Півде́нно-Африка́нська Респу́бліка, або Південна Африка, абревіатура ПАР — держава на крайньому півдні Африки. Маючи населення 59 308 690 осіб, ПАР посідає 25-те місце за чисельністю населення у світі та 5-те в Африці. З площею 1 221 037 км² ПАР є 25 країною в світі та 10-ю в Африці (за площею). ПАР має три призначені столиці: адміністративну — Преторію, судову — Блумфонтейн та законодавчу — Кейптаун. Найбільше місто — Йоганнесбург. Близько 80 % південноафриканців — народи банту, поділені між різними етнічними групами, які говорять різними африканськими мовами. Решта населення складається з найбільших африканських спільнот європейського, азійського, індійського«Into that Heaven of Freedom: The impact of apartheid on an Indian family's diasporic history», Mohamed M Keshavjee, 2015, by Mawenzi House Publishers, Ltd., Toronto, ON, Canada, та змішаного походження.
З береговою лінією завдовжки 2798 км на Індійському та Атлантичному океанах, країна межує на півночі з Намібією, Ботсваною і Зімбабве, і на північному сході з Есватіні і Мозамбіком, а також містить анклав Лесото. Найпівденніша країна материка Старого Світу або Східної півкулі, і найнаселеніша країна, вся територія якої лежить на південь від екватора.
ПАР відома різноманіттям культур, релігій та мов. Одинадцять офіційних мов закріплені конституцією. Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість білого та змішаного населення ПАР; англійська відображає спадщину британського колоніалізму і зазвичай використовується в громадському та комерційному житті, хоча є лише четвертою за вживаністю у країні. Країна одна з небагатьох в Африці, у якій не відбулося жодного державного перевороту, і регулярні вибори проводяться протягом майже цілого століття. Однак переважна більшість чорношкірих південноафриканців не мала права голосу до 1994 року.
Протягом XX століття чорношкіра більшість вимагала більшої кількості прав від панівної білої меншини, яка відігравала велику роль у новітній історії та політиці країни. Національна партія ввела апартеїд у 1948 році, інституціоналізуючи тим самим вже наявну расову сегрегацію. Після тривалої і часом жорстокої боротьби Африканського національного конгресу (АНК) та інших активістів проти апартеїду як усередині країни, так і поза нею, скасування дискримінаційних законів почалося в середині 1980-х років. Починаючи з 1994 року, всі етнічні та мовні групи займають політичне представництво в ліберальній демократії країни, яка включає парламентську республіку та дев'ять провінцій.
ПАР — країна, що розвивається і посідає 113-те місце в індексі людського розвитку, 7-ме місце в Африці. Світовий банк класифікує країну як новоіндустріалізовану, що має другий за величиною номінальний ВВП в Африці та 33-й за величиною у світі. Країна вважається середньою потугою в міжнародних справах і має значний регіональний вплив. Країна є членом G20. Однак злочинність, бідність та нерівність залишаються широко розповсюдженими: близько чверті населення є безробітними і живуть на менш ніж 1,25 долара США на день. Конституційна демократія у вигляді парламентської республіки. Член Африканського Союзу, Організації Об'єднаних Націй, НЕПАД, Співдружності Націй, Антарктичного договору, Групи 77, Південноафриканського митного союзу, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, G20 та G8+5.
Географія
Держава знаходиться на крайньому півдні Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1408 км, а із заходу на схід — на 1625 км. На півночі межує з Намібією (спільний кордон — 920 км), Ботсваною (1840 км), Зімбабве (225 км); на північному сході — з Мозамбіком (490 км) й Есватіні (470 км). У межах території держави розташована держава-анклав — Лесото (909 км). На заході ПАР омивається водами Атлантичного океану (довжина узбережжя 872 км), а на півдні й сході — водами Індійського (2082 км).
Геологія
Рельєф
Територія ПАР займає півд. околицю південноафриканського плоскогір'я, крутий схил якого (т. зв. Великий Уступ) на сході обривається до вузької прибережної низовини, а на півдні — до западини Велике Карру, за якою розташовані Капські гори (вис. 2326 м). Найбільш різко уступ виражений на сході, де називається Драконовими горами (висота вершин понад 3000 м).
Розрізняють: Центральне плато має блюдцеподібну форму і складене горизонтально залеглими осадовими породами. Його центральна частина розташована на висотах близько 600 м над рівнем моря, а краї підняті на понад 1500 м. Поверхня плато переважно пологохвиляста, зі столовими горами, і химерними останцями, усіяними валунами, т. зв. коп'єс («голови»). Плато майже цілком дренують дві річки — Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо. Великий Уступ — це гірська дуга протяжністю 2250 км, що підноситься над прибережними низовинами ПАР. Кожна частина тут має власну назву. Виділяються гори Камісберґе і Боккефелдберґе в Намакваленді; гори Роххефелдберґе і Комсберґе поблизу Сатерленда; хребет Нювефелдберґе поблизу Бофорт-Уеста; гори Коуефелдберґе (2130 м) і Сніуберґе (2504 м) над Графф-Рейнетом і гори Стормберґе на півночі від Куїнстауна. Великий Уступ досягає найбільших висот у Драконових горах біля східного кордону Лесото, де в декількох місцях є відмітки понад 3350 м. Найвища вершина ПАР — гора Нджесуті (Njesuthi) (3446 м) — розташована на самому кордоні з Лесото, а вершина Драконових гір Тхабана-Нтленьяна (3482 м) розташована в Лесото. У цьому районі Великий Уступ являє собою систему зубчатих контрфорсів і глибоких амфітеатрів. Намакваленд — дуже суха територія на заході Північно-Капської і Західно-Капської провінцій. Ця плоска платформа знижується від Великого Уступу у бік Атлантичного океану. Над її поверхнею часто підносяться гранітні останці і відособлені невисокі, але розчленовані гірські хребти. У приморських частинах платформа покрита могутнім покривалом галечників. Капський та Південний прибережний райони виділяються лінійними гірськими хребтами, що перемежаються з подовжніми долинами. Гори складені переважно осадовими породами і тягнуться в широтному напрямі через Західно-Капську і Східно-Капську провінції. Висоти піків бл. 1830 м над р. м. Плоскі днища долин заслані могутніми товщами алювію, що утворилися внаслідок руйнування навколишніх гір. Південно-Східний прибережний район розташований між Великим Уступом і Індійським океаном. Характерна поєднанням округлих горбів. Прибережна рівнина розвинена тільки на крайній півночі, поблизу кордону з Мозамбіком. Горби південно-східного узбережжя продовжуються північніше, в Трансваальському Низькому Велді.
