Олександр Іванович Сулакадзев (23 жовтня (3 листопада) 1771 року, село Пехлец, Рязанська губернія — 1 (13) березня 1829 року, Санкт-Петербург) — російський бібліофіл, колекціонер рукописів та історичних документів, історик й археограф-любитель, відомий численними фальсифікаціями.

Біографія

Дід О. І. Сулакадзева по батькові, Григорій Максимович Сулакадзев, був імеретинським дворянином, який приїхав до Москви, ймовірно, з царем Грузії Вахтангом VI в 1724 року, а потім служив при дворі Імеретинській царівни Дар'ї Арчіловни у Всіхсвятському під Москвою. Батько Олександра Івановича, Іван Григорович (1741—1821), виховувався в гімназії при Московському університеті, займав багато канцелярських посад, а з 1782 роки (до звільнення у 1808 році в чині титулярного радника) служив рязанським губернським архітектором. У 1771 році І. Г. Сулакадзев одружився з донькою службовця Рязанської канцелярії, у свій час виконував посаду рязанського поліцмейстера С. М. Боголєпова. З дітей Івана Сулакадзева від обох шлюбів вижив тільки син Олександр.

О. І. Сулакадзев служив в лейб-гвардії Преображенського полку (1788—1797), вийшов у відставку в чині армійського прапорщика. Перейшов на цивільну службу: у 1799—1802 роках — в Провіантському штаті, у 1803 році (недовго) — в Комісії з будівництва Казанського собору, до 1819 офіційно не служив, але неформально, ймовірно, виконував секретарські обов'язки у міністра внутрішніх справ князя О. Б. Куракіна. З 1819 року до кінця життя — канцелярський службовець в Комісії погашення боргів. Помер в чині титулярного радника.

О. І. Сулакадзев був одружений з прусською підданою Софією Вільгельмівною Шредер (свідком при переході дружини Сулакадзева в православ'я був Г.Р. Державін), яка після його смерті вступила в другій нетривалий шлюб з Альбертом фон Гочем.

Бібліотека

Сулакадзев мав велику бібліотеку, в якій зберігалося близько 290 рукописів і близько 600 інших книг. Частина цієї колекції перейшла до нього після смерті його друга Ф. В. Каржавіна у 1812 році.

Сулакадзев був відомим колекціонером. Його музей оглядали А. Н. Оленін, Г. Р. Державін й інші. Він був відомий імператорам Павлу I й Олександрові I. Оленін розповідав про відвідини музею Сулакадзева: "… коли я сказав йому, що на всі його речі потрібні історичні докази, він з обуренням заперечив мені: «Даруйте, я чесна людина і не стану вас обманювати». У числі цих старожитностей я помітив дві алебастрові статуетку Вольтера і Руссо …, і жартома запитав: «А що це у вас за антики?» — «Це не антики, — відповідав він, — але точні оригінальні зображення двох видатних поетів наших, Ломоносова і Державіна».

У кінці 1840-х років вдова Сулакадзева продала його бібліотеку і колекцію «чудасій» чиновникові Віктору-Желиславу Корсаку (1820—1870), після смерті якого велика частина бібліотеки Сулакадзева була розпродана в Петербурзі і поповнила збірки різних бібліофілів. Значна частина його книг і рукописів збереглася і знаходиться в державних зібраннях Росії. Деякі речі зі зібрання Сулакадзева з сім'єю Корсакова потрапили на Волинь, серед них: «Молитовник князя Володимира» — вивезений Іваном (Теодоровичем) і нині перебуває в Нью-Йоркській публічній бібліотеці, гравюра Каріон Істоміна на шовку — нині в Музеї Академії мистецтв у Петербурзі.

Літературна діяльність Сулакадзев писав п'єси, деякі збереглися в рукописному вигляді (не опубліковані і не ставилися), писав щоденник, який містить відомості про поточні літературні новинки, про повстання декабристів і слідство над ними. «Літопис» Сулакадзева містить також дані про нього самого і його предків, як правило, достовірні і підтверджені документами.

Фальсифікати Сулакадзева Публікація вигаданого Сулакадзевим «рунічного» «Гімну Бояна» відбулася Г. Р. Державіним у 1812 році в журналі «Читання в Бесіді любителів Російського слова»

Сулакадзеву належать численні історичні підробки і фантазії на історичні теми. Більшість своїх фальсифікацій Сулакадзев не намагався будь-яким чином поширювати або отримувати від них вигоду.

За його життя здобув популярність тільки «Гімн Бояна», опублікований за активної участі Державіна. Сулакадзев справив великий вплив на Державіна, що приводив приклади з «новгородських жерців» Сулакадзева у «Роздумах про ліричної поезії».

Сулакадзев створював підроблені приписки до справжніх рукописів, задавнював їх (найвідоміша підробка — виявлений в 1920 році в Україні «Молитовник князя Володимира», насправді новгородський рукопис XIV століття). Менш вдалу долю мали створені Сулакадзевим стилізовані псевдоязичницькі тексти: «Гімн Бояну», «Речення слов'янських жерців», «Оповідь». Ці тексти Сулакадзев написав мовою з псевдослав'янскими формами, і вони були викриті незабаром після появи слов'янського порівняльно-історичного мовознавства у середині XIX століття.

