Нікола́ус Брунс (; грудень 1665, Швабштедт, Шлезвіг — 29 березня 1697, Гузум, Шлезвіг) — німецький композитор, органіст і скрипаль епохи бароко, один з основних представників північнонімецької органної школи, учень Дітріха Букстегуде. Автор дванадцяти церковних кантат і чотирьох оригінальних органних композицій.
Походив з німецької родини музикантів. Спершу навчався у батька, а з 16 років у дядька в Любеку, де вперше продемонстрував свою майстерність гри на скрипці. Пізніше, завдяки рекомендаційному листу від Букстегуде, Ніколаус працював заступником органіста у Копенгагені, виступав на вечірніх концертах і при королівському дворі. Вже за життя він добився популярності. 1689 року, після смерті попередника, був одноголосно призначений органістом в Гузумі. Через кілька місяців йому запропонували посаду в Кілі, але він відмовився, коли влада Гузума підвищила йому платню. Передчасно помер від туберкульозу.
Прославився як музикант-віртуоз, відомий умінням грати на скрипці й педалях органа одночасно. Творчість Ніколауса Брунса залишила слід у розвитку органного мистецтва та стала орієнтиром для багатьох наступних музикантів.
Біографія
Ранні роки
Брунс походив з родини музикантів герцогства Шлезвіг (нині територія Німеччини). Його дід Пауль був лютнистом і музичним майстром в каплиці герцога Готторпа Фрідріха III, дядько Фрідріх Ніколаус був керівником Гамбурзької музичної ради, а батько Пауль Брунс (можливо, учень Франца Тундера) був органістом у Швабштедті, де одружився з Клелією Волкмар, дочкою свого попередника.
Перші уроки музики Ніколаус отримав від батька. Хлопчик рано опанував гру на органі і складав «непогані» композиції для клавішних і голосу. Враження від сусіднього Гузума, ймовірно, також вплинули на юного музиканта. Ніколаус виявив достатньо таланту, щоб навчитися грі на скрипці та віолі у свого дядька Пітера, до якого вирушив у Любек в 16-річному віці. Брунс став наймолодшим представником скрипалів Любека, майстерність його гри була відома далеко за межами міста. Він також був улюбленим учнем Дітріха Букстегуде, у якого вивчав композицію і вдосконалював свою гру на органі. Букстегуде був найбільшим прикладом наслідування для Брунса.
Копенгаген Після навчання у Любеку, Брунс деякий час подорожував околицями у пошуках роботи. Завдяки рекомендаційному листу від Букстегуде, Ніколаус вирушив працювати заступником органіста у Копенгаген. Під час поїздки Ніколаусу допомагав Йоганн Герман Гессе, його майбутній шурин. Там він перебував кілька років, ймовірно, виступаючи на вечірніх концертах і при королівському дворі. В період з березня по вересень 1685 року Брунс був заарештований за нез'ясованих обставинДана інформація під сумнівом.. Після багатьох безуспішних спроб, за участі високопоставлених представників уряду, композитора нарешті вдалося звільнити. Детальна інформація про діяльність та перебування композитора в той період до наших днів не дійшла.
Гузум Після смерті старого органіста міської церкви Гузуму (вже не існує), в січні 1689 року міська рада вирішила запропонувати цю посаду Брунсу, який вже досяг певної популярності. Але ніхто не знав про його місце перебування, тому було прийняте рішення негайно розшукати музиканта. Це робилося з великим поспіхом, адже інші міста могли також бути зацікавлені в талановитому органісті. Навіть вночі гонець їхав у Швабштедт, щоб дізнатися адресу Ніколауса у батька чи брата. Після прослуховування 29 березня в Гузумі, він був прийнятий на посаду одноголосно, оскільки «ніхто в цьому місті раніше не чув подібної майстерності композиції та гри на всіх типах інструментів». Після призначення органістом, Брунс одружився з Анною Доротеєю Гессе, зведеною сестрою своєї тітки.
Через чотири місяці після призначення в Гузумі, міська рада Кіля запропонувала йому посаду в церкві Святого Миколая, що призвело до запеклої суперечки між двома містами. Брунс, охоплений інтригою, прибув у Кіль 29 липня цього ж року і пообіцяв розпочати роботу через два тижні. Після цього представники Гузуму пообіцяли Брунсу, як єдиному органісту, підвищення зарплати на 100 Талерів в рік за умови лишитися в місті. Композитор погодився і повернувся назад. Але після зміни депутатів 1691 року, Брунсу було відмовлено в надзвичайному підвищенні платні. Через це він подав позов до герцога Готторпа, який виграв. У своєму листі до міської ради герцог вказав, що Ніколаус терміново потребує гроші.
