Вануату, офіційно — Респу́бліка Вануа́ту (, , ) — острівна тихоокеанська держава в Меланезії. Межує на півночі з територіальними водами Соломонових Островів, на заході з економічною зоною Австралії, на південному заході з територіальними водами Нової Каледонії, на сході — з територіальними водами Фіджі. Протяжність прибережної смуги — 2528 км. Республіка Вануату розташована на 83 островах архіпелагу Нові Гебриди.
Загальна площа суші — 12 189 км². Населення Вануату — 335 908 чол. (2023). Столиця — Порт-Віла.
У давнину острови були населені меланезійськими народами. Першим островом, поміченим європейцями, став Еспіриту-Санто, відкритий іспанським мореплавцем Педро Фернандесом де Кіросом в 1606 році та прийнятий за частину «Невідомої Південної землі». В 1906 році острови стали кондомініумом Британії та Франції під назвою «Нові Гебриди». 30 липня 1980 року острови отримали незалежність під назвою «Республіка Вануату». Вануату — член ООН, Співдружності націй, Франкофонії, Секретаріату тихоокеанської спільноти та Форуму тихоокеанських островів.
Етимологія Сучасна назва країни, Вануату (що означає «ця земля назавжди»), стала офіційно використовуватися з 30 липня 1980 року, коли острови отримали незалежність від Великої Британії та Франції.
До цієї події архіпелаг мав назву «Нові Гебриди». Вона була дана в 1774 році англійським мореплавцем Джеймсом Куком на честь Гебридських островів, розташованих на захід від Шотландії.
Природа
Меланезійська держава Вануату являє собою ланцюг островів Y-подібної форми, що тягнеться з півночі на південь на 1176 км. Найближча держава, Соломонові Острови, розташована приблизно за 170 км на північ від Вануату, Нова Каледонія — за 230 км на північний захід, Фіджі — за 800 км на схід, Австралія — за 1750 км на захід.
Площа суші Вануату становить 12 336 км². Архіпелаг складається з 14 великих і 60 дрібніших, але населених островів. Загалом, до складу Вануату входить 83 острови. Найважливішими з них є острови Ефате, Еспіриту-Санто, Танна та Малекула. Найбільшим островом є острів Вануату Еспіриту-Санто, на території якого також знаходиться найвища точка країни — гора Табвемасана (1879 м). На островах Амбрим, Оба та Танна розташовані гори, висота яких перевищує 1000 м над рівнем океану. Велика частина островів має гористий рельєф, що викликано рухом океанічних плит. Деякі острови з вертикальними скелями оточені кораловими рифами. На захід від архіпелагу розташована океанічна западина глибиною до 8000 м.
Найпівнічнішим островом Вануату є острів Хіу в групі Торрес: він розташований за декілька кілометрів від найпівденнішої групи Соломонових Островів — островів Санта-Крус. Офіційно найпівденнішим островом країни є острів Анейтьюм, однак Республіка оскаржує у Нової Каледонії південніші острови Матью та Хантер.
Геологія. Рельєф
З точки зору геології острови Вануату молоді, а їх формування відбулося в ході чотирьох основних етапів вулканічної активності, викликаної рухом літосферних плит в регіоні. Структурно острови Нових Гебридів складаються переважно з вивержень вулканічної породи: материнської породи, базальту, андезитів, вулканокластичних відкладень і вапняку.
Острови Вануату почали формуватися в епоху міоцену. Острови Еспіриту-Санто, Малекула та Торрес з'явилися приблизно 22 млн років тому, Маево та Пентекост — близько 4-10 млн років тому, інші острови архіпелагу — близько 2-3 млн років тому. При цьому процес формування островів триває: ймовірно, до 20 % сучасної суші Вануату сформувалося протягом останніх 200 тисяч років.
Острови Епі та Тонгоа в групі Шеперд в минулому становили собою єдиний острів Кувае (назва була запозичена з легенд островів, розташованих на південний схід від Епі). Однак після великого виверження однойменного вулкана в 1452 році Кувае був зруйнований: в результаті утворилися два самостійних острови та велика кальдера овальної форми (12 x 6 км). Це виверження, найбільше за останні 10 тисяч років (в атмосферу було викинуто до 35 км³ вулканічного матеріалу), вплинуло не тільки на географію та історію архіпелагу Нові Гебриди, а й надавало вплив на глобальний клімат протягом декількох років.
