Саливонки

Саливінки — село в Україні, у Гребінківській селищній громаді Білоцерківського району Київської області. Населення становить 2,6 тис. осіб.

Лежить на трасі Київ — Одеса. Через нього проходять траси обласного значення на Обухів та Таращу. Село розташоване за 20 км від райцентру Біла Церква та за 60 км від обласного центру і столиці України Київ. До найближчої залізничної станції Устимівка 18 км, а до Білої Церкви — 20 км.

У селі нині нараховується 1152 дворів, в яких проживає 2642 чоловік.info До Саливонківської сільської Ради належить ще невеличке сільце Степанівка.

Місцева влада Органом місцевої сільської громади села Саливонки є Саливонківська сільська рада, яка складається з 16 депутатів та голови. Сільським головою 25 жовтня 2015 року обрано втретє Басилкевича Володимира Анатолійовича, 1965 року народження. Секретарем виконкому сільської ради обрано Чен Юлію Олександрівну.

На даний час входить до скаладу Гребінківської селищної територіальної громади утвореної 12 червня 2020 року шляхом об'єднання Гребінківської, Дослідницької селищних рад та Вільшансько-Новоселицької, Ксаверівської, Лосятинської, Пінчуківської, Саливонківської, Соколівської, Тростинсько-Новоселицької сільських рад Васильківського району.

Голова Гребінківської селищної ради Засуха Роман Валерійович

Секретар Гребінківської селищної ради Лисак Віталій Олександрович

Історія У 1879 році в шарі торфу на території села знайдено два крем'яні наконечники для стріл та людський череп. Ця знахідка свідчить про те, що на території Саливінок жили люди ще за часів нової кам'яної доби-неоліту, який датується по Київщині 8-6 тисячоліттями до н. е. Можливо, це носій дніпровсько-донецької культури, які жили в житлах, зроблених з дерева та очерету і займались мисливством та рибальством, пізніше — скотарством і частково землеробством. Свідченням цього є знахідка не далеко від Саливінок в приміському селі Києва — Чапаєвці — відбиток на кераміці зернини культурного ячменю, що відноситься до V тисячоліття до н. е. А мисливством та рибальством займатись було де. В ті часи по території сучасних Саливінок протікали дві річки — притоки Росі. Це Рут Великий і Рутець Малий, які зливались на південь від села. Річка Рут Великий впадала в Рось на території сучасної Білої Церкви, тому і один з районів міста носить назву Роток. Пізніше Рут Великий став називатися Ротком, а потім Протокою. Дана річка перетворилась сьогодні на каскад ставків, найбільший з яких знаходиться біля цукрового заводу. Він раніше носив назву — Рутське озеро.

Ще однією пам'яткою сивої давнини є Змієвий вал, який починається від цукрового заводу і тягнеться через Гребінки до Устимівки. Змієві вали — це система могутніх земляних укріплень проти кочівників степу, яка по Київщині становить близько тисячі кілометрів. Хто ж збудував ці могутні укріплення, які були надійним захистом людності від нападів кочівників. Ця побудова, як вважають вчені, відноситься ще до скіфських (VII — III ст. до н. е.) чи ранньо-слов'янських часів (епоха зарубинецької та черняхівської культур (III ст. до н. е. — V ст. н. е.). Часто побудову змієвих валів пов'язують з існуванням могутньої ранньо-слов'янської Троянь. Ще на початку XIX століття навколо села було 15 курганів, 4 з яких носили назви Могила Кужелина, Могила гостра, Могила щербина та Маняк. Саливінки, як і вся Васильківщина, знаходились в Перепетовому полі, кордони якого були на півночі — річка Стугна, півдні — Рось, заході — Унава — сході — Дніпро.

