Дібро́ва (1925-1938 - Затонський, з 1938 до 2024 року — Першотравневе) — село на Сіверщині, у Дубов'язівській селищній громаді Конотопського району Сумської області України. Населення становить 127 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Шпотівська сільська рада.

Назва Неофіційна самоназва Молоданівка. До перейменування радянською владою це був хутір Воскресенський, а ще раніше — Сангуро-Воскресенськ.

19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування села Першотравневе на Діброва. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.

Географія Діброва розташована в лісостеповій зоні на двох пагорбах і в долині, за 2.5 км від лівого берега водосховища Ромен — так званого Шпотівського моря. Ґрунти тут чорноземи та сірі лісові. Через селище проходить автомобільна дорога . Довжина села Діброва: з півночі на південь — 1,09 км з заходу на схід — 1,6 км

Водні ресурси  Є кілька джерел, звідки пастухи беруть воду.  Балками, через все село тече пересихаючий струмок із загатою, який і поділяє село на декілька хуторів. Він з'єднує між собою всі ставки, що розташовані на території села і являє собою притоку річки Ромен. До 2000 року село мало 5 зариблених ставків, але один було випущено колишнім головою села у 1975 році і перетворено в пасовище, а ще один пересох сам у 2013 році.  Станом на 2015 рік лишалося 3 ставки, а вже в 2016 їх було лише 2.  Неподалік села знаходиться ще два великих ставка (Совхозький та Баюрівський), куди часто навідуються рибалити та купатись місцеві селяни, але ці водойми з 2013 року все більше пересихають, особливо Баюрівський.

Екологія Екологічна ситуація в селі задовільна, проте є певні проблеми. Селяни спалюють стерню на полях (навіть за спекотної погоди), вважаючи що це на краще для ґрунту, але насправді лише шкодять йому, створюють пожежонебезпечну ситуацію і призводять до загибелі тисяч комах і маленьких тваринок, що оселилися в залишках соломи і стерні. Поля в цій місцевості обробляють не лише гербіцидами, а й інсектицидами, часом такими, що в сусідніх бджолярствах гинуть всі бджоли і повітря в такий період у селі смердюче і отруйне. Декілька таких полів розташовані на пагорбах вздовж ставків де пасовища, то ж з дощем хімікати стікають у ці ставки, а тоді цю воду пьють корови та інші домашні тварини. Іноді, кількість хімікатів у воді настільки перевищує норму, що коли там купаються діти, це призводить до алергічних реакцій та висипів по всьому тілі. На всі три села довкола є лише один скотомогильник — глибокий і вузький рівчак викопаний трактором, який знаходиться на значній відстані від сіл — задля безпеки. Але не у всіх є можливість до нього доставити померлих тварин, то ж іноді можна зустріти викинуті трупи тварин у кущах довкола села де граються діти. Сміття тут вивозити немає куди, тож селяни влаштовують сміттєзвалища як хто хоче, але зазвичай в межах своїх господарст. На Дібровівці сміття викидають в степ в одну купу на березі одного з двох тутешніх ставків — і після дощу стоки потрапляють в цей же став, забруднюють його. Місцеві водойми звісно ніхто не чистить, отже вони сильно замулені, неглибокі і порослі ряскою та кропивкою і малопридатні до купання. До того ж, на більшості з них щодня купається велика кількість качок і гусей, а також корови, після чого у води з'являється неприємний запах.

Історія Сива давнина Поблизу села розташовувалися декілька скіфських курганів, які радянська влада наказала зорати під кукурудзу. Деякі вже й непомітні, але лишилось два доволі видимих — один поблизу Совхозького ставка і один ближче до сусіднього села Базилівка. Археологи проводили на них розкопки, але широкому загалу досі не відомо що вони там виявили. У 2015 році, як і роки до того, кургани продовжують зорювати і скоро від них не лишиться й сліду.

