Еритре́я ( Ertra, Iritriyá), офіційна назва Держа́ва Еритре́я ( Hagärä Ertra, Dawlat Iritriyá) — держава у Східній Африці, що межує на півдні з Ефіопією, на заході із Суданом, на південному сході з Джибуті. Зі сходу омивається Червоним морем. Столиця та найбільше місто — Асмера.
Голова держави й уряду Ісаяс Афеверкі з 1993 року.
Етимологія Назва країни, затверджена як назва італійської колонії 1890 року, походить від античної назви Червоного моря (), що, своєю чергою, походить від , де «еритрум» — червоний, «таласса» — море.
Природа
Держава розташована в Східній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 900 км, а із заходу на схід — на 470 км. На північному заході межує із Суданом (спільний кордон — 605 км); на півдні й заході — з Ефіопією (912 км); на південному сході — з Джибуті (114 км). На сході омивається водами Червоного моря Індійського океану, берегова лінія 1150 км.
Рельєф Рельєф країни доволі неоднорідний. Біля третини території країни розташовано на Еритрейському нагір'ї, на захід від нього розташовано велике плато, на схід — прибережні рівнини та западини, в тому числі частина западина Афар. Тут розміщені витоки багатьох приток річок Гаш, Сетіт, Барка, Текезе та Мереб. Найвища точка Еритреї — гора Соїра (2989 м); розташована на південь від столиці країни Асмери, яка розміщена на висоті 2374 м над рівнем моря. Найнижча точка країни — біля озера Кулул (75 м нижче рівня моря) в Афарській впадині. Низинні райони на заході Еритреї простягаються від Керена (на північний-захід від Асмери) до кордону із Суданом. Переважна частина прибережної смуги розташована в аридній чи семіаридній зоні Эритрея — Энциклопедия Кольера Эритрея | Справочник .
Клімат На узбережжі Червоного моря клімат сухий та спекотний. Середні зимові температури коливаються в діапазоні 20—35 °C, літні в межах 40—50 °C. Середньорічна норма опадів — 200 мм. У східній частині країни температури ще вищі. Західні рівнини на кордоні з Суданом розташовані на висоті 500—2000 м над рівнем моря, середньорічна норма опадів — 400 мм. У грудні температура інколи знижується до 15 °C. Еритрейське нагір'я характеризується більш вологим та прохолоднішим кліматом: середньорічна норма опадів — 500—850 мм, середні температури — 15—30 °C. Узимку вночі можливе зниження температури до 0 °C. У центральному та західному регіоні країни спостерігаються два вологих періоди — головний літній із червня по вересень і менш виразний весняний із березня по квітень. Біля узбережжя опади випадають переважно взимку. У середньому в країні середньорічна норма опадів становить 400—600 мм.
Гідрографія Гідрографія Еритреї визначається поєднанням гірського рельєфу, посушливого клімату, виходу до Червоного моря та історично сформованої мережі річок і озер. Річки країни переважно мають тимчасовий характер стоку, а озерний фонд є обмеженим. Морське узбережжя представлене акваторією Червоного моря з численними лагунами, бухтами й островами архіпелагу Дахлак.
Річкова мережа Еритреї формується переважно за рахунок сезонних дощів. Більшість річок належить до басейну Червоного моря або впадає в низинні внутрішні улоговини, де вода швидко випаровується. Постійні річки трапляються рідко, і більшість з них втрачає свою силу впродовж сухих місяців. Найважливішою річкою країни є Текезе. Її загальна довжина становить 608 км. Витоки розташовані в горах Ефіопії, після чого вона перетинає західну частину Еритреї та прямує до Судану, де зливається з річкою Атбара. Далі її води потрапляють у головну артерію Африки — Ніл.
