Гаяна

Гая́на ( ); повна назва Кооперати́вна Респу́бліка Гая́на () — держава в Південній Америці, омивається на півночі Атлантичним океаном, межує на сході із Суринамом, півдні та південному заході з Бразилією, північному заході з Венесуелою. Площа країни 214 969 км². Столиця і найбільше місто — Джорджтаун. Офіційна мова — англійська. На південноамериканському материку Гаяна — єдина англомовна країна і єдина держава, яка входить до британської Співдружності націй.

2017 року 41% населення Гаяни жило за межею бідності. Економіка Гаяни трансформується після відкриття запасів нафти 2015 року та комерційного буріння 2019 року. 2023 року Гаяна посідає четверте місце за показником ВВП на душу населення в Америці після Сполучених Штатів, Канади та Багамських островів і є однією з країн із найбільшим покращенням рейтингу за індексом людського розвитку з 2015 року. Однак, за даними World Банк, 2023 року все ще існує дуже значна бідність.

Етимологія Назва «Гаяна» походить від Гвіани, оригінальної назви регіону, який раніше включав Гаяну (Британська Гвіана), Суринам (нідерландська Гвіана), французьку Гвіану, частину Колумбії, Венесуели та Бразилії. За даними Оксфордського словника англійської мови, Гаяна є похідним від індіанської мови та означає «земля великої води». ДНВП «Картографія» послідовно вживає назву «Ґаяна».Атлас світу. — К. : ДНВП «Картографія», 1999. — С. 132

Природа

Територію країни можна розділити на три географічні регіони. Височинна частина, Гвіанське нагір'я, займає південь і центр країни. Воно розрізане на окремі масиви річковими долинами. Найбільш височинним вважається захід центральної частини країни. В одному з гірських ланцюгів на кордоні з Венесуелою й Бразилією знаходиться найвищий пункт країни — гора Рара (2810 м). Поверхня поступово знижується в бік Атлантичного океану, поки не переходить у рівнину, порослу тропічними лісами. Ближче до океанічного узбережжя рівнини перетворюються в заболочені низовини до 100 км в ширину.

Назва Гаяни мовою індіанців — араваків означає «місце великих вод». По всій території країни природою прокладена густа мережа водних потоків. Найбільші річки — Ессекібо, Демерара, Корантейн, Куюні та ін. Усі вони беруть початок на Гвіанському нагір'ї та впадають в Атлантичний океан. У пересіченій місцевості річки утворюють численні водоспади. Найбільш знаменитий із них водоспад Каєтур висотою 226 м. Більшість річок Гаяни судноплавні та виконують роль важливих транспортних артерій.

У гирлі річка Ессекібо формує широку дельту з багатьма островами. Вона розділяє узбережжя на 2 частини — північно-західну й південно-східну. Берег низький, часто нижче рівня океану. У минулому морські припливи розливалися на значну частину суші. Для захисту берегів були побудовані дамби й мережа дренажних каналів. Річки викидають в океан багато мулу, через це вода набуває брудно-коричневого кольору, утворюються мулисті обмілини до 22,5 км в довжину.

Розвідані корисні копалини — боксити, золото, алмази, буре вугілля, щебінь, марганець, залізо, нікель.

Клімат у Гаяні субекваторіальний, жаркий. Середньорічна температура коливається від +20 °C до +27 °C на узбережжі та від +18 °C до +39 °C у внутрішніх районах країни. Сезони дощів тривають з травня до червня і з грудня до січня. Середньорічна кількість опадів становить від 1200 мм на височинах і до 3000 мм на узбережжі.

Флора і фауна Гаяни вирізняється значною різноманітністю. Це обумовлено змінами в кількості дощових опадів, складу ґрунту та особливостями людської діяльності в різних регіонах країни. Велика частина океанічного узбережжя оброблена і використовується в сільському господарстві, однак місцями на ньому збереглися мангрові ліси й мілини, де розмножуються морські черепахи.