Вперше Перепетове поле згадується в літописі за 1151 рік у зв'язку з князівськими усобицями. 5 травня 1151 року на території сучасних Саливонок і Гребінок відбулася битва між військами Ізяслава Мстиславовича і Юрія Володимировича. У «Повісті минулих літ» читаємо про цю битву біля Рутського озера і грязини через річку Малий Рутець. «І побачили війська один одного обаполи біля озера, і тому билися на крилах обох військ, а самим військом не можна було з'їхатись. А як було к вечеру, то пішов Юрій за пагорби з полками своїми. В'ячеслав же, Із'яслав і Ростислав пішли вслід за ними у верхів'я озера маючи намір битися з ним. Але Юрій попереду них зайшов шляхами своїми за річку Малий Рутець і перейшовши грязину, там же став на ніч. В'ячеслав же Із'яслав та Ростислав, перейшовши стали на ніч тут же навпроти нього. Стали вони так, що стріли не доходили… Коли ж ступилися полки січа люта і завзята. Бог же і свята Богородиця і сила чесного животворящого хреста помогли В'ячеславу, Із'яславу та Ростиславу, і тут побили вони Юрія. І половці Юрієві ні по стрілі не пустили, тоді побігли. А потім Ольговичі, а потім побіг Юрій з дітьми. І коли вони втікали через Рут, багато дружини втопилися в Руті, бо він був багнистий. І коли вони втікали, то вбили Володимира Давидовича князя чернігівського, доброго і кроткого і інших леночих побили і половецьких князів багатьох захопили, а других побили».

Після монгольської навали вся територія південної Васильківщини була спустошена і почала заселятися людністю в XVI столітті. Після розпаду Золотої Орди і перемоги русько-литовського війська над татарами на річці Сині води в 1362 році, майже вся Україна ввійшла до складу Русько-литовського князівства. Але в результаті Люблінської унії 1569 року, коли Польща і Литва об'єдналися у єдину державу — Річ Посполиту, Україна ввійшла до складу Польщі. На неї розповсюджувався польський адміністративний устрій. Було створене Київське воєводство з трьома повітами: Київським, Овруцьким і Житомирським. Повіти ділилися на волості. Волосним центром став Васильків.

Але польський адміністративний устрій особливо в XVII столітті на Київщині існував формально. Основну роль тут грав козацький устрій, який склався на початок XVII століття. Це — полки і сотні не лише як військові, але і територіальні одиниці. На Правобережжі Київщини були полки Київський, Фастівський і утворений в 1621 році Білоцерківський полк. Отже, навколишні села серед яких були Саливончиці (Саливінки) підпорядковувались Білій Церкві, її полковій адміністрації. У зв'язку з посиленням феодального, національного і релігійного гніту козацтво і селянство України відповідно масовими повстаннями селянство і козацтво Саливінок, Гребінок, Лосятина, Пінчуків, брали активну участь у повстаннях під проводом К.Косинського та С.Наливайка. Після повстання під проводом М.Жмайла для укладання козацького реєстру у Василькові та селах Васильківщини стояло 15-тисячне польське військо під командуванням Станіслава Конєцпольського.

В 1630 році під час повстання козаків і селян під проводом Тараса Федоровича (Трясила) повстанці розгромили польське військо під Копачевом за три милі від Василькова та Гребінок на території сучасних Саливінок.

Перша половина XVII століття характеризувалась великими успіхами козацтва в боротьбі проти кримських татар.

Козацьке військо під проводом Михайла Дорошенка у 1626 році під Білою Церквою вщент розгромило татарську орду. У цій битві козацьким військам допомагали і селяни навколишніх сіл, серед яких, мабуть, були і саливінці. Ними керував Тарас Трясило.

Козакам допомагали польські війська під керівництвом С. Хмелецького. Після битви козаки, польські жовніри і селяни на бродах річки Рось та її притоках вщент вибивали татарські загони, які розсипались, грабуючи Білоцерківщину, Васильківщину, Фастівщину. Але в 1640 році кримські татари, користуючись ослабленням козацького війська після поразки у повстаннях Павлюка та Гуні і Острянина в 1637-38 роках, жорстоко пограбували Білоцерківщину і південь Васильківщини.

Разом з іншими селами було й пограбовано й Саливінки.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Васильківщина і в тому числі Саливінки стали ареною для жорстких боїв українських та польських військ. Прямих сутичок на території Саливінок ворогуючих сторін не зафіксовано в історичних документах, але Саливінки стояли на шляху переходів як польських так і українських військових загонів.