На відміну від річкової мережі, озер в Еритреї небагато. Більшість з них має вулканічне чи тектонічне походження й розташована в гірських районах або у прибережних зонах, де присутні безстічні області депресій рельєфу, в яких утворюються солоні пересихаючі озера. В умовах жаркого клімату вони зазвичай є солоними, а прісноводні водойми трапляються рідко. Найбільшим озером країни є Ашанг (площа близько 9 км², глибина до 30 м). Воно розташоване в гірській місцевості на висоті понад 2400 м над рівнем моря в гірській улоговині. Вода в озері прісна, що робить його унікальним серед водойм регіону, де більшість озер солоні через високий рівень випаровування.
Рослинний світ За флористичним районуванням світу Ерітрея належить до Судано-Замбезійської області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства. Флора Еритреї нараховує понад 2500 видів рослин, серед яких чимало ендеміків.
Рослинний покрив країни залежить від клімату та рельєфу. У пустельних районах поширені ксерофітні чагарники, акації, тамариски. У прибережних зонах ростуть мангрові ліси. У західних низовинах панують савани з травами, баобабами, акаціями та міомбо. У нагірних районах колись були значні ліси, але більшість їх вирубано, наразі залишилися лише окремі ділянки акацій, ялівців, подекуди трапляються насадження евкаліптів.
Ландшафти і фізико-географічне районування
Еритрея є країною з надзвичайно різноманітною ландшафтною структурою. Вона поєднує в собі пустельні узбережжя, високогірні плато, саванні рівнини та гірські масиви. Основними типами ландшафтів тут є: 1 — саванні північноафриканські (підтип: опустелені); 2 — тропічні пустельні північноафриканські. Вони, у свою чергу, представлені 6 групами ландшафтів: 1 — низовинні приморські акумулятивні рівнини; 2 — озерно-солончакові западини; 3 — алювіально-пролювіальні, пролювіально-делювіальні підгорні рівнини; 4 — глибокі тектонічні рифтові западини поясу східноафриканських розломів; 5 — цокольні глибові нагір'я на кристалічній основі Африканської платформи; 6 — вулканічні нагір'я.
За фізико-географічним районуванням світу Еритрея належить до Східносуданської фізико-географічної області Суданської (саванної) фізико-географічної країни, а також до Північноефіопської нагірної та Афарської улоговинної фізико-географічних областей Абессомалійської фізико-географічної країни.
Східносуданська фізико-географічна область. Охоплює північно-західну частину Еритреї, що межує із Суданом. Тут розташовані широкі плоскі алювіальні рівнини з саванними ландшафтами. Клімат тут спекотний і сухий, але дещо сприятливіший, ніж на узбережжі, завдяки літнім дощам. Тут ростуть саванні трави, акації, баобаби. Регіон розвиненого пасовищного скотарства.
Північноефіопська нагірна область. Займає центральну частину Еритреї з високими плато й горами, які є північним відгалуженням Ефіопського нагір'я. Висоти сягають 2000—2500 м, а найвища точка країни — гора Емба-Сохула (3013 м). Ландшафти представлені гірськими саванами, сухими тропічними лісами та терасованими схилами з сільськогосподарськими угіддями. Тут розвинені культурні ландшафти з полями проса, сорго, ячменю.
Афарська улоговинна область. Охоплює південний схід і прибережну смугу країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру область можна поділити на два фізико-географічні райони: Данакільський западинний район (охоплює частину Данакільської западини — однієї з найнижчих і найспекотніших територій планети; район з активною рифтоутворюючою тектонікою і вулканічною діяльністю: лавові плато, сірчані виверження, гарячі джерела, соляні шари і піщані й кам'янисті низовини; у деяких місцях поверхня опускається нижче рівня моря, утворюючи солоні басейни; річні опади практично відсутні або мізерні, а денні температури надзвичайно високі; рослинність надзвичайно бідна або зовсім відсутня); Прибережний район (займає вузьку приморську смугу низовини шириною від 10 до 50 км та прилеглі острови; тут переважають тропічні пустелі та напівпустелі, представлені піщаними і глинистими рівнинами з розрідженою ксерофітною рослинністю (солянки, акації, тамарикси); в окремих місцях формуються мангрові ліси та коралові рифи, особливо на захищених ділянках заток та біля островів Дахлак).