Історію формування островів Нових Гебридів можна коротко описати таким чином. Спочатку було відмічено підняття підводних вулканів, які досягнувши поверхні океану, продовжили цей процес. Згодом вулканічна активність знизилася, почався активний ріст коралів по краях вулканів. Рух літосферних плит викликало підняття підводних рифів, які стали частиною суші (близько 20 % поверхні сучасних островів Вануату становить вапняк). Потім поверхня островів зазнала ерозії, в результаті якої сформувався сучасний рельєф островів. Однак процес підняття на сучасному етапі не закінчився: щорічний підйом становить близько 0,5 мм.
Острови Вануату розташовані у вулканічному поясі Тихого океану, де стикаються Австралійська та Тихоокеанська літосферні плити. Через це на островах часто відбуваються виверження вулканів і підземні поштовхи, хоча вони рідко досягають руйнівної сили.
Найвідомішим активним вулканом Вануату є Ясур, розташований на острові Танна (його висота досягає 365 м). Недалеко від нього знаходиться озеро Сіві, оточене з усіх боків лавовими долинами та вулканічним попелом. Ясур також вважається одним з найдоступніших для людини активних вулканів світу. Згідно із міфологічним уявленням місцевих жителів вулкан є домівкою мертвих духів, тому це місце є священним. Згаслий вулкан Оба на острові Оба досягає висоти 1500 м над рівнем моря. В його трьох кратерах розташовані термальні озера, найбільшим з яких є озеро Манаро.
На багатьох островах існують підземні печери, що утворилися як в результаті вулканічної активності, так і ерозії вапняку чи попелу. Одна з найвідоміших печер — Сівірі на острові Ефате. Іншим важливим аспектом місцевої геології є берегові породи, які складені з цементованого до кам'яного стану розчину, що утворився з карбонату кальцію черепашок і планктону. При цьому твердне не тільки пісок на березі, а й інші предмети як, наприклад, різне військове устаткування епохи Другої світової війни на мисі Мільйон-Долар () на Еспіриту-Санто.
На островах Вануату відсутні відомі людині великі родовища корисних копалин, проте ведеться активна геологічна розвідка. Зустрічаються незначні родовища золота (перш за все, на острові Еспіриту-Санто) і марганцю (до 1980-х років видобувався на острові Ефате).
Сейсмічність
Островам Вануату характерна досить висока сейсмічна активність. Так, наприклад, 22 листопада 2023 року, в регіоні Вануату в південній частині Тихого океану стався землетрус магнітудою 7,0 балів (за шкалою Ріхтера). За повідомленням видання The Independent з посиланням на дані Геологічної служби США (USGS), гіпоцентр землетрусу знаходився на глибині 10 кмУ Тихому океані стався землетрус. 22.11.2023, 09:41.
Клімат
Вологий тропічний клімат, близький до екваторіального, є характерним для більшості островів Вануату. Проте на островах з гористим рельєфом існують чіткі кліматичні відмінності залежно від висоти над рівнем моря і впливу пасатів. На низьких висотах південно-східні навітряні сторони островів мають типовий екваторіальний клімат (кількість опадів варіюється від 2500 до 4000 мм); північно-західні підвітряні сторони характеризуються тропічним кліматом з двома сезонами в році (кількість опадів звичайно не перевищує 2000 мм). На висоті приблизно 500—600 м на півдні і 200—300 м на півночі архіпелагу у високогір'ях клімат вологий з частими туманами та опадами, що перевищують 5000 мм на рік.
З травня по жовтень (зимові місяці) на Нових Гебридах дмуть південно-східні бризи. В результаті спостерігаються сонячні дні та прохолодні ночі. З листопада по квітень повітря дуже вологе внаслідок дуже частих і сильних злив. У цю пору року спостерігаються високі температури та часті циклони. Середньорічна температура під час сезону дощів на північних островах становить 30 °C, в сухий сезон — близько 20 °C. На південних островах середньорічна температура варіює від 29 °C до 17 °C. У столиці держави, місті Порт-Віла, вологість під час сезону дощів може досягати 90 %. Під час сухого сезону — порядку 70-74 %.
