Белі́з ( , раніше Британський Гондурас) — країна в Центральній Америці, що межує на півночі з Мексикою, заході та півдні з Гватемалою, на сході омивається Карибським морем; площа — 22 963 км²; столиця — Бельмопан. Країна розташована на тропічній болотистій прибережній рівнині, на півдні гори Мая, більше 90 % території вкривають ліси, уздовж узбережжя Белізу розкинулося пасмо коралових рифів і невеличких піщаних острівців — кіс. Цей кораловий риф, що простягнувся на 290 км, найбільший у Західній півкулі. Голова держави — Чарльз II. Монарх з 1981 року представлений генерал-губернатором; глава уряду — прем'єр-міністр; політична система — конституційна монархія; експорт: цукор, цитрусові, рис, рибні продукти, банани; населення на 1990 рік становило 180 400; мови — англійська (державна), іспанська (дуже поширена), місцеві креольські діалекти. Коротка історія: стала британською колонією 1862 року. Самоврядування було здобуто 1964 року. 1970 року столицю було перенесено з Беліз-Сіті до нового міста Бельмопана. 1973 року було взято назву «Беліз». 1975 року англійські війська було послано захищати протяжний кордон з Гватемалою; початі в 1977 переговори було перервано. Повної незалежності країна здобула 1981 року. Дипломатичні відносини з Гватемалою відновлено 1991 року.
Природа
Попри скромні розміри, Беліз вирізняється винятковим природним різноманіттям. Поєднання тропічного клімату, складної геологічної будови, морських і континентальних екосистем зробило Беліз одним із біорізноманітніших регіонів Карибського басейну та Центральної Америки.
Геологія
Територія Белізу складається з кількох основних геологічних структурних елементів, що формувалися мільйони років під впливом тектоніки, осадконакопичення й підняття суші над океаном. Домінуючою частиною є Юкатанська плита, де переважають щільні вапняки, які формують пологі, карстові височини й численні печери. Ці осадові породи відкладалися у мілководних тропічних морях упродовж кайнозойської та мезозойської ери. Карстова геоморфологія характерна для центральних та північних районів країни: річки прорізають вапнякові ландшафти, утворюючи долини та печери (як-от відомі туристичні системи підземних каналів).
На півдні Белізу розташовані гори Мая — стародавній масив складних порід, включно з метаморфічними, древніми осадовими і навіть вулканічними породами, що були підняті внаслідок тектонічних рухів. Тут знаходиться найвища точка країни — гора Дойлс Діліт (1124 м), а також унікальні природні резервації з глибокими ущелинами й водоспадами.
Узбережжя Белізу й прилегле море представляють собою ще одну важливу геологічну складову: велика частина площі вкрито карликовими островами (кейями), кораловими рифами та атолами. Сам Белізький бар'єрний риф — друга за розміром коралова система у світі — сформувався на основі коралових та інших біогенних осадів, що тривалий час накопичувались в теплих тропічних водах Карибського моря. Особливо вражає Велика синя діра — величезний морський синґкхол, що утворився в результаті підземних карстових процесів під час минулих льодовикових періодів, а потім був затоплений підняттям рівня моря. Це один із найяскравіших природних символів геології Белізу.
Рельєф
Північна частина країни — низовинна, заболочена рівнина Юкатанської платформи із південним підвищенням — Пагорбами Ялбак (Yalbac Hills)Пагорби Ялбак. У південній частині прибережна рівнина відділена від внутрішньої гірсько-горбистої області, центральну частину якої утворюють витягнуті з північного сходу на південний захід гори МаяФізична карта Белізу. Тут знаходиться найвища точка країни — Doyle's Delight (1124 м), що дослівно перекладається з англійської як «Насолода Дойла». Незважаючи на те, що пік Вікторія багато років рекламували як найвищу точку Белізу, останні оцінки показали, що він, очевидно, трохи нижчий — 1120 метрів над рівнем моря. На північний захід від цих гір, у межах округу Кайо, розташоване пасмо з висотами більш як 900 м. Вздовж узбережжя, на відстані близько 30 км від нього, тягнеться бар'єрний риф. Понад 40 % території Белізу покривають вологі тропічні ліси.
