Дама Ширлі Вероніка Бессі (; 8 січня 1937, Кардіфф, Вельс) — британська співачка, що стала відомою за межами своєї батьківщини після виконання пісень до фільмів про Джеймса Бонда: «Голдфінгер»(1964), «Діаманти назавжди» (1971) та «Мунрейкер» (1979).Вона єдина записала більш ніж одну тему до фільмів про Джеймса Бонда. Удостоєна звання Дами-Командора ордена Британської імперії. 2003 року співачка відзначила 50-річчя творчої діяльності в шоу-бізнесі.

Життя та кар'єра

Дитинство та юність (1937—1960) Бессі народилася на Б'ють-стріт, в районі Тайгер Бей (англ.), у Кардіффі в родині моряка-нігерійця Генрі Бессі (Henry Bassey). Мати Бессі, Елайза Джейн, в першому шлюбі Меткалф (Eliza Jane Metcalfe) була родом з Йоркшира, Північна Англія. Дівчинка росла в робочому кварталі і була молодшою з семи дітей. Батько покинув сім'ю, коли Ширлі було два роки. Згодом дівчинка стала навчатися в початковій школі Мурланд в районі Сплотт (англ.), у Кардіффі.

У дитинстві Ширлі часто співала дуетом з братом на сімейних урочистостях хіти американських джазових артистів Сари Вон і Біллі Екстайна. Улюбленим співаком брата був американський співак і актор Ел Джолсон, який також вплинув на формування музичного стилю співачки. Бессі згадує: «У дитинстві ми слухали тільки записи Джолсона. Думаю, я перейняла його манеру, тому що мені подобалося, як він говорив публіці: „Ви ще й не таке почуєте!“ („You is not heard nothin 'yet!“). Потрібно бути досить самозакоханим, щоб говорити таке, — і саме це мені подобалося в Еллі Джолсоні».Chris White. Shirley Bassey. EMI / UA Years 1959—1979 (буклет до однойменного видання синглів на 5 дисках)

Покинувши школу у 15 років, Ширлі пішла працювати пакувальницею на місцеву фабрику. У вільний час вона підробляла співом в місцевих пабах і клубах. 1953 року Бессі брала участь в мюзиклі «Memories of Jolson», поставленому за біографією співака Ела Джолсона. Потім Бессі взяла участь в шоу «Hot From Harlem».

У 16 років вона завагітніла дочкою Шерон і повернулася до Кардіффа, влаштувавшись на роботу офіціанткою. Однак в 1955 році за випадковою рекомендацією її знайшов агент Майкл Салліван (Michael Sullivan), який переконав Ширлі в необхідності продовжувати співочу кар'єру. Співачка працювала в різних театрах до тих пір, поки не отримала запрошення в шоу Ела Ріда (Al Read) «Such Is Life». За час роботи в цьому шоу компанія Philips A & R і продюсер Джонні Франц (Johnny Franz) помітили її появу на телебаченні й запропонували контракт.

Компанія Philips випустила перший сингл Бессі «Burn My Candle» в лютому 1956 року, коли співачці було всього дев'ятнадцять років. Цей сингл, на другій стороні якого була записана пісня «Stormy Weather», відразу підкорив серця мільйонів людей. Хітом в лютому 1957 року стало виконання Ширлі народної ямайської пісні «Banana Boat Song», що посіла восьму сходинку в хіт-параді британських синглів. В цьому ж році співачка за сприяння американського продюсера Мітча Міллера (Mitch Miller) записала в Америці для лейбла Columbia сингл «If I Had A Needle And Thread» / «Tonight My Heart She Is Crying».

У середині 1958 року Бессі записала два сингли, які згодом стали класикою в її репертуарі. Пісня «As I Love You» з'явилася на другій стороні пластинки з баладою під назвою «Hands Across The Sea». Спочатку сингл погано розкуповувався, проте справи пішли краще після виступу співачки в концертному залі London Palladium. У лютому 1959 року ця пісня посіла першу сходинку хіт-параду і протрималася там чотири тижні. Тоді ж Бессі записала пісню «Kiss Me, Honey Honey, Kiss Me», і одночасно з тим, як «As I Love You» підіймалися в хіт-парадах, ця пісня також стала популярною: в результаті обидві увійшли в трійку лідерів.