Селяни і козаки Васильківщини в тому числі і Саливінок масово йшли до військ Богдана Хмельницького.

Влітку 1648 року на Васильківщині було розгромлене військо Яреми Вишневецького. Він, на превеликий жаль, як і Потоцькі, Калиновські походив з української аристократії, але на думку російських істориків зрадив український народ і православну віру і став одним з його найлютіших ворогів.

Влітку 1651 року козацьке військо через зраду татар зазнало поразки під Берестечком і відступило до Білої Церкви, ставши табором на річці Узень (нині Узинка). Польське військо рухалось слідом. Мужній опір полякам вчинили жителі і козаки Триліс. А далі, рухаючись до Германівни на з'єднання з литовським військом Радзивілла, воно неодмінно повинно пройти через Гребінки і Саливінки з усіма наслідками.

23-25 серпня 1651 року на території Тростинки, по сусідству з Саливінками, відбулися запеклі бої між козаками і польськими військами. Втрати з обох сторін були великі. Польсько-литовське військо відступило на захід. Був підписаний хоч і тяжкий, але вигідний для України Білоцерківський договір, згідно з яким козацький реєстр становив 20 тисяч, у пряме правління Богдана Хмельницького було відведене Київське воєводство.

І 1654 відбулась Переяславська рада. Жителі Василькова, Гребінок, Саливінок та інших сіл підписали присягу на вірність московському цареві.

Після смерті Богдана Хмельницького Васильківщина знову стала ареною запеклих військових боїв козацьких військ з польськими, татарськими, московськими військами. Розгоряється жорстока громадянська війна між лівобережними та правобережними гетьманами, які орієнтувалися разом із козацькою старшиною, яка їх підтримувала, на Москву, Варшаву, Стамбул.

7 жовтня 1658 року під Васильковом козацькі війська під проводом І. Виговського зазнали поразки від московських військ під проводом воєводи Шереметьєва.

Але наступного року московські війська під Конотопом зазнали нищівної поразки з величезними для них втратами від козацьких і татарських військ очолених І. Виговським.

Але І. Виговського, не зважаючи на дуже вигідний для України Гадяцький договір з Річчю Посполитою, не підтримала козацька старшина і він був змушений на козацькій раді в Германівці покласти булаву.

У 1660 році у місті Василькові відбулася військова рада керівника московських військ В.Шереметьєва і козацької старшини на чолі з Ю.Хмельницьким яка вирішила йти походом проти польської армії в напрямку Львова. Але військові дії козацьких і московських військ проти поляків були невдалі. Московські війська, які діяли одноосібно, були розбиті. Шереметьєв був полонений і відданий татарам. Ю.Хмельницький підписав 15-17 жовтня 1660 року Слободищенський трактат з поляками і наказав козацьким військам припинити військові дії. Це полонило практичний поділ України та Правобережжя і Лівобережжя. Правобережні і лівобережні гетьмани, які орієнтувалися на Москву і Варшаву почали громадянську війну між собою, яка перетворила правобережжя на Руїну. Татари, підтримуючи то одне угрупування козацької старшини, то друге, перетворили не лише південь Київщини, але і все Правобережжя на пустку.

На Васильківщині ця пустка завершилась після того, як польський полковник Пиво-Запальський у 1671 році спалив Васильків і винищив його людність. В 1682 році при реєстрі маєтків Києво-Печерської Лаври, яка мала землі на гребінківщині, було записано, що «місто запустіло з-того часу, як пиво полковник Васильків розорив і людей побив».

Козацький літописець Самійло Величко писав про початки 80-х років XVII століття: «Від Корсуні і Білої Церкви, потім на Волинь…, бачив я багато городів і замків обезлюднені і пусті вони, що стали пристановищем і житлом тільки для диких звірів».

Згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 року і «вічним миром» 1686 року Лівобережжя з Києвом і Васильковом відійшло до Московського царства, а правобережжя — до Речі Посполитої. Кордон між двома державами пролягав через село Митницю, яка належала до Московського царства.

Гребінківщина залишилася за Річчю Посполитою аж до її другого поділу.