Клімат
Клімат Белізу — тропічний пасатний. Середні температури липня 24-26 °С, січня — 20-24 °С. Середня річна кількість опадів від 1340 мм на півночі (округ Коросаль) до 4520 мм на півдні (Пунта-Горда). На узбережжі північно-східний пасат зменшує літню спеку, але далеко від берега влітку температури можуть перевищувати 38 °С. Вологість висока, особливо в прибережній частині. Сухий сезон триває з лютого по травень, а максимум опадів припадає на період з червня по жовтень. Беліз розташований в одному з найбільш схильних до тропічних циклонів районів Карибського басейну і періодично зазнає величезних збитків від штормів і ураганів. Велика частина півдня країни вкрита густими вологими тропічними лісами. У Белізі росте багато цінних порід дерев, таких як червоне дерево, кедр, рожеве дерево (дальбергія); в минулому активно велися заготівлі кампешевого дерева і смоли чикле, яку використовують для виготовлення жувальної гумки.
Внутрішні води
На півночі країни протікають великі річки Ріо-Ондо і Беліз, які раніше використовувалися для транспортування лісу. Оскільки на півдні країни опади значно рясніші, ніж на півночі, періодично вони призводять до паводків на невеликих річках, які беруть початок у горах Мая, що дуже перешкоджає руху автомобільного транспорту.
Флора і фауна
Фауна Белізу доволі різноманітна — ягуари, олені, тапіри, велика кількість різних птахів і рептилій.
Історія
У пізній класичний період цивілізації мая (до кінця I тисячоліття н. е.) на території сучасної держави Беліз проживало близько 400 тис. осіб. На початку 16 ст., коли тут висадилися європейці, деякі племена мая ще мешкали на прибережних низовинах. Іспанці намагалися проникнути і у внутрішні райони Белізу, але були змушені відмовитися від цих намірів, зустрівши сильну протидію мая.
У 1638 році на узбережжі Белізу оселилися англійські пірати, які нападали на іспанські кораблі. Пізніше британські поселенці зайнялися заготівлями деревини кампешового дерева, з якої витягувалася речовина, що використовується у процесі виготовлення барвників для тканин, що мало велике значення для вовнопрядильної промисловості в Європі. Іспанці дозволили поселенцям зайняти цю територію та вести лісорозробки, вимагаючи в обмін допомогу в боротьбі з піратством. В історичних документах початку 17 в. зазначено, що в цей час з Ямайки стали завозити рабів-негрів для роботи на лісозаготівлях. Вже до 1800 року африканці за чисельністю в чотири рази перевищували поселенців європейського походження. До того часу основною статтею експорту стало червоне дерево, що витіснило сандалове дерево на друге місце (таке становище зберігалося до 1950-х років).
Побоюючись спровокувати напад іспанців, британський уряд спочатку не визнавав ці поселення своєю колонією, що дало змогу поселенцям встановити власні закони та сформувати незалежний від Англії уряд. У цей період центральний орган законодавчої влади — Народні збори — контролювалося нечисленними багатими колоністами, яким належала велика частина лісів і земель. У 1786 році британський уряд уперше призначив у Беліз свого офіційного представника — суперінтенданта. На початку 19 ст. Велика Британія спробувала встановити жорсткіший адміністративний контроль над поселеннями в Белізі, вимагаючи, зокрема, під загрозою припинення діяльності Народних зборів дотримуватися вказівки британського уряду про скасування рабства. Офіційно рабство було скасовано в 1838 році.
У 1862 році Беліз був офіційно проголошений британською колонією й перейменований у Британський Гондурас, а на чолі адміністрації замість суперінтенданта було поставлено віце-губернатора. Із зміною статусу право призначати уряд стало належати віце-губернатору. Панівне становище в Британському Гондурасі наприкінці 19 ст. мала компанія «Беліз естейт енд продьюс компані» («Belize Estate and Produce Company»), якій належала половина всіх земель, що перебували у приватному володінні. Ця компанія мала великий вплив у Міністерстві у справах колоній, частково в тому і в наступному сторіччі головну роль в економіці країни відігравала торгівля червоним деревом.