Далі на рівнинах, височинах і передгір'ях тягнеться смуга вологих тропічних лісів. Ліси займають близько 80 % площі Гаяни. Всього налічується близько 1000 видів різних дерев, в тому числі рідкісні та цінні сандалове дерево, баїя, залізне дерево, гевея і т п. У кронах дерев живе багато птахів, комах, дрібних ссавців. На південному заході відкривається савана — величезне природне пасовище для дикої й домашньої худоби.

Ліси Гаяни населяють анаконди, голкошерсти, лінивці, ягуари, пуми, тапіри, вузьконосі мавпи. У савані зустрічаються антилопи, комахоїди, броненосці. У річках багато риби, поширені крокодили, прісноводні молюски, плазуни та ін.

Ландшафти і фізико-географічне районування На території країни під впливом вологого екваторіального клімату, геологічної історії та особливостей рельєфу сформувались ландшафти чотирьох типів: 1 — вологолісові екваторіальні; 2 — перемінно вологолісові субекваторіальні; 3 — вологолісові тропічні; 4 — саванові (підтипи: 4а — вологі субекваторіальні; 4б — типові субекваторіальні; 4в — сухі субекваторіальні). Типи ландшафтів представлені 4 групами ландшафтів: 1 — низинні алювіальні (річкові і приморські); 2 — височинні цокольні рівнини на кристалічних породах докембрійських щитів; 3 — нагір'я на протерозойському пісковиковому чохлі древніх платформ; 4 — глибові нагір'я докембрійських платформ Кордильєрського поясу.

За фізико-географічним районуванням світу Гаяна належить до Гвіанської нагірної фізико-географічної країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру, територію Гаяни можна поділити на 3 фізико-географічні області.

Північна прибережна область. Вузька смуга уздовж Атлантичного океану (до 80 км углиб материка). Рельєф надзвичайно плоский, з абсолютними висотами 0—5 м над рівнем моря. У прибережній зоні поширені лагуни, піщані коси та мангрові болота. Основа низовини складена алювіальними відкладами річок. Клімат екваторіально-мусонний з рясними опадами. Середньорічна температура від +26 до +28 °C, річна кількість опадів — 2000—2500 мм. Є два вологих сезони (травень—серпень і листопад—січень) та два відносно сухих. Ґрунтовий покрив представлений алювіальними ґрунтами, торфовищами й заболоченими ґрунтами. Ландшафти: дельти річок з низинними тропічними лісами, прибережні болота, мангрові зарості. Регіон інтенсивно освоєний, з високою щільністю населення і розвиненим сільським господарством.

Внутрішня рівнинна область. Охоплює більшу частину території країни між узбережжям та внутрішніми горами. Являє собою чергування широких рівнин, річкових долин і саван. Рельєф вирівняний, місцями із залишковими пагорбами висотою до 300 м. Тут беруть початок численні річки, які течуть на північ до Атлантики. Клімат вологий екваторіальний, проте кількість опадів трохи менша, ніж на узбережжі: 1500—2000 мм. У саванах більш виражений сухий сезон. У саванових районах переважають латеритні та фералітні ґрунти, у заплавах річок трапляються більш родючі алювіальні ґрунти. Природна рослинність варіює від високотравних саван із домінуванням злаків (наприклад, савана Рупунуні) до вологих тропічних лісів у долинах річок. Малозаселений регіон, тут зосереджене традиційне скотарство, розташовані національні парки та заповідники.

Південна нагірна область. Найбільш мальовничий й найменш освоєний регіон Гаяни, що є північно-східним фрагментом Гвіанського нагір'я. Рельєф переважно середньо- й височинний (300—1200 м), з окремими масивами, які підіймаються понад 2000 м. Характерні столові гори — тепуї, які є унікальними геологічними формаціями з вертикальними скелями та плоскими вершинами. Клімат вологий тропічний, з річною кількістю опадів 2000—3000 мм. На висотах понад 1500 м температура відчутно нижча, а умови нагадують субтропічні. Поширені латеритні, піщані та кам'янисті ґрунти з низькою родючістю. На тепуях сформувалися ендемічні рослинні угруповання з чагарників, мохів і лишайників, зростають численні види комахоїдних рослин. На схилах і в міжгір'ях ростуть густі вологі екваторіальні ліси. Через важкодоступність ця територія зберегла майже недоторкані природні ландшафти, тому тут розташовані найбільші природоохоронні території країни.

