Німе́цька імпе́рія () — держава, що існувала в Центральній Європі наприкінці XIX та на початку XX століття. Назва зазвичай використовується, для описання Німеччини з 1871 року до 1918 року, коли вона була конституційною монархією: починаючи з об'єднання Німеччини і проголошення прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором 18 січня 1871 року, закінчуючи фактично проголошенням Веймарської республіки Філіпом Шейдеманном 9 листопада 1918 року і формально зреченням Вільгельма II 28 листопада 1918 року. Найголовніші держави, що межували з Німецькою імперією: Російська імперія на сході, Франція на заході, і Австро-Угорщина на півдні. У 1871 населення Німеччини становило 41 млн осіб; до 1913 це зросло до 68 мільйонів.

Об’єднана Німеччина, яка у 1815 була переважно сільською, стала переважно міськоюJ. H. Clapham, The Economic Development of France and Germany 1815–1914 (1936). Успіх індустріалізації Німеччини на початку 20-го сторіччя проявлявся двояко; Німецькі заводи часто були більшими та сучаснішими, ніж багато їхніх британських та французьких аналогів, але доіндустріальний сектор був більш відсталим. Успіхи Німецької імперії в природничих науках, особливо у фізиці та хімії, були такими, що одна третина всіх Нобелівських премій дісталася німецьким винахідникам і дослідникам. За 47 років свого існування Німецька імперія стала індустріальною, технологічною та науковою державою в Європі, а до 1913 Німеччина була найбільшою економікою в континентальній Європі та третьою за розміром у світі.

Назва

Офіційна назва, що використовувалась Німеччиною в 1871—1945 роках (). Німецька назва використовувалась неофіційно, щоб описати Німеччину протягом 1871—1918. Прямий переклад Deutsches Reich — «Німецька імперія», хоча німецьке слово «Рейх» може мати не імперські додаткові значення, подібні до українських «держава», «королівство» або «Вітчизна»—an example of a legal document where Germany is officially referred to as «the German Empire»..

Назва Другий Рейх () іноді застосовується ретроспективно до цього періоду. Термін був популяризований німецьким націоналістичним істориком Артуром Мьоллером ван ден Бруком в 1920-х, і мав зв'язок з більш ранньою Священною Римською імперією («Перший Рейх»), також як і підкреслення його бажання встановлення «Третього Рейху». Цей термін був згодом прийнятий під час існування Нацистської Німеччини з метою пропаганди — і тому його використання серед істориків після Другої світової війни має різний сенс, оскільки багато хто вважає, що це надає законність нацистській історіографії.

Заснування

Під виглядом ідеалізму, крокуючого до реалізму, німецький націоналізм швидко перейшов від ліберального і демократичного характеру до рук прусського прем'єр-міністра Отто фон Бісмарка, прихильника жорсткої руки та реальної політики з 1848 року. Бісмарк хотів об'єднати конкуруючі Німецькі держави, щоб досягти своєї мети — головування Пруссії у Німеччині. Три війни допомогли переконати німців піти на об'єднання: проти Данії в 1864, Австро-прусська війна проти Австрії в 1866, і Французько-прусська війна проти Другої французької імперії у 1870—1871. Протягом облоги Парижу у 1871, Північнонімецький союз, за підтримки союзників з Південної Німеччини, проголосили створення Німецької імперії з проголошенням Прусського короля Вільгельма I Німецьким Імператором в Залі Дзеркал у Версальському палаці. Це була не лише подія величезного внутрішньонімецького значення, але й приниженням Франції, яка припинила чинити опір кількома днями пізніше.

Бісмарк безпосередньо готував у 1866 Північнонімецьку Конституцію, яка стала з деякими змінами у 1871 Конституцією Німецької імперії. Новостворена об'єднана Німеччина отримала деякі демократичні свободи. Нова імперія мала парламент з двома палатами. Нижня палата, або Рейхстаг, куди вибирались депутати загальними виборами. Виборчі округи, що були засновані в 1871, ніколи не змінювали меж, щоб врахувати зростання міських областей. В результаті, під час великого розширення німецьких міст в 1890-х і 1900-х, сільські області були грубо урізані.

