Соціальне підприємництво в Росії перебуває в стадії становлення. Його зародження як явища пострадянської історії країни слід віднести до першої половини 2000-х років , хоча схожі ініціативи окремих ентузіастів епізодично мали місце вже в 1990-х роках, а прообрази соціальної підприємницької активності можна виявити і в більш ранні періоди, аж до рубежу XIX—XX століть.

Системний розвиток цього напрямку ділової активності починається з другої половини 2000-х років і пов'язаний, в першу чергу, з появою в Росії ряду сильних системних приватних гравців, які розвивають інфраструктуру, стимулюючи соціальних підприємців, які розробляють і просувають теоретичну базу. Їхніми зусиллями ідеї соціального підприємництва доносяться до законодавчої і виконавчої влади, бізнес-спільноти, суспільства в цілому і потенційних соціальних підприємців, що поступово створює, оформляє і структурує цю область. З початку 2010-х років в Росії виникають Центри інновацій в соціальній сфері, в рамках яких ведеться навчання методам соціального підприємництва і здійснюється підтримка існуючих проектів.

За даними на кінець 2020 року, популярність соціального підприємництва в Росії залишається низькою: соціальним бізнесом займаються не більше 1 % російських підприємців . Їхній внесок в ВВП країни в 2015 році склав 0,36 %. Більше половини російських соціальних підприємців — жінки у віці 30-60 років.

У Росії діє ряд стійких проектів, в основному, в областях фермерського господарства, переробки деяких видів побутових відходів, підтримки інвалідів, літніх людей і випускників дитячих будинків, відродження ремесел і народних промислів, місцевого туризму , але і вони не можуть похвалитися безумовною успішністю, масштабами діяльності, а тим більше тиражованістю свого досвіду. Цілі проблемні області першорядної важливості, такі як наркоманія, алкоголізм, безробіття, загальний низький рівень життя, корупція і бюрократія, залишаються поза увагою соціальних підприємців .

Серед причин низької популярності соціального підприємництва в Росії слід виділити об'єднану неформалізованість класу традиційних підприємців, з числа яких в подальшому повинні виділитися представники соціального бізнесу , недостатню інформованість і слабке опрацювання теоретичної бази. Згортання роботи міжнародних некомерційних організацій у Росії з початку 2000-х років , нестача реальної підтримки на федеральному рівні ряду традиційних для соціальних підприємців видів діяльності і скудність законодавчої бази також тормозить прогрес у цій області.

26 липня 2019 року в Росії вступив в силу Закон № 245-ФЗ «Про внесення змін до Федерального закону „Про розвиток малого і середнього підприємництва в Російській Федерації“ в частині закріплення понять „соціальне підприємництво“, „соціальне підприємство“».

Історія

Російська імперія

Одним з історичних прикладів соціального підприємництва в Росії вважаються будинки працьовитості, які трансформувалися з робітних будинків в кінці XIX століття.

Робітні будинки, що з'явилися в Росії в XVIII столітті довгий час залишалися, в першу чергу частиною системи виконання покарань, що була спрямована на ізоляцію і примус до праці злочинців і інших асоціальних елементів. Ідея робітного будинку, запозичена з досвіду європейських країн, в Росії не прижилася: більш ніж за сто років по всій імперії було відкрито всього кілька робітних будинків, причому більшість з них закривалася незабаром після відкриття. На відміну від типового робочого будинку, Будинок працьовитості в Кронштадті, створений настоятелем Андріївського собору в Кронштадті отцем Іоанном і бароном Отто Буксгевденом в 1882 році, був заснований на ідеях милосердя та благодійності; знаходження і робота в ньому були добровільними .

Стараннями барона Буксгевдена, а також завдяки заступництву великої княгині Олександри Йосипівни, досвід облаштування будинків працьовитості був в короткі терміни поширений по всій імперії . На час Жовтневої революції, що поклала край громадському вирішенню проблем бідності, кількість будинків працьовитості обчислювалася сотнями, вони були представлені в більшості великих міст Росії.

СРСР

Молода радянська держава оголосила монополію на вирішення соціальних проблем. Вона також прагнула викорінити індивідуальну підприємницьку діяльність, замінивши її колективним підходом до ведення господарства. У подібних умовах легальне приватне соціальне підприємництво існувати не могло. У той же час окремі дослідники вказують на реалізацію принципів соціального підприємництва і в радянський період, під контролем держави. В першу чергу, це стосується працевлаштування інвалідів. Зокрема, інваліди по зору займалися виробництвом авосек, кошти від продажу яких направлялися на додаткове фінансування інвалідних будинків.

Період істотного пом'якшення принципів колективізму припав на 1920-ті роки, після того, як 14 березня 1921 X з'їздом РКП (б) була прийнята нова економічна політика (НЕП), що прийшла на зміну «воєнного комунізму», що діяв в ході Громадянської війни. Відчувши свободу, приватні підприємці дуже скоро досягли помітних успіхів, що дозволили їм вирішити власні соціальні проблеми, при цьому наситивши ринок споживчих товарів і послуг. Однак період НЕПу виявився нетривалий, і прикладів підприємств, яких можна було б віднести до соціальних, історія не зберегла.

Виконавши уготовану йому місію зміцнення радянської влади, до кінця 1920-х років НЕП був згорнутий. Непман на десятиліття перетворився в культурного антигероя, а будь-яке приватне підприємництво було прирівняне до вилучення «нетрудових доходів». Це положення зберігалося до кінця 1980-х років, коли в державі, що розпадалась, економіка знову опинилася в глибокій кризі, підприємницька діяльність була дозволена в формі виробничої кооперації.