Перший альбом-лонгплей співачки «The Bewitching Miss Bassey» вийшов в 1959 році. До нього увійшли сингли, що вийшли раніше за час контракту з компанією Philips. Кілька місяців по тому Бессі підписала контракт з лейблом EMI Columbia, що ознаменувало собою наступний важливий період її співочої кар'єри.

Пік популярності (1960—1980) Протягом 1960-х років Бессі записала кілька пісень, що стали хітами в британських чартах. Зокрема, першим хітом, записаним з моменту укладення контракту з EMI, стала пісня 1960 року «As Long As He Needs Me». При підготовці до запису пісні стався курйозний випадок. Продюсер Норман Ньюелл (Norman Newell) забронював одну зі студій на Abbey Road і разом з великим оркестром очікував прибуття співачки. Коли Бессі не з'явилася в призначений час, Ньюелл став дзвонити їй додому і виявив, що та забула про запис і вирушила в кіно. Тоді продюсер велів негайно обдзвонити всі кінотеатри Лондона, щоб терміново знайти співачку і доставити її в студію. Задихана Ширлі прибула на місце і в результаті записала одну з найемоційніших і найпопулярніших пісень за всю свою кар'єру. 1960 року пісня злетіла на друге місце британських хіт-парадів і протрималася 30 тижнів серед 50 кращих.

Іншою значущою подією в кар'єрі співачки стало співробітництво в 1963—1964 роках з Джорджем Мартіном, продюсером легендарних The Beatles. 1964 року співачка вперше і в останнє підкорила вершини американських хіт-парадів з піснею до фільму про Джеймса Бонда «Голдфінгер». Завдяки цьому успіху Бессі часто з'являлася в різних ток-шоу на американському телебаченні.

15 лютого 1964 співачка успішно дебютувала в США на сцені відомого концертного залу Карнегі Хол, де трьома роками раніше з тріумфальним поверненням виступала її кумир — американська актриса і співачка Джуді Гарленд (ще до приїзду Бессі в Америку Гарленд була присутня на одному з її концертів і дала поради, як поводитися з американською публікою і продюсерами). Запис американського концерту Бессі спочатку був визнаний незадовільним. Однак він був відновлений ​​і вийшов лише 30 років потому, в 1994 році, в складі колекційного видання синглів EMI / United Artists.

В кінці 1960-х Бессі підписала контракт з американським лейблом United Artists і в період з 1966 по 1969 роки записала чотири платівки, які мали, правда, інтерес тільки для її найвідданіших шанувальників. Ситуація радикально змінилася в серпні 1970 року, коли співачка випустила альбом «Something». Ця платівка проілюструвала оновлений музичний стиль співачки і стала найуспішнішою в її кар'єрі, не рахуючи наступних збірок хітів. Однойменний сингл з цього альбому став популярнішим в британських хіт-парадах, ніж оригінальна пісня Beatles. Обидва сингли досягли четвертого місця в чарт-листі, але версія Бессі протрималася в Top 50 на 10 тижнів довше — 22 тижні проти 12 оригінальною. Успіх синглу і альбому сприяв успішності наступних записів Бессі. Співачка згадує: «Запис альбому "Something" став для мене поворотним пунктом. Можна навіть сказати, що альбом зробив мене поп-зіркою, але в той же час він здавався природним розвитком музичного стилю. Я просто увійшла в студію з усіма цими піснями, серед яких була і «Something» Джорджа Харрісона. Вперше я почула цю пісню у виконанні Пеггі Лі в американському телешоу Еда Саллівана. Я навіть не знала, що ця пісня Beatles і що її склав Джордж Харрісон … Застав останній фрагмент виступу Пеггі Лі, я була просто вражена почутим ".

У 1971 році співачка записала головну пісню до чергового фільму з бондіани «Діаманти назавжди». 1978 року ВФГ «Мелодія» за ліцензією United Artists Records вийшов альбом з 12 номерів Ширлі Бессі, записаних з 1969 по 1974 роки. Нерозпещені грамзаписами західних зірок радянські слухачі познайомилися з «Diamonds Are Forever», «Something», «The Fool On The Hill» (ще однією піснею «Beatles» в репертуарі співачки), «Never, Never, Never» та іншими хітами. Пісня «Мунрейкер», що вийшла в 1979 році разом з однойменним фільмом про Бонда, значного успіху у публіки не мала. Всього за період з 1970 по 1979 роки Бессі записала 18 альбомів, які стали хітами в Британії, а також знялася в двох рейтингових серіалах на британському телебаченні.