Сезон сильних дощів на всіх островах Вануату триває з січня по березень. Найбільш дощовим місяцем у році є лютий (20 дощових днів). Найсухіші місяці — серпень і вересень. Середньорічна кількість опадів на північно-східних островах становить близько 4000 мм, на південних — 2360 мм.
Циклони на островах трапляються найчастіше в грудні-березні та формуються над Кораловим морем, що лежить на північний захід від Вануату.
Гідрологія
Гідрологічні умови Вануату визначаються поєднанням вулканічного походження островів, гірського рельєфу, тропічного морського клімату та високої сейсмічної активності. Архіпелаг не має великих річкових систем у класичному розумінні, проте характеризується густою мережею коротких, стрімких водотоків, численними джерелами, водоспадами, карстово-вулканічними озерами та багатими підземними водами.
Більшість островів Вануату мають обмежені площі водозбору, а річки зазвичай короткі (від кількох кілометрів до 20–30 км), з різким ухилом і значною сезонною мінливістю стоку. Під час сезону дощів вони швидко наповнюються, спричиняючи паводки, тоді як у сухий сезон багато русел пересихають або перетворюються на ланцюжки плес.
Найбільш розвинена річкова мережа характерна для острова Еспіріту-Санто, найбільшого за площею в архіпелазі. Тут протікають річки Сараката, Йордан, Тасмей та інші, що живляться рясними гірськимии опадами. Саме на цьому острові зосереджені найбільші водоспади Вануату, зокрема знамениті водоспади Мелекас. На інших островах (Ефате, Танна, Амбрім) річки мають ще більш тимчасовий характер. Часто вони формуються лише після злив і циклонів, що типово для вулканічних островів із пористими базальтовими породами, які добре пропускають воду.
Особливу гідрологічну цінність мають кратерні та кальдерні озера, утворені в результаті вулканічної діяльності. Найвідоміші серед них — озера Вуі та Вумарін у кальдері вулкана Аоба. Вони мають різну хімічний склад, температуру і колір води, що пояснюється підживленням гідротермальними джерелами. Такі озера є не лише важливими елементами природного ландшафту, а й індикаторами вулканічної активності: зміни рівня, температури або кислотності води часто передують виверженням.
Через високу проникність вулканічних порід значна частина опадів інфільтрується, формуючи потужні підземні водоносні горизонти. Підземні води є головним джерелом питної води для більшості населення Вануату, особливо на островах без постійних річок. На коралових островах поширені прісноводні лінзи, які залягають над солоною морською водою. Вони надзвичайно вразливі до засолення через підвищення рівня океану та надмірний водозабір.
Гідрографія Вануату тісно пов'язана з океаном. Навколо островів поширені лагуни, рифові платформи, мангрові затоки та мілководдя, які виконують важливу роль у регуляції водного балансу, захисті узбережжя та підтриманні біорізноманіття. Морські течії, пов'язані з Південноекваторіальною течією, забезпечують обмін водних мас і сприяють високій продуктивності прибережних екосистем.
Ґрунти Ґрунти Вануату сформувалися переважно з вулканічної породи. Для більшості з них характерний високий вміст вулканічного попелу.
Прийнято виділяти три основні групи ґрунтів країни залежно від кліматичних умов: фералітні ґрунти південно-східних островів з вологим кліматом, ферсіалітні ґрунти північно-західних островів з сухішим кліматом і андичні ґрунти високогір'я. Чим вологіший клімат і чим молодший вулканічний попіл, тим більше ґрунти андичні.
Ґрунти низьких висот дуже родючі через високий вміст попелу, навіть попри часті й сильні дощі. Проте на островах Анейтьюм, Ероманга, Ефате та Еспіриту-Санто ґрунти менш родючі, оскільки на них переважають ферралітні ґрунти, що утворилися зі старих вулканічних порід.
Рослинний світ