Рукопис Сулакадзева «Про повітряне літання в Росії з 906 літа по Р.X.», вперше опублікований у 1901 році, де міститься згадка про вигаданого літуна Крякутного на повітряній кулі (в початковому варіанті — «хрещений німець Фурцель»; виправлення на «Крякутного» зроблено, мабуть, іншим фальсифікатором) — стала сюжетом радянської пропаганди і опорою для ідеї про «російську першість у повітроплаванні», що публікувалися в СРСР у період «боротьби з космополітизмом».

У іншій його фальсифікації — книги «Оповідь», опублікованій у 1850-і роки — історія Валаамського монастиря задавнюється до X століття.

Грубою підробкою виявилися книга «Перуна і Велеса речення в Київських капищах жерцям Мовеславу, Древославу і іншим». Успіх підробки пояснювався станом науки того часу.

Сулакадзев також склав каталог цікавих й рідкісних книг, з позначками навпроти назв книг, які у нього були (або нібито були) — так званий «Книгорік». Частина з них була справжніми рукописами (нерідко в них були вставки самого власника або принаймні вставки молодших рукописів), інша частина цього каталогу визнається майже всіма істориками цілком сфальсифікованими. Серед них було, зокрема, «Таємниче вчення з Ал-Корану арабською мовою, досить рідкісне — 601 року», тобто створена нібито за десятиліття до появи не тільки Корану, а й самого ісламу в сучасному вигляді. Ним же, ймовірно, складений текст «З Хронографа. Про шлюби царя Івана Васильовича», звідки поширилися сумнівні історії про Василину Мелентьєву і Марію Долгоруку.

Підробки, автором котрих міг бути Сукуладзев

Коли П. П. Дубровський у 1800 році привіз зібрану ним у Франції колекцію цінних рукописів у Петербург, ні імператорську сім'ю, ні двір вона спочатку не зацікавила. У зв'язку з цим Дубровський вирішив піти на фальсифікацію і заявив, що частина давньоруських рукописів з колекції — це залишки бібліотеки дочки Ярослава Мудрого Анни Ярославни, яка згодом стала дружиною французького короля Генріха I, і таким чином нібито ці рукописи потрапили до Франції. У зв'язку з цим на одному з рукописів була зроблена підроблений напис від імені Анни Ярославни. Підробку не розпізнали, а 1805 року колекція була прийнята в дар до Імператорської публічної бібліотеки й Ермітаж. Згодом підробку записів було доведено. Зокрема, рукопис, на якому вона зроблена (сучасний шифр РНБ, F.п. I.262) є сербським списком «Статуту Єрусалимського», що датується XIV століттям, тоді як Анна Ярославна жила в XI столітті. Виготовлення цього підробного напису часто приписується Сулакадзеву, але без повної впевненості. Можливо, його автором був сам Дубровський.

У XX столітті лінгвістичні і археографічні пошуки Сулакадзева ставали предметом дослідження літературознавців. Л. П. Жуковська, Б. А. Рибаков й деякі інші пов'язували з Сулакадзевим історію знаменитої «Велесової книги», псевдослав'янська мови котрої нагадує «язичницькі» підробки Сулакадзева. Крім того, в «Книгоріці» Сулакадзева фігурують твори жерця на букових дошках IX століття (що близько до опису «Велесової книги»), хоча Сулакадзев і не стверджував, що цей «раритет» коли-небудь у нього перебував. Оцінка діяльності

А. Н. Пипін писав про Сукаладзева: «Мабуть, в своїх творах він гнався насамперед за власною мрією відновити пам'ятки, про відсутність яких жалкували історики й археологи … пояснити давні події, про які не залишилося ніяких відомостей … Недостатнє знання справжніх фактів розвинуло, з одного боку, довірливість, а з іншого — велику сміливість у поводженні з предметами старовини: була простодушна думка, що якщо немає старовини, то її можна придумати, інші ж вірили таким вигадкам».

На думку М. Н. Сперанського, «фальсифікаторська діяльність Сукуладзева характерна для епохи загальноєвропейського романтизму, що виникла на Заході дещо раніше, ніж у нас, смугу підробок старовини в галузі історії й літератури».

Примітки

Посилання

Игрицкий И. Змей Тугарин — первый русский летчик Каган М. Д. Сулакадзев Александр Иванович // Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: В 5 томах Т. 5. Слово Даниила Заточника—Я. Дополнения. Карты. Указатели/ Рос. акад. наук. Ин-т рус. лит. (Пушкин. дом); Ред. кол.: Л. А. Дмитриев, Д. С. Лихачёв, С. А. Семячко, О. В. Творогов (отв. ред.). — СПб.: Дмитрий Буланин, 1995. С. 79—82. Козлов В. П. Хлестаков отечественной «археологии», или три жизни А. И. Сулакадзева // Что думают ученые о «Велесовой книге». — С. 199—236. Лотман Ю. М. «Слово о полку Игореве» и литературная традиция XVIII — начала XIX в . // Слово о полку Игореве — памятник XII века / Отв. ред. Д. С. Лихачёв; АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом). — М.; Л.: Издательство АН СССР, 1962. — С. 330—405. Пыпин А. Н. Поддельные рукописи Сулакадзева // Подделки рукописей и народных песен. СПб., 1898. Рыбалка А. А. Александр Сулакадзев на пути к Велесовой книге // Valla, т. 1, № 5, 2015, с. 41-56.