1980-ті роки У 1980-х роках Ширлі Бессі займалася благодійністю, даючи концерти в Європі і США. 1985 року співачка виступила як гостя на Міжнародному фестивалі польської пісні в Сопоті. Живі виступи Бессі завжди привертали велику увагу публіки експресивною манерою виконання пісень, виразною жестикуляцією, екстравагантними сценічними костюмами і манерою спілкування з аудиторією. Ірландський музикант Мартін Хатчінсон (Martin Hutchinson) згадує: "Найсильніша сторона [співачки] — живі виступи, де вона завжди виглядала приголомшливо в вишуканому вбранні (ходили чутки, що кожен з них вона надягала всього один раз), які зазвичай були без бретелей і з глибоким вирізом на спині, що змушувало чоловічу частину аудиторії завмирати від передчуття, а жіночу — від заздрості. […] Жестикуляція [Бессі] на сцені завжди була драматична, і шоу було не просто концертом, а «подією» ".Martin Hutchinson. Shirley Bassey Sings the Standards (2001), EMI Records (буклет до однойменного диску)

Частота студійних записів Бессі в 1980-х роках значно скоротилася. 1984 року вийшов альбом найвідоміших пісень під назвою «I Am What I Am», виконаних з Лондонським симфонічним оркестром. 1986 року вийшов сингл «There's No Place Like London» під авторством Лінсі де Пола (Lynsey De Paul) і Жерарда Кенні (Gerard Kenny). 1987 року Бессі співпрацювала зі швейцарським дуетом Yello на записі пісні «The Rhythm Divine», складеної в співавторстві з шотландським співаком Біллі Макензі (Billy Mackenzie). Також в 1987 році співачка випустила альбом на іспанською мовою під назвою «La Mujer».

1990-ті та наші дні У 1993 році співачка записала альбом кавер-версій хітів з мюзиклів Ендрю Ллойда Уеббера («Привид опери», «Кішки», «Ісус Христос — суперзірка» і ін.). 1996 року Бессі співпрацювала з Крісом Рі на зніманні фільму «La Passione», де зіграла саму себе і виконала пісню «Disco La Passione».

У 1997 році пісня «History Repeating», записана разом з групою Propellerheads, зайняла перший рядок танцювальних хіт-парадів у Великій Британії, знайомлячи нове покоління шанувальників з творчістю співачки. Бессі згадує: "Двоє молодих людей з Propellerheads прислали мені пісню, і хоча музика мені сподобалася, я подумала, що це більше підходить для Тіни Тернер, ніж для мене. […] А тепер до мене на вулиці підходять 6 і 7-річні діти і говорять: "Мені дуже подобається ваш новий запис. Я ваш великий шанувальник "". Музичний оглядач Сільвія Паттерсон (Sylvia Patterson) з журналу «New Musical Express» назвала цей сингл «надзвичайно потужним»Sylvia Patterson // New Musical Express, January 24, 1998. У грудні 1997 року на пісню був знятий відеокліп за участю співачки. У буклеті альбому «Decksandrumsandrockandroll» учасники групи Propellerheads висловили подяку Ширлі Бессі за участь у записі, а також відзначили, що вони «все ще перебувають в шоці».

За час гастрольних турів в Британії в 1998 році 120 тисяч глядачів відвідали десять живих концертів Бессі в лондонському концертному залі Royal Festival Hall, що побило власний рекорд співачки, встановлений раніше. 1 і 6 жовтня 1999 року Бессі разом з уельським баритональним басом Бріном Терфель (Bryn Terfel) виконала офіційний гімн ігор «World In Union» на церемоніях відкриття і закриття Чемпіонату світу з регбі в Уельсі. Церемонії відбулися на новому регбі-стадіоні в рідному місті співачки Кардіффі. Сукня, в якій виступала Бессі, перемагало червоно-зелений мотив національного прапора Уельсу.

31 грудня 1999 королева Великої Британії Єлизавета II присвоїла Бессі титул «Дама Коммандор» і нагородила її орденом Британської імперії, що стало визнанням заслуг співачки перед королівською родиною — Ширлі Бессі частіше за інших виконавців виступала при дворіCatherine Jones. Bassey continues to put the va va voom into diva // Western Mail, 6 січня, 2007. 2002 року співачку було також запрошено виступати до палацу на святкування 50-річчя правління Єлизавети II.