Аделаїда Казими́рівна Лубни-Ге́рцик, у шлюбі Жуковська ( — ) — поетеса Срібної доби російської поезії, прозаїкиня і перекладачка, авторка «Підвальних нарисів» про Червоний терор у Криму, старша сестра письменниці Євгенії Герцик.

Біографія Аделаїда Лубни-Герцик народилася 16 лютого 1874 року в місті Александров Владимирської губернії. Батько — Казимир Антонович Лубни-Герцик (1843 — 1906Герцык Аделаида. Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004.) — інженер-шляховик, походив із зросійщених польських дворян. Рано втратила матір. Росла з сестрою Євгенією (*1878 — †1944), яка згодом написала мемуари про життя родини. Мала також молодшого брата Володимира (*1885–†1976).

Батько з дітьми часто переїжджав: крім Александрова, жили у Севастополі та Юр'єв-Польському. З 1898 року — у Москві та Судаку, де купили будинок.

Росла замкнутою, вдумливою дитиною, схильною до самоаналізу, створювала в уяві власний фантастичний світЛюбомудров А. М. Герцык Аделаида Казимировна // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М., 2005. — Том 1. — С. 471..

Отримала спочатку домашню, потім — гімназійну освіту. Вільно володіла німецькою, французькою, італійською та польською мовами. Побувала у Західній Європі: Швейцарії, Франції, Німеччині.

До поезії заохотив домашній учитель Михайло Карлін, який сам писав вірші.

У 1899 році в журналі «Русское багатство» опублікувала есе про Джона Раскіна «Релігія краси». Через три роки — вийшов переклад книги Раскіна «Прогулянки по Флоренції. Нотатки про християнське мистецтво». Займалася також перекладами філософських книг Ніцше.

З 1905 року співпрацювала як авторка рецензій в журналом символістів «Весы» під псевдонімом Сірін.

У 1907 року опублікувавла два цикли віршів: «Золотий ключ» і «Сонети».

У 1908 році одружилася з наковцем, перекладачем, видавцем філософської літератури Дмитром Жуковським. У московській квартирі подружжя бували Микола Бердяєв, Дмитро Мережковський, Андрій Бєлий, Федір Сологуб, Олександр Блок та багато інших.

У 1909 році, у Вюрцбурзі, народила сина Данила (†1938).

У 1910 році — видала єдину прижиттєву збірку «Вірші» () на 106-ти сторінках. Тоді ж — познайомилася і подружилася з Мариною Цвєтаєвою. Ініціатором їхнього знайомства був Максиміліан Волошин, який перед зустріччю сказав Цвєтаєвій: «Ця жінка — глуха, некрасива, літня, чарівна. Любить мої вірші, чекає мене до себе»Герцык Аделаида Казимировна // Сухоруков В. Н. Биографический словарь Крыма. Книга первая. — Симферополь: Бизнес-Информ, 2011. — 528 с. — ISBN 978-966-648-253-5 — С. 275.. Натомість Цвєтаєва після знайомства сказала таке: «Прийшла — побачила тільки чарівну. Подружилися пристрасно».

Втрата слуху, за однією версією, — вроджена недуга Аделаїди, за іншою — наслідок нещасливого захоплення немолодим та одруженим Олександром Бобрищевим-Пушкіним, відомим юристом, чия трагічна смерть в Дрездені у 1903 році стала для Аделаїди (яка поспішала до вмираючого, але не застала його живим) потрясінням, що і викликало втрату слухуРиц Герман. Аделаида Герцык — поэтесса меж временем и вечностью // Герцык Аделаида. Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004. — С. 5-30..

У 1913 році — народила другого сина Микиту (†1995).

У січні 1921 року подружжя Жуковських заарештували. Чоловіка — за «участь в антирадянській змові», її — як дружину представника «колишніх». У в'язниці-підвалі її тримали з 6 по 21 січня. Через три тижні — подружжя звільнили. Зокрема, Аделаїду на волю випустив молодий слідчий, любитель поезії. Він дізнався, що у в'язниці-підвалі вона написала цикл віршів «Підвальні», змусив її їх записати і додати напис, що вірші присвячені йому. Після цього — відпустив додому.

Побачене і пережите за дні ув'язнення — описала також в своїх «Підвальних нарисах». Зокрема, перший з п'яти нарисів, що має назву «Todesreif» (з німецької — «Готовий до смерті»), присвятила «Графу К.» — розстріляному чекістами графу Ростиславу КапністуTodesreif // Герцык Аделаида. Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — С. 136-152. — ISBN: 978-5-93015-107-7.

Після арешту Жуковські голодували. Ось як описували цей період життя поетеси її сучасники:

Згодом — з чоловіком і двома синами — переїхала до Сімферополя. Чоловік влаштувався до Таврійського університету, у якому викладав його московський друг — отець Сергій (Сергій Булгаков).

Померла 25 червня 1925 року у Судаку. Похована на місцевому кладовищі. Могила не збереглася.

Творчість

Для ранніх віршів характерний стан духовного пошуку і самотності. Вірші насичені релігійно-філософською символікою, але за формою — близькі до фольклору. Дійсність міфологізується, наповнюється знаками і символами. Витончений світ ліричної героїні, співучість поезії відзначали Бальмонт, Волошин, Брюсов, Іванов. Найкращі вірші раннього періоду увійшли в єдину збірку «Вірші» ().

Для періоду 1910-1917 років характерні спроби досягти єдності з буттям через естетичний пафос. Водночас лірика стає більш предметною. Виникає тема поезії як служіння ТворцюЛюбомудров А. М. Герцык Аделаида Казимировна // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М., 2005. — Том 1. — С. 472..