Гетьманщина (1649—1764) Родючі землі приваблювали переселенців із Правобережної України. Як інші довколишні села, Діброва заснована наприкінці XVII століття переселенцями з Черкащини та Волині, у результаті наслідків битви під Берестечком, коли 1651 року українські козаки під проводом Богдана Хмельницького зазнали поразки. Після чого Богдан Хмельницький дав указ людям переселятися з Правобережжя на Полтавщину і на прикордонні землі з Московією, які були перед тим практично не заселені.

За окупації Російської імперії (1782—1917)

У селі побудовано двокласну церковно-прихідську школу.

У часи 1-ї світової війни на фронтах загинуло декілька місцевих селян, мобілізованих до російського війська

Згідно адміністративного поділу Російської імперії, село з відносилось до Конотопського повіту, Чернігівської губернії

Українська народна республіка (1917—1920)

1917 року село увійшло до складу Посейм'я, територіальної одиниці УНР.

За першої окупації більшовиками (1920—1941) У 1923 році радянська влада змінила територіальний устрій і хутір Воскресенський стало відноситись до Карабутівського району Конотопського округу. А 1932 року нова зміна і утворення Конотопського району. У зв'язку з переходом на триступеневу адміністративно-територіальну систему: район — область — центр було створено п'ять областей і Конотопський район на деякий час увійшов до складу Київської області. З утворенням Сумської області 10 січня 1939 року Конотопський район переданий до її складу. Колективізація У Першотравневому насадження системи колгоспів почалося з утворення колгоспу «„Червона перемога“» на хуторі Причепилівка.Шепітько В. М.. Голодомор Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 роках. Про терор голодом у селі, який було замасковано під «хлібозаготівлю», розповідала обласна чернігівська газета «Комуна» в статті «Про Артіль ім. Молотова Шпотівської сільради, що цілком виконала річний план хлібозаготівлі 20 вересня 1932 рокуНосенко П. Г. Річний план хлібозаготівель виконали / П. Носенко // Комуна. — 1932. — 4 жовтня.».

Друга світова війна (1939—1945) Зимова війна (1939—1940) 1939 року СРСР вступив у змову з нацистською Німеччиною і таким чином вступив у війну. Уродженці села змушені брати участь у боях під час нападу СРСР на Фінляндію. У роки німецької окупації (1941—1943) Вже 1941 року німці вигнали сталіністів із села. Німецька влада вдалася до примусової висилки молоді на роботи до Німеччини, фактично рятуючи чоловіків від вірної загибелі після російської тотальної мобілізації вересня 1943 року. Встановлення другої окупаційної влади СРСР (1943) Сталіністи-росіяни знову прийшли до села 10 вересня 1943 року. У бою за село гинули солдати 248-ї окремої курсантської стрілецької дивізії Червоної армії. Війна з Японією (1945) Після перемоги на західному фронті, СРСР перекинув своїх солдатів на схід, для війни з Японією за китайські території. Серед цих солдатів були й уродженці Першотравневого, один з яких відзначився в боях за Мукден.

Післявоєнна УРСР (1945—1991) У 1950 році Першотравневе замість підпорядкування Базилівській сільраді (нині с. Базилівка існує, але сільрада об'єднана зі Шпотівською), підпорядкували Шпотівській, а колгоспи Шпотівки та Першотравневого об'єдналися в один — ім. Молотова, а 1965 році відбулося об'єднання з колгоспом ім. 20-річчя Жовтневої революції (с. Базилівка) та шпотівським радгоспом в одне господарство «Авангард» та побудовано склад мінеральних добрив. У Першотравневому побудували будинок культури і магазин.

За незалежної України Після розпаду СРСР дані колгоспні надбання було розподілено між людьми. Але зважаючи на безвідповідальність нової влади та недалекоглядність і жадібність деяких місцевих «багачів», більшість колишнього народного добра було розграбовано, сплюндровано і знищено або продано і простому населенню окрім земельних паїв мало що дісталося, особливо з колгоспної техніки, яку до того ж, за можливості, люди почали викупляти — адже один трактор чи комбайн давали на десятьох.