Законодавство також вимагало згоду Бундесрату — верхньої палати, що складалася з депутатів від земель. Виконавча влада була представлена імператором, або кайзером, який мав на допомогу канцлера відповідального тільки перед ним. Офіційно, канцлер був одноосібним урядовцем і був відповідальний за стан всіх державних справ; на практиці, державні секретарі (вищі посадовці відповідальні за фінанси, війну, закордонні справи тощо) служили неофіційними портфельними міністрами. Рейхстаг міг впливати на проходження, покращення або відхилення законопроєктів, але не міг ініціювати внесення змін у законодавство. Законодавча ініціатива належала канцлеру.

Хоча офіційно союз був спілкою рівних, на практиці над імперією превалювала найбільша і наймогутніша держава, Пруссія. Вона складала три чверті площі Німеччини і дві третини її населення. Імперську корону успадковували Гогенцоллерни, королі Пруссії. За винятком 1872—1873 і 1892—1894 років, канцлер був завжди одночасно прем'єр-міністром Пруссії. Маючи 17 з 58 голосів у бундесраті, Берлін потребував тільки декілька голосів від маленьких держав, щоб мати ефективний контроль над верхньою палатою.

Якщо великі держави-засновники зберегли свої власні уряди і війська, війська маленьких держав були під безпосереднім прусським контролем. Великі держави як, наприклад, королівства Баварія й Саксонія координувалися прусськими законами й повинні були у воєнний час управлятися федеральним урядом. Але авторитарна в багатьох стосунках імперія дозволила розвиток політичних партій.

Розвиток Німецької імперії подібний до подій в Італії, яка стала об'єднаною національною державою незадовго до того. Деякі ключові елементи авторитарної політичної структури Німецької імперії були також основою для консервативної модернізації в Японській імперії під керівництвом сьоґуната Едо і збереження авторитарної політичної структури під владою царів в Російській імперії.

Один з чинників у соціальній будові цих урядів була дуже істотна частка в політичній владі земельної еліти, прусського юнкерства, завдяки відсутності великих революційних досягнень селян і пролетарів.

Бісмарк мав намір створити конституційний фасад, який приховував би продовження авторитарного керування. У процесі, він створив систему з серйозним дефектом. Існувала істотна невідповідність між прусською і німецькими виборчими системами. Пруссія використовувала надзвичайно обмежувальну Прусську трикласову систему голосування, в якій найбагатша третина населення могла вибрати 85 % законодавчої влади, створюючи консервативну більшість. Як згадано вище, король і (з двома виключеннями) прем'єр-міністр Пруссії були також імператором і канцлером імперії, це означало, що тим же правителям довелося знайти більшість з законодавчою владою обраною від різних земель та класів.

Ера Бісмарка

Внутрішня політика Бісмарка відіграла велику роль у встановленні авторитарної політичної культури Kaiserreichу. Напівпарламентський уряд Німеччини здійснював відносно плавну економічну і політичну індустріалізації країни зверху.

Економіка

Індустріальна потужність Прогресуюча індустріалізація Німеччини призвела до того, що місцеві виробники не лише почали витісняти з внутрішнього ринку британський імпорт, але також почали конкурувати з британською промисловістю за кордоном, особливо в США. Німеччина стала домінуючою економічною силою на континенті і була другим найбільшим експортером після США. Під час Першої світової війни (1914—1918) Німецька економіка перепрофілювалась на військові потреби, а саме: виробництво гвинтівок (Gewehr 98), пістолетів (P08 Пістолет Люгера), кулеметів (Кулемет Максима), мінометів (Minenwerfer), і артилерійських снарядів. Імперська Німеччина була лідером у фізиці і хімії того часу, тож третину усіх Нобелівських премій отримали німецькі винахідники і дослідники.