Охорона природи

Гаяна прагне зберегти свої природні багатства, у першу чергу завдяки створенню великих і численних природоохоронних територій, площа яких становить понад 486 тис. га. Серед основних природоохоронних територій: Національний парк «Каєтур» (охоплює район навколо однойменного водоспаду; один з найбільш відвідуваних заповідних об'єктів країни); Заповідник «Івокрама» (створений для збереження тропічних лісів і сталого їх використання, займає територію площею понад 3700 км²); Національний парк «Савани Рупунуні» (охороняється як місце існування багатьох рідкісних видів тварин).

Завдяки своїм лісам Гаяна бере активну участь у міжнародних програмах із збереження клімату та зниження викидів вуглецю. У 2012 році Гаяна отримала від Норвегії нагороду в сумі 45 мільйонів доларів за збереження тропічних лісів відповідно до угоди про захист і збереження природного середовища проживання, що була укладена між країнами в 2009 році на загальну суму $250 млн. Станом на 2016 рік країна отримала $115 млн від загальної суми гранту.

Історія

Перші люди проникли на територію Гаяни з Центральної Америки близько 35000 років тому. Це були нащадки вихідців з Азії, що розселялися по американському континенту з півночі на південь. Хоча на інших територіях Північної і Південної Америки незабаром виникли потужні цивілізації, індіанське населення в Гаяні залишалося відносно примітивним. До моменту відкриття Америки Христофором Колумбом на території Гаяни населення ділилося на дві великі групи: араваки, які жили на узбережжі, і кариби, що займали внутрішні простори. У спадок від корінних жителів дісталося саме слово «Гаяна», яким позначали регіон, що включав існуючі тепер Гаяну, Суринам і Французьку Гвіану. Значення цього слова — «земля води» — вказує на численні водні потоки, що перетинають територію країни.

Перші європейські поселення на території Гаяни заснували голландці. Нідерланди здобули незалежність від Іспанії наприкінці XVI століття і на початку XVII століття стали однією з головних комерційних держав, яка торгувала з англійськими та французькими колоніями на Малих Антильських островах. У 1616 році з'явилося перше голландське поселення в Гаяні — факторія за 25 км вгору від гирла по річці Ессекібо. Незабаром з'явилися й інші поселення, як правило, на великих річках за кілька кілометрів від узбережжя. Вихідним завданням цих поселень була торгівля з місцевим населенням, але незабаром голландці змінили мету й стали брати під контроль території, як і інші європейські держави в цьому регіоні. Хоча Гаяну вважала своєю Іспанія і періодично надсилала загони, голландці отримали над нею контроль на початку XVII століття. У 1648 році суверенітет голландців був офіційно підтверджений Мюнстерським мирним договором.

Хоча голландські колонізатори спочатку були орієнтовані на торгівлю в Карибському регіоні, незабаром їхньою основною метою стало виробництво зернових. Всезростаюча важливість сільського господарства характеризується показниками експорту: в 1623 році Ессекібо поставила 15 тонн тютюну. Зі збільшенням сільськогосподарських площ у колоніях виявилася нестача робочої сили. Корінне населення було погано пристосоване до роботи на плантаціях, крім того, індіанці масово вимирали від хвороб, завезених європейцями. Внаслідок цього Голландська Вест-Індійська компанія вдалася до завезення африканських рабів, які швидко стали ключовим елементом місцевої економіки. До 1660 року кількість рабів становило 2500 осіб; корінне населення оцінювалося в 50 000, при цьому більшість індіанців поселилася вглибині материка. Незважаючи на важливість для економіки, умови праці рабів були суворими. Смертність серед них сягала високих показників, а важкі умови життя приводили до частих повстань.