Сучасна Росія

В умовах недостатньої інформованості та відсутності теоретичної бази перші соціальні підприємці сучасної Росії спочатку не ототожнювали себе з цим поняттям. Одним з ранніх прикладів соціального підприємства слід вважати вуличну газету «На дні» (з 2003 року — «Шлях додому»), поширювану з 1994 року безпритульними Санкт-Петербургу.

У 1990-х роках в Росії зародилося мікрофінансування, що традиційно відносять до соціального підприємництва. До кінця XX століття назріла потреба в організації, що представляє інтереси всього мікрофінансового руху, і в 2002 році був створений Російський мікрофінансовий центр (РМЦ) .

Прецедент інституалізації соціального підприємництва був створений у 2003 році в Новосибірську, де при Інституті додаткової освіти НГТУ був заснований Центр соціального підприємництва. Центр займався платним навчанням студентів і потім надавав їм підтримку в реалізації інноваційних соціальних ідей. Оскільки даний проект фінансувався міжнародним донором Tempus TACIS, а партнерами виступали три університети з Великої Британії, Німеччини та Італії, в роботі Центру використовувався зарубіжний досвід і міжнародні передові практики. У перші роки функціонування Центр сам працював на принципах соціального підприємництва, користувався підтримкою регіональної адміністрації, при ньому був створений молодіжний бізнес-інкубатор. Однак незабаром, з вичерпанням грантових коштів, тематика курсів змістилася в бік традиційного бізнес-менеджменту, а потім роботи в області підтримки соціального підприємництва були згорнуті .

До 2003 року відноситься і, ймовірно, перший випадок зацікавленості соціальним підприємництвом з боку російського великого бізнесу — алюмінієва компанія РУСАЛ запустила програму «Сто класних проектів». Проект був реалізований у вигляді конкурсу для старшокласників в регіонах присутності РУСАЛу. Школярі пропонували проекти рішення місцевих соціальних проблем і на конкурсній основі отримували сприяння в їх реалізації. Таким чином був реалізований ряд проектів допомоги ветеранам, пенсіонерам, дітям-сиротам, безпритульним тваринам, а також проект збереження місцевої природи і культури. Самі по собі всі ці проекти є не соціально-підприємницькими, а благодійними (оскільки передбачали лише разову адресну допомогу), але залучення до їх реалізацію шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих будинків, спеціалізованих навчальних закладів дозволяє говорити про присутність в них елементів практик соціального бізнесу.

У 2004 році був заснований Молодіжний банк ГБФ «Фонд Тольятті», створений ЗАТ КБ «Лада-кредит» за північно-ірландським зразком. Молодь отримала доступ до управління банком (під контролем більш досвідченого радника-куратора), фінансуючи соціальні, переважно також молодіжні проекти.

Системний розвиток підтримки соціального підприємництва в Росії починається з другої половини 2000-х років. З початку 2010-х років в різних регіонах країни з'являються Центри інновацій в соціальній сфері (ЦІСС), де проводиться навчання практикам соціального підприємництва та надається підтримка соціально-підприємницьким проектам.

У 2019 року в Росії був прийнятий закон про соціальне підприємництво, покликаний надати фінансову та іншу підтримку соціальному бізнесу. Для реалізації положень прийнятого закону до реєстру суб'єктів малого і середнього підприємництва вносяться відомості про статус «соціальних підприємців».

Важким ударом по соціальним підприємствам Росії стали наслідки пандемії COVID-19 2020 року. Федеральна і регіональна влада розробляє і пропонує ряд заходів для пом'якшення наслідків кризи, однак ці дії носять запізнілий, розрізнений і половинчастий характер, не надаючи істотного впливу на ситуацію. Соціальні підприємства як самостійна категорія не віднесені до переліку підприємств, що звільняються від податків на період пандемії, соціальні підприємці часто не інформовані про можливості отримання субсидій та безпроцентних кредитів, в цілому не відчувають підтримки з боку влади. За словами заступника голови комісії «Опори Росії» по соціальному підприємництву Світлани Наліпової, більше половини соціальних підприємств країни заявили, що не зможуть відновитися після пандемії.

Підтримка соціального підприємництва

Підтримка з боку великого бізнесу

У пострадянській Росії першим звернув увагу на цю сферу ділової активності великий бізнес, зайнявся оформленням соціально-підприємницької інфраструктури в рамках власної благодійної діяльності і корпоративної соціальної відповідальності. На 2017 рік програми підтримки соціального підприємництва у своєму розпорядженні мали такі системоутворюючі компанії, як «Лукойл», «Русал», «СУЭК», «Северсталь», "Металоінвест " та інші.

Компанія «Русал» Олега Дерипаски приділяє велику увагу соціальній діяльності, розглядаючи її як частину своєї стратегії розвитку. У 2004 році для управління соціальними проектами «Русала» був заснований Центр соціальних програм. У 2010 році компанія оголосила про програму «Територія РУСАЛу», в рамках якої було реалізовано 50 проектів з обсягом інвестицій 150 млн руб.

У 2014 році компанія «Лукойл» спільно з фондом «Наше майбутнє» для просування товарів російських соціальних підприємців запустила проект «Більше, ніж покупка!». Проект був запущений в формі конкурсу, переможці якого отримують можливість реалізовувати свої товари в магазинах мережі автозаправних станцій «Лукойл» в більшій частині регіонів Росії .

До кінця 2016 року, за даними самого фонду, до проекту було підключено 134 заправки в 14 регіонах Росії .

Найбільша російська вугільна компанія СУЕК реалізує свої соціальні програми через фонд соціально-економічної підтримки регіонів «СУЕК-Регіонам». Фонд веде діяльність в 48 населених пунктах Росії. Серед програм фонду — конкурс соціально-підприємницьких проектів «Творення», який проводиться в два етапи — регіональний і міжрегіональний. Переможці отримують фінансову та організаційну підтримку на старті проектів.