Природа Тваринний світ Тут можна зустріти зайців, лисиць, ондатр, бобрів, вужів, яструбів, шулік, сов, лелек (тут їх звуть чорногузами) та багато видів гризунів. Місцевий люд оповідає, що зрідка сюди забрідають навіть вовки. Домашні кішки часто виводять своїх кошенят в лісосмугах поблизу села, то ж іноді кошенята там стають здичавілими, живуть з полювання і бояться людей. Фауна північно-східного регіону України<div style='text-align: center;'>Їжак звичайний</small></div><div style='text-align: center;'>Лисиця звичайна</small></div><div style='text-align: center;'>Яструб</small></div><div style='text-align: center;'>Заєць сірий</small></div><div style='text-align: center;'>Золотий карась</small></div><div style='text-align: center;'>Ондатра</small></div> Рослинний світ На території села зустрічаються берези, дуби, верби, в'язи, явори, клени, є навіть ялинки. Понад ставками і струмком росте мати-й-мачуха, дикі троянди, шипшина. Загалом — звичні рослини, що ростуть у лісостеповій зоні України. Флора північно-східного регіону України<div style='text-align: center;'>Підбіл звичайний</small></div><div style='text-align: center;'>Явір</small></div><div style='text-align: center;'>Шипшина</small></div><div style='text-align: center;'>В'яз</small></div><div style='text-align: center;'>Підберезовик</small></div><div style='text-align: center;'>Дуб</small></div>

Економіка Робочі місця За часів СРСР тут був колгосп, склад мінеральних добрив, будинок культури і початкова школа. У 2015 році основним потребувачем найманих працівників в околиці є колишні реформовані колгоспи, перетворені на приватні фермерські господарства. До 2013 року було двоє таких великих підприємств (одне в Базилівці), але станом на 2015 рік лишилось лише шпотівське ПСП «Прометей». Це велика ферма, де працюють близько тисячі робітників — доярок, електриків, механізаторів, комбайнерів тощо. Ця ферма навіть має закордонних інвесторів, що надсилають своїх підлеглих та стажерів споглядати як працює це господарство. Але цього все одно не вистачає, аби забезпечити роботою все місцеве населення, то ж багато людей виїжджають на заробітки як у районний центр так і закордон.

Тваринництво

Місцеві селяни розводять корів, кролів, коней, свиней, займаються птахівництвом (переважно розведення гусей, качок та індиків) та бджільництвом. До 2013 року в селі налічувалося близько 60 голів великої рогатої худоби (корів, биків) та декілька коней. Хутори Куликівка, Причепилівка та Заярівка випасали свою худобу разом, а дібровівську через велику відстань (майже 1 км) гнати до купи не доречно, тому її випасали окремим стадом. Кожна сім'я мала випасати стадо залежно від кількості власної худоби у ньому. Через скрутне становище, спричинене складною економічною ситуацією в країні і низьку закупівельну ціну на молоко (від 2-х гривень)закупівельні ціни на молоко за даними МінАПП України, грн/т, більшість домогосподарств або продали, або пустили під ніж своїх корів, тому станом на 2015 рік село майже не поставляє молоко заготівельникам і поступово занепадає, що спричинює відтік населення з цього населеного пункту, адже іншої роботи в селі немає, а у сусідніх, більших селах кількість робочих місць невелика.

Земельне господарство На власних паях, які їм дісталися після розпаду колгоспів, тутешні селяни здебільшого вирощують ячмінь, ріпак, гречку, кукурудзу, картоплю та просо. Проте, техніка для обробки полів (трактори, комбайни, тюкувалки) є лише в одиниць, отже на неї збирається черга охочих. Деякі господарства використовують тяглову силу коней для обробки землі. Пасовище Велика частина території села, здебільшого на пагорбах та балках, відведена під пасовище для худоби.

Торгівля Після того, як ще за часів СРСР згорів магазин, що знаходився на хуторі Причепилівка, тут бувають лише пересувні ятки з товарами, що приїджають у певні дні тижня. Окрім харчів, розвозять ще одяг, балони зі зрідженим газом та зрідка навідуються представники мережевого маркетингу з міста, аби втричі дорожче продати свій мотлох місцевим пенсіонерам.