Олександра Островського); Петро Громов («Угрюм-ріка» за романом В'ячеслава Шишкова); Сердюк («Іркутська історія» Олексія Арбузова); поручик Борейко («Порт-Артур» Олександра Степанова та Івана Попова) Нєдєлін («Перед вечерею» Віктора Розова). </div> ролі в кіно

«Випадок зі слідчої практики» — Аношин, професор (1968); «Хутірець у степу» — Єгор Олексійович (1970); «Море нашої надії» — капітан (немає в титрах, 1971); «Потяг у далекий серпень» — епізод (немає в титрах, 1971); «Синє небо» — Станіслав Нілович Диганов, лікар, винахідник (1971); «Вершники» — генерал (1972); «Сутичка» — епізод (1972); «Це сильніше мене» — вітчим (1973); «Чарівний голос Джельсоміно» — 3-й «лікар» (1977); «Артем» — Безсонов, поліцмейстер (1978); «Сніг у липні» — епізод (1984); «Життя і безсмертя Сергія Лазо» — генерал Гревс, командувач американськими експедиційними військами в Сибіру (1985). </div>

Відзнаки Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (3 листопада 1944), орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985). почесні звання СРСР Заслужений артист РРФСР (9 вересня 1954); Народний артист РРФСР (22 жовтня 1960).

Примітки

Література