Крім органу, відновленого Готфрідом Фрічем в 1629 році, Брунс використовував церковний хор. Протягом двох років він працював з місцевим кантором, відомим своїм басовим голосом. Брунс жив у Гузумі до моменту своєї передчасної смерті у 31-річному віці. Згідно з церковними архівами міста, композитор помер від туберкульозу. У записах пастора з'являються такі слова: «усі шкодують, що такому першокласному майстру своєї професії та просто чудовому чоловіку не судилося жити довше». Похований 2 квітня 1697 року на місцевому цвинтарі. Нині місце його могили втрачене.
У Брунса було п'ятеро дітей, дві дівчинки померли в дитинстві. Трьох дітей взяв на опіку його шурин. Його єдиний син Йоганнес Паулюс вивчав богослов'я і був пастором монастирської церкви в Преці. У Ніколауса був брат Георг, який зайняв його місце органіста в Гузумі. Разом з Ніколаусом вимерла й історія сім'ї музикантів Брунсів.
Творчість Брунс був відомий далеко за межами Гузуму як віртуоз гри на органі та скрипці. Відомо, що він міг грати на скрипці й педалях органа одночасно. Є інформація, що він навіть співав у цей час, так що його гра звучала так, ніби грали кілька людей. Брунс був майстром гри на органі й мав доволі виразний стиль виконання та композиції, також він славився своєю технікою гри на скрипці, яка дозволяла йому грати стійкі акорди.
Усі відомі композиції Ніколауса Брунса були написані в період його перебування в Гузумі на посаді органіста з 1689 по 1697 рік. Для записування музики композитор використовував табулатуру. Як і в ситуації з більшістю північнонімецьких майстрів, жодного автографа праць Брунса не збереглося, тому доводиться використовувати окремі копії, зроблені значно пізніше. Через ранню смерть, до нас дійшли тільки чотири повних твори для органа (три прелюдії та хоральна фантазія) та дванадцять священних кантат. Він також писав камерну музику, але вона була втрачена.
Органні твори Органні твори Брунса демонструють характерні риси північнонімецького органного стилю: контраст прелюдії і фуги, арпеджіо, ехо і віртуозні пасажі з трелями. Кожна робота має складну та чітку структуру. Вражає смілива гармонія і хитромудрі ритми. Брунс вичерпав усі можливості для створення емоційно насичених композицій. Швидкі прелюдії вимагають точності й висувають високі вимоги до виконавця.
Прелюдія мі мінор «Велика»
Ця прелюдія, безсумнівно, є найвідомішим і найбільш «іконічним» твором Брунса. Вона умовно складається з п'яти відокремлених частин: прелюдія — фуга — інтерлюдія — фуга — кода. Завдяки великій різноманітності ідей та форм Брунс доводить Stylus phantasticus до крайності.
Прелюдія складається зі швидкого епічного хроматичного вступу, який переплітається з подальшими коротшими частинами. Фуга починається хроматичною послідовністю нот, за якою слідує основна тема, що доповнюється другим голосом:
Після закінчення першої фуги слідує інтерлюдія зі зміною темпу та ритму. Після неї йде несподіваний уривок арпеджіо. Можливо, цю частину Брунс грав на скрипці акомпануючи собі на педалі. Далі йде невелика секція з послідовних акордів та частини адажіо, яка нарешті переходить у другу фугу 12/8 зі синкопованою основною темою:
Після другої фуги йде завершальна віртуозна кода, твір закінчується мажорним акордом у відповідній тональності.
Єдиним джерелом «Великої» Прелюдії мі мінор є табулатура зроблена органістом Й. К. Бахом (до 1708 р.).Прелюдія мі мінор «Маленька»
«Маленька» Прелюдія мі мінор не така велика, як попередня, але така ж фрагментована за структурою. Після вступу, що складається зі швидкого педального соло з поетапним супроводом акордами, слідує відносно довгий розділ ехо та адажіо. Далі йде веселе фугато. Наступний розділ у темпі алегро завершують кілька тактів арпеджіо, які ведуть до фінальної частини.