Під час економічної кризи 1930-х років економіка колонії опинилась на порозі краху через різке падіння у Великій Британії попиту на лісоматеріали. До бід, викликаних масовим безробіттям, додалися наслідки руйнівного урагану 1931 року. У 1934 році по країні прокотилася хвиля демонстрацій і виступів, що ознаменували початок руху за незалежність. У відповідь на це британські власті скасували кримінальну відповідальність за порушення робітниками умов трудового договору і узаконили профспілки.
Економічне становище колонії поліпшилося під час Другої світової війни, проте після війни економіка колонії знову опинилась у стані застою. У 1949 році Велика Британія ухвалила рішення про девальвацію гондураського долара, що погіршило становище і призвело до створення Народного комітету, який виступив з вимогою надання незалежності Британському Гондурасу. Пізніше Народний комітет був перетворений на Народну об'єднану партію (НОП), яка виступала за конституційні реформи, зокрема, за надання виборчих прав усьому дорослому населенню. На виборах 1954 року НОП здобула 8 з 9 місць у Законодавчих зборах. У ході подальших конституційних реформ лідер НОП Джордж Прайс зайняв пост першого міністра колонії у 1960 році. У 1964 році Велика Британія надала Британському Гондурасу внутрішнє самоврядування, а в 1973 колонія отримала назву Беліз. Прайс став прем'єр-міністром, до складу кабінету міністрів увійшли члени Законодавчих зборів.
Хоча ще в 1961 році Велика Британія заявляла про свою готовність надати колонії незалежність, формальне проголошення незалежності Белізу відбулося тільки через двадцять років. Причиною цього були претензії Гватемали, що посилилися, на права, нібито успадковані нею від Іспанії. Фактично кордон між Белізом і Гватемалою був встановлений відповідно до угоди 1859 між Великою Британією і Гватемалою. Територіальні претензії Гватемали поновилися в 1930-х роках. У 1975 році Гватемала навіть погрожувала ввести війська на територію Белізу. Як міру у відповідь Велика Британія направила в цей район свої сухопутні війська, військові кораблі і реактивні винищувачі. У 1980 році ООН прийняла спеціальну постанову, що визнає незалежність Белізу; єдиною країною, що проголосувала проти цього рішення, була Гватемала. Беліз був проголошений незалежною державою 21 вересня 1981 року.
У 1984 році, коли Об'єднана демократична партія (ОДП) здобула перемогу над НОП на національних виборах, у Белізі вперше сталася зміна правлячої партії. Уряд очолив лідер ОДП Мануель Есківель, колишній вчитель і мер міста Беліз. У 1989 до влади повернулася НОП, і Прайс знову зайняв посаду прем'єр-міністра. У липні 1993 році з незначною перевагою перемогла ОДП на чолі з Есківелем. Вибори 1998 року принесли перемогу НОП, під контролем якої опинилися і уряд, і Національні збори. Пост прем'єр-міністра зайняв кандидат від НОП Саїд Муса.
Населення
Населення Белізу неоднорідне за національним складом, що відображає тривалу історію його заселення. Багато жителів мають домішок африканської крові. Креоли, нащадки рабів-африканців і англійських поселенців, розмовляють креольським діалектом англійської мови. Так звані гарифуна, або чорні кариби, нащадки африканців та індіанців-карибів, переселених англійцями з островів Вест-Індії, розмовляють мовою, що належить до групи індіанських. Значну частину становлять також іспаномовні метиси іспано-індіанського походження і представники трьох груп мая; тут мешкають також нечисленні нащадки переселенців з країн Близького Сходу, Китаю і Європи. Офіційна мова — англійська, нею ведеться навчання, хоча, згідно з переписом населення 1991, лише 54 % населення вільно розмовляють цією мовою.