Іван Миколайович Носе́нко ( 26 вересня 1920, Олександрівка — 1 вересня 2000) — український скульптор; член Спілки художників України з 1963 року; заслужений художник УРСР з 1976 року. Чоловік скульпторки Надії Носенко.
Біографія Народився 26 вересня 1920 року в селі Олександрівці (тепер Орловська область Росії). Впродовж 1936—1941 років навчався у Дніпропетровському художньому училищі (викладачі Микола Погрібняк, Олексій Жирадков). Брав участь у німецько-радянській війні.
Після демобілізації працював театральним художником в Зарорізькому обласному музично-драматичному театрі імені Миколи Щорса. Був членом Запорізького обласного товариства художників з 1952 року. Член КПРС з 1967 року.
Жив у місті Запоріжжі у будинку на вулиці Північно-Кільцевій № 6, квартира 51. Помер 1 вересня 2000 року.
Творчість
Працював в галузі станкової та монументальної скульптури. У співавторстві з Надією Носкенко створив: пам'ятники Поліні Осипенко в Бердянську (1953); морякам-десантникам у Бердянську (1972); «Клятва»(1973); «За Вітчизну»(1974); загиблим розвідникам у селі Лугівці «Вибух» (1984); у радгоспі «Південний» «За рідну землю» (1987); у радгоспі «Чапаївський» Василю Чапаєву (1988—1991). скульптуру «Запорожці» (1961, груповий портрет заслуженого сталевара УРСР П. Дорошенка та першого підручного Л. Перехреста); «У наймах коси побіліють» (1961); «Молодий Горький» (1963); «Металург» (1967). «Сталевар, ударник комуністичної праці А. Гаврилюк» (1976); «Яків Свердлов» (1979). В 1952 році створив горельєф «Мистецтво належить народові», встановлений на фронтоні Запорізького театру імені Миколи Щорса.
Примітки
Література