Єдиним джерелом «Маленької» Прелюдії мі мінор є табулатура зроблена німецьким музикознавцем та органістом Генріхом Шмаглем у 1877 році.
Прелюдія соль мажор
Формально ця робота структурована подібно до інших прелюдій Брунса. Складається з п'яти частин: прелюдія – фуга – інтерлюдія – фуга – кода. Але на відміну від двох прелюдій мі мінор, цей твір, попри різні розділи, має внутрішню узгодженість та ретельно обдуману структуру.
Після швидкої прелюдії починається перша п'ятиголоса фуга, тема якої, подібно до Букстегуде, має повторювані ноти. Деякі уривки містять подвійну педаль і, отже, переходять у шість голосів (такти 58-62). Після інтерлюдії йде друга фуга, також п'ятиголоса. Віртуозна педальна кода нарешті підводить до закінчення.
Джерелами є кілька партитур у звичайній нотації та фрагмент (одна сторінка) табулатури написаної Й. К. Бахом.
Хоральна фантазія «Nun komm, der Heiden Heiland»
Гімн «Nun komm, der Heiden Heiland» (укр. «Прийди, язичників Спаситель») є лютеранським хоралом 1524 року зі словами, написаними Мартіном Лютером і опублікованим в Ерфурті в першій книзі лютеранських гімнів. Цей мотив використав Брунс у своїй хоральній фантазії з чотирьох частин. На початку мелодія з'являється в тенорі:
Один за одним альт і педаль переймають цей мотив. З часом додаються нові мелізми, що оздоблюють провідну теми з ехо та орнаментами в стилі партити. Частини передають різні настрої й рівномірно перетікають в останню секцію, котра закінчується відносно невиразно. Тональність — соль мінор.
Відомо різні джерела з 18 та 19 століття – вони відрізняються орнаментаціями, але усі записані у звичайній нотації.
Адажіо ре мажор
Цей короткий органний твір було знайдено в органній книзі Гузума (das Husumer Orgelbuch von 1758) і опубліковано 2001 року. Велику роль в творі грає басова педальна частина. Найімовірніше, ця композиція є фрагментом якоїсь втраченої прелюдії чи більшої композиції.
Вокальні твори У своїх кантатах Брунс об'єднав стилістичні елементи двох протилежних музичних жанрів, а саме концерту і мадригалу, який до цього часу переважно використовувався для світської музики. Деякі композиції вимагають більшої інструментальності, інші навпаки — більшої вокальної незалежності. Є також фугальні секції, в яких поєднуються інструментальна і вокальна партії. Це говорить про те, що Брунс розглядав голос і інструменти як єдине ціле. Однак інструментальні партії в кантатах є досить обмеженими — це, ймовірно, пов'язано з тим, що Брунс не мав можливості пройти навчання в цій області.
Вокальні твори Брунса можна умовно розділити на три категорії. Першу частину складають добре скомпоновані концерти, які є цілісною п'єсою і в незмінному вигляді містять тексти творів. Другу велику частину складають концерти з кількох частин, у них оригінальні тексти часто перефразуються. Брунс використовує такі прийоми, як ритурнелі, арії, дуети, тріо та хоровий спів. Також є один хоровий концерт, задуманий як лютеранський гімн.
Три сольні басові кантати були, ймовірно, написані для місцевого кантора Георга Фербера, відомим своїм басом, з яким Ніколаус працював у 1689–1691 роках. Композитор безпосередньо брав участь у виконанні своїх робіт. Можливо, Брунс самостійно виконував кантату «Mein Herz ist bereit» граючи на скрипці й акомпануючи собі на педалях органа одночасно. Інструментальне написання кантат свідчить про те, що композитор міг розраховувати на музикантів лише середнього класу. Здебільшого він використовував п'ятиструнний ансамбль з двома скрипками та віолами, а також фагот, віолончель чи орган для генерал-басу.
Скомпоновані концерти
«Die Zeit meines Abschieds ist vorhanden» (укр. «Настав час мого прощання»)
Тональність: ре мажор Чотириголосий хор (сопрано, альт, тенор, бас), струнні інструменти (дві скрипки, дві віоли) і генерал-бас. Текст: 2 Тимофію 4:6–8 (Новий завіт)