Клімат Клімат тропічний і субтропічний. Проте в останній час мають місце аномальні природні явища, наприклад, надзвичайно сильні снігопадиВ Африці пройшов сильний снігопад. 22.09.2024.
Внутрішні води Головні річки: Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.
Ґрунти й рослинність
Тваринний світ
Історія
Людина з'явилася на території країни ще в доісторичний час (про що свідчать знахідки в печерах біля Стеркфонтейну, Кромдраю і Макапансхату); проте надійних свідчень про ранню історію цього регіону дуже мало. До приходу племен банту (річки Лімпопо на півночі країни вони досягли в середині I тисячоліття нашої ери) ця територія була населена кочовими племенами кой-кой (готтентотів) і збирачами-бушменами (сан). Землероби-банту просувалися на південний захід, знищуючи або асимілюючи місцеве населення. Приблизно до 1050 року відносяться археологічні свідоцтва про їх присутність у теперішній провінції Квазулу-Наталь. До моменту прибуття європейців область мису Доброї Надії була заселена кой-кой, а банту (племена коса) досягли вже берегів річки Грейт-Фіш.
Голландці і коса
Перша письмова згадка про постійне поселення європейців датується 6 квітня 1652 року, коли Ян ван Рібек від імені Голландської Ост-Індійської компанії заснував поселення на «мисі Штормів», що пізніше отримав назву «Доброї Надії» (сьогодні Кейптаун). У XVII та XVIII століттях у Південну Африку прибували колоністи з Нідерландів, а також французькі гугеноти, що рятувалися від релігійних переслідувань на батьківщині, та поселенці з Німеччини. У 1770-х роках колоністи зіткнулися з коса, що просувався з північного сходу. Почалася серія зіткнень, відомих як прикордонні («кафрські») війни, що були викликані в основному претензіями білих переселенців на землі африканців. У Капську колонію також звозилися раби з інших голландських володінь, а саме з Індонезії та Мадагаскару. Більшість рабів, а також автохтонне населення Капського регіону, змішалися з білими колоністами. Їх нащадки називаються «Капськими неграми» і тепер складають до 50 % населення в Західнокапській провінції.
Британська колонізація У 1806 році Велика Британія зайняла Кейптаун для того, щоб він не потрапив у руки Наполеона, а також забезпечити контроль над важливими маршрутами далекосхідної торгівлі.
У 1806 році, під тиском різних сил всередині країни, британський парламент заборонив рабство, у 1833 році це положення було поширене на колонії. Постійні сутички на кордонах, скасування рабства й інші розбіжності з британцями змусили багатьох селян голландського походження (називалися бурами, від — «селянин») вирушити до так званого Великого треку углиб континенту, на високе плоскогір'я Велд. Там вони зіткнулися з вождівством ндебеле на чолі з Мзіліказі, колишнім сподвижником Шаки, які втекли на захід у ході так званого мфекане — переселення народів, викликаного міжусобними війнами в Південно-Східній Африці (сучасна провінція Квазулу-Наталь). Зрештою, бури заснували в континентальній частині Південної Африки свої держави: Оранжеву Республіку та Трансвааль.
Англо-бурські війни
Напруженість між британськими поселенцями і трансваальським урядом призвела до Першої англо-бурської війни. Ганебна поразка під горою Маджуба у 1881 році змусила британців відновити самоуправління у Трансваалі. Друга англо-бурська війна вибухнула у 1899 році, коли трансваальський Президент Поль Крюгер і Високий Комісар Капської колонії Лорд Мільнер не змогли розв'язати суперечку щодо прав «уітлендерів» (британських поселенців). На самому початку бойових дій завдяки високій майстерності воєначальників бурських командос, британці зазнавали однієї поразки за одною. Проте після введення в дію численних експедиційних сил у 1902 році британці змогли здолати опір і перемогти бурів.
Перша англо-бурська війна
Давні образи бурів викликали широкомасштабний заколот у Трансваалі (під британським контролем, з 1877 року), що у 1880 році вилився у Першу англо-бурську війну, відому серед африканерів, як «війна за незалежність». Цей конфлікт закінчився майже відразу після блискучої перемоги бурів у битві на горі Маджуба (27 лютого 1881 року). Республіка відновила свою незалежність як Південно-Африканська Республіка (). Поль Крюгер, один із керівників повстання, став президентом у 1883 році. Тим часом британці, які розглядали свою поразку на Маджубі як прикре непорозуміння, йшли вперед у їх бажанні федералізації та об'єднанні південноафриканських колоній і республік. Вони вбачали в цьому найкращий спосіб прийти до згоди з білою більшістю африканерів, що сприяло б просуванню їхніх великих стратегічних інтересів у регіоні.
Друга англо-бурська війна