Під керівництвом Пруссії і Залізного Канцлера Бісмарка, Німеччина постала як нація і як світова держава. У 1871 39 окремих держав, через сторіччя, нарешті об'єдналися. Королі Саксонії, Баварії і Вюртембергу князі, герцоги і керівники Брауншвейгу, Бадену, Ганноверу, Мекленбургу, , Ольденбургу засвідчили відданість королю Пруссії — кайзеру.

В 1871 році населення Німецької імперії складало 41 млн. В 1913 році населення склало близько 68 млн, зрісши більш ніж на половину. І більша частина з них жила в містах та містечках. Економічна міць країни базувалась на виробництві вугілля та сталі — Німеччина досягла великих успіхів в обох напрямках: «Виробництво сталі зросло в 12 раз за 30 років» «Видобуток вугілля зріс приблизно в п'ять раз за 30 років» «Виробництво іншої продукції зросло приблизно в чотири рази» «Експорт зріс приблизно в три рази» «Експорт хімікалій зріс приблизно в три рази» «Експорт машинобудівної промисловості зріс приблизно в п'ять разів»

За 30 років частка Німеччини у світовій торгівлі підвищилася на третину. В 1914 році Німеччина була, після Америки, найпотужнішою промисловою країною у світі. Найбільший внесок в економіку Німеччини зробила фірма Крупп. Ессен, місто сталі, де була побудована перша фабрика Круппа у 1902 році.

«Велике місто з його власними вулицями, з власною поліцією, відділенням пожежної охорони і законами руху. Є 150 кілометрів залізниці, 60 різних фабричних будівель, 8500 верстатів, сім електричних станцій, 140 кілометрів підземного кабелю і 46 кілометрів в повітрі.»

Німеччина насолоджувалась майстерністю Круппа. Коли Альфред Крупп помер, Кайзер відвідав його багаті похорони і назвав його «Німцем німців.» У 1914, на фірмі Круппа працювало 80 000 працівників. Вони жили в будинках Круппа, їхніх малюків лікували лікарі Круппа, їхніх дітей виховали в школах Круппа, вони купували речі в магазинах Круппа, брали книги в бібліотеках Круппа, одружувались в церквах Круппа і їх ховали на кладовищах Круппа. В часи Бісмарка Німеччина була ближче, ніж будь-яка інша держава, до сучасних концепцій соціального забезпечення. Німецькі працівники мали захист перед хворобою, нещасним випадком і пологовими виплатами, військовими лавками, отриманням житла і мали національну схему пенсії, ще коли про неї не замислювались в більш ліберальних країнах. Проте життя працівників було важким. На сталеплавильних заводах працювали 12 годин на день і 80 годин на тиждень. Ні відпочинок, ні свята не були гарантовані. У Німеччині, як в кожній індустріальній державі, існували бідність і незадоволення.

Ідеологія Після досягнення формального об'єднання в 1871, Бісмарк присвятив багато уваги ідеї національної єдності за прусською ідеологією. Можна підсумовувати ідеологію Бісмарка під чотирма завданнями: Культуркампф, соціальна реформа, національне об'єднання і Малонімецький шлях об'єднання Німеччини.

До 1912, марксистська Соціал-демократична партія Німеччини була найчисельнішою партією Рейхстагу — Німецького парламенту. Але управляв Німеччиною не Рейхстаг, а кайзер через посадових осіб, яких він призначав особисто.

Культуркампф

Після об'єднання католицьких німецьких держав на півдні і деяких областей на сході, католики, утворили Католицьку Центристську Партію Німеччини, яка була головною загрозою об'єднанню. Південні католики, були більш пов'язані з сільським господарством, ніж протестанти на півночі, тому індустріалізація і розвиток торгівлі привели до зубожіння селянства, ремісників, духівництва і правлячої аристократії маленьких держав. Католицькі установи були обмежені і суспільство було захищено від католицького впливу урядом Бісмарка. Після 1878, боротьба проти соціалізму об'єднала Бісмарка з Католицькою Партією Центру, припинивши Культуркампф, який привів до підсилення, а не ослаблення католицизму в Німеччині.

Соціальні реформи