У межах гірських районів Еритреї чітко простежується висотна поясність, зумовлена значними перепадами абсолютних висот — від рівня моря до понад 3000 м: нижній пояс (0—500 м; пустельні й напівпустельні ландшафти); середній пояс (500—2000 м; переважають сухі савани й чагарники); верхній пояс (2000—3000 м; гірські савани й залишки тропічних лісів); високогірний пояс (понад 3000 м; ландшафти субальпійських луків).
Історія
Територія Еритреї входила до складу Аксумського царства, а пізніше Ефіопської імперії. У XVI столітті порт Массауа потрапив під владу Османської імперії, а в 1868 році султан передав управління ним Єгипту.
З 1882 року почалася колонізація Королівством Італія (порти Асеб і Массауа). З 1 січня 1890 року — проголошена колонія Еритрея (від назви Червоного моря грецькою мовою). Колонія була базою італійського вторгнення в Ефіопію. Еритрея перебувала під італійським правлінням до поразки італійців (в Ефіопії, Сомалі та Еритреї) від армії Великої Британії під час Другої світової війни, навесні 1941 року. Після цього управлялася британською військовою адміністрацією до 1952 року, коли увійшла до Федерації Ефіопії та Еритреї.
У 1962 році імператор Ефіопії Хайле Селассіє скасував федеративний устрій країни, чим значно посилив сепаратистські тенденції в регіоні. Результатом цього стала Війна за незалежність Еритреї, яка тривала з різною інтенсивністю понад 30 років, особливо після захоплення влади в Ефіопії групою офіцерів на чолі з Менгісту Хайле Маріамом. Найбільш значних успіхів рух опору досягнув під час Огаденської війни, вдало використавши зайнятість ефіопської армії війною проти Сомалі і мусульманських повстанців.
Наприкінці 1980-х років в умовах загальної кризи ефіопської соціалістичної держави еритрейські повстанці не тільки взяли під свій контроль більшу частину території Еритреї, а й активно підтримували дії інших повстанських груп, лідером фронту яких став Мелес Зенаві. В 1991 році повстанці увійшли до Аддис-Абеби, Зенаві став президентом Ефіопії, і через 2 роки, після проведення референдуму, була проголошена незалежність Еритреї.
З 1993 року по теперішній час країною керує група ветеранів війни за незалежність на чолі з Ісаясом Афеверкі, яка зосередила у своїх руках всі гілки влади. Лідери країни систематично відхиляють пропозиції про демократизацію політичного життя й проведення виборів під приводом слабкості економічної бази країни та наявності інших пріоритетів. Міжнародні правозахисні організації регулярно критикують стан справ у країні і виставляють низькі оцінки ситуації з правами людини, свободою преси в Еритреї тощо.
У 1995 році Еритрея оскаржувала приналежність островів Ханіш із Єменом. У результаті між державами розгорівся збройний конфлікт, в якому жодній зі сторін не вдалося досягти військового успіху, але дипломатична перемога була швидше за Єменом.
У 1998 р. почалася нова війна з Ефіопією за спірні території, під час якої загинули десятки тисяч солдатів з обох боків. Війна привела до величезних економічних і соціальних потрясінь, залишивши після себе зруйновану економіку, а також величезні заміновані площі землі. Війна закінчилася 2000 року поразкою Еритреї й укладенням мирного договору, згідно з яким за дотриманням припинення вогню мали спостерігати миротворчі сили ООН.
У 2006 р. еритрейські «добровольці» втрутилися в конфлікт у Сомалі проти міжнародно визнаного уряду на стороні так званих Ісламських судів, оскільки Ісламським судам протистояв їхній давній ворог, Ефіопія.
Політична система Еритрея за формою правління є парламентською республікою, глава держави й уряду — президент. Державний устрій — унітарна держава.
Парламент Політичні партії Найстаріша і найвпливовіша політична партія держави — Народний фронт за демократію і справедливість, заснований у 1970 році.
Українсько-еритрейські відносини