Дореволюційна проза — нариси, присвячені становленню особистості дитини, есе про літераторів — автобіографічна і глибоко психологічна («Зі світу дитячих ігор», «Про те, чого не було» та інші).

Останній період — Жовтневий переворот і Громадянська війна — найважливіший для внутрішнього розвитку та для поезії Аделаїди Герцик. У цей час вона створила найкращі свої вірші.

Родина Мала молодшу сестру Євгенію (*1878 — †1944), яка теж стала поетесою, та молодшого брата Володимира (*1885 — †1976).

У 1909 році, у Вюрцбурзі, народила сина Данила (†1938). У 1913 році — сиа Микиту (†1995). Данила арештували за доносом в 26-річному віці. Загинув у 1938 році у більшовицьких катівнях. Встиг написати «Думки про дитинство та немовляцтво» () (опубліковані у 1997 році у шостому номері журналу «Новый мир»), у яких описав своє дитинство.

Онука — Тетяна Микитівна Жуковська, співробітниця Дому-музею Марини Цвєтаєвої у МосквіЭдельштейн Михаил. Серебряный век: женский взгляд (Рецензия на книгу «Сестры Герцык: Письма») // Новый мир. — 2003. — N 6. — С. 193-196., авторка статей і укладачка книжок про своїх бабусь-письменниць — сестер Герцик (Аделаїду та Євгенію).

Бібліографія «Что-то глубоко-певучее слышится…» // Новое слово. — 1897. — № 10. Религия красоты (есе про Джона Раскіна) // Русское богатство. — 1899. — № 1. — С. 30–44. Дети в произведениях Ибсена (есе) // Русская школа. — 1900. — № 9. Живое слово и клише (есе) // Русская Мысль. — 1902. — Кн. IX. — С. 60–70. Из воспоминаний о П. А. Стрепетовой // Исторический вестник. — 1904. — Т. XCVI. — С. 517–563. Из мира детских игр (есе) // Русская школа. — 1906. — № 3. — С. 31–45. Цветник Ор. Кошница первая. — СПб., Оры, 1907. — С. 185–201. Стихотворения. Сборник. — СПб., 1910. — 106 с. О том, чего не было (есе) // Русская мысль. — 1911. — Кн. V. — С. 130–146. «И пошли они по разным дорогам…» // Русская мысль. — 1912. — № 6. Мои романы (есе) // Северные записки. — 1913. — № 2. — С. 77–89; № 4. — С. 47–53. Из детского мира (есе) // Северные записки. — 1915. — № 2. — С. 6–14. Мои блуждания (есе) // Северные записки. — 1915. — № 10. — С. 52–68; № 11-12. — С. 21–39. История одной дружбы (переклад листів Беттіни Брентано до Кароліни фон Гюндероде) // Северные записки. — 1915. — № 2. — С. 110–128. «Учителя», «Дом», «Светильник», «Разлука» // Северные записки. — 1915. — № 3. Неразумная (есе) // Северные записки. — 1916. — № 11. — С. 5–27. Верхарн (есе) // Северные записки. — 1916. — № 12. — С. 61–66. «Нас заточили в каменный склеп…», «В этот судный день, в этот смертный час…», «Ночь ползет, тая во мраке страшный лик…», «Я заточил тебя в темнице…» // Возрождение (Берлин). — 1924. — № 125. «Какая радость снять оковы…», «Дети», «С утра стою перед плитой…», «Если это старость — я благословляю…» // Возрождение. — 1925. — № 111. «Дают нам книги холодные, мудрые…» // Современные записки (Париж). — 1925. — XXVI. Подвальные очерки // Перезвоны (Рига). — 1926. — № 25, 26, 27. «Жарок был цвет души…» [Очерк и стихотворения] // Наше наследие. — 1991. — № 3. Стихи и проза: В 2 томах / Сост., предисл., коммент. Т. Н. Жуковской. — М.: Возвращение, 1992. Sub rosa. Женская лирика Серебряного века. Аделаида Герцык. София Парнок. Поликсена Соловьева. Черубина де Габриак. М.: Эллис Лак, 1999. Сестры Герцык. Письма / Составление и комментарий Т. Н. Жуковской. — СПб.: ИНАПРЕСС; М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2002. — 760 с. Аделаида Герцык // Лирика русских поэтесс. — Минск: Харвест, 2004. Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004. — 560 с. — ISBN: 5778402333 Стихи Сугдейские. Подвальные очерки. — М.: Дом-музей Марины Цветаевой, 2010. — 202 с. — ISBN: 978-5-93015-107-7

Примітки

Джерела Герцык Аделаида Казимировна // Сухоруков В. Н. Биографический словарь Крыма. Книга первая. — Симферополь: Бизнес-Информ, 2011. — 528 с. — ISBN 978-966-648-253-5 — С. 275. Лубны-Герцык Аделаида Казимировна // Сухоруков В. Н. Крым в лицах и биографиях. — Симферополь: Атлас-Компакт, 2007. — С. 88-90. Любомудров А. М. Герцык Аделаида Казимировна // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М., 2005. — Том 1. — С. 471-472. Предисловие // Герцык Е. К. Воспоминания. — Paris: YMCA-Press, 1973. — С. 5-6. Риц Герман. Аделаида Герцык — поэтесса меж временем и вечностью // Герцык Аделаида. Из круга женского / Подг. текста, коммент., вступ. статья Т. Н. Жуковской. — М.: Аграф. — 2004. — С. 5-30. Эдельштейн Михаил. Серебряный век: женский взгляд (Рецензия на книгу «Сестры Герцык: Письма») // Новый мир. — 2003. — N 6. — С. 193-196.