Демогорго́н () чи Демогано́н () — табуйоване ім'я демона підземного світу з античних текстів. Приписується до грецької міфології, хоча воно, імовірно, виникло в IV столітті внаслідок неправильного прочитання переписувачем коментаря до латинської поеми I ст. Ім'я в такому разі є спотвореним словом деміурго́н (, творець).
Етимологія Найпоширеніша наукова точка зору виводить ім'я Демогоргон, яке вперше згадується в коментарі Лактанція Плацидуса (близько 350–400 рр. н. е.) з латинської поеми I ст. н. е. «Тебаїда» (Фіваїда) Публія Папінія СтаціяStatius, Thebaid iv.500-518, уривок, який часто пов'язують з твором Лукана, Фарсалія vi.744–49, де, однак, Демогоргон не вказаний. Див. примітки до Lucan 6.744 у виданні Г.Вянсіно (G.Viansino) (Mondadori, 1995).. Воно виникло наслідок неправильного прочитання переписувачем коментаря IV століття грецького слова (dēmiourgón, у формі знахідного відмінку від , «деміург»)Jahnke 1898, Sweeney 1997, Solomon 2012.
Коментар Лактанція Плацидуса, що спирається на посилання до більш ранніх відомих йому рукописів став найпоширенішим середньовічним коментарем до цієї поеми Стація і передається у більшості ранніх видань до 1600 рH. Anderson, The Manuscripts of Statius (Arlington, VA, 2009), vol. 2, pp. 83–85 and 191—202. Коментар помилково приписувався іншому Лактанцію, християнському авторові Луцію Целію Фірміану Лактанцію, хоча коментатор, схоже, був прихильником мітраїзмуJ. François, Le Scoliaste de la Thébaïde de Stace, Mémoire de licence, Liège, 1936, p. 82. R.D. Sweeney (ed., Lactantii Placidi in Statii Thebaida commentarii libri XII (Stuttgart/Leipzig: Teubner) 1997) також вказує на те, що іншого Плацидуса, християнського граматика, не слід плутати з цим Лактанцієм: «glossae Placidi (ut uidetur, Christiani) nullo modo auctori nostro sunt adscribendae» (p. viii).
В коментарях до «Тебаїди» (Фіваїди) Демогоргон з'являється як «верховна істота троїстого світу» (). В одному рукописі автор говорить про Стація:
Демогоргон ніде не згадувався до Лактанція жодним письменником, язичником чи християнином. Однак, існує кілька різних рукописних традицій, у тому числі така, що дозволяє більшості критичних редакторів вказувати на «демоіргон», як на певну форму помилки грецького «деміургон».
В X столітті Демогоргон згадується у серії коротких приміток до «Фарсалії» Марка Аннея Лукана відомих як «Довідник з Лукана» (), що входив до «Бернських коментарів» Лукана ()«Бернська школа» ; Adnotationes super Lucanum, vi.746, (Daniel Ogden. Magic, Witchcraft, and Ghosts in the Greek and Roman Worlds, Oxford University Press, 2002, p. 198.).
В XIV ст Боккаччо в своїй визначній посилається на загублені зараз роботи Карло Ланді (Carlo Landi) в своїй монографії «Демогоргон» 1930 р. стверджував, що згадуваний Боккаччо Теодонтій був філософом з Кампанії IX-XI століття. () та визнаний візантійський твір цього майстра «Афінський Пронапід», як на авторитетне джерело того, що Демогоргон є попередником усіх богів.
Історик мистецтва () доводив — «Демогоргон — це граматична помилка від „стань богом“».
Варіанти назв, наведені науковцем Рікардом Янке (Ricardus Jahnke), включають латинські «demoirgon», «emoirgon», «demogorgona», «demogorgon», причому перший критичний редактор Фрідріх Лінденброг (Фрідрікус Тіліоброга — Fridericus Tiliobroga) використав «δημιουργόν» (dēmiourgón), як прототип у 1600 році.
Інші теорії виводять назву від поєднання слів — (демон, як в ранньому середньовіччі називали духів узагалі) та (gorgós) — швидкий або (Gorgṓn) — горгони давньогрецькі чудовиська, вперше засвідчені в Теогонії ГесіодаГесіод, Теогонія, с.270-282.
В літературі Демогоргон зображувався християнськими письменниками як демон пекла. Джон Мілтон в своїй поемі «Утрачений рай» «» (II. 966.) писав:
Однак, Мілтон мав на увазі не мешканців християнського Пекла, а неоформлений простір, де панує Хаос разом з Ніччю. В епічній поемі Мілтона Сатана проходить цим регіоном, подорожуючи з Пекла на Землю.
У Крістофера Марлоу в III сцені його п'єси «» (між 1589 та 1592) ім'я Демогоргона промовляє Фауст, викликаючи Мефістофеля латинським заклинанням.
Голландський демонолог XVI століття Йоганн Вейєр описав Демогоргона як володаря долі в ієрархії пекла.
Згідно з роботою італійського поета XVI ст Лудовіко Аріосто «I Cinque Canti» (1516) Ludovico Ariosto — Opere minori (tomo I), Демогоргон має чудовий храмовий палац у горах Імаво (сучасні Гімалаї), куди кожні п'ять років богині Долі та духи викликаються, щоб з'явитись перед ним і дати звіт про свої дії. Вони подорожують повітрям різними дивними засобами, і нелегко знайти відмінності між цим збором та відьомським шабашем. Коли на основі поеми Аріосто поставив лібрето до опери Жана Батіста Люллі «Роланд», що виконувалася у Версалі, 8 січня 1685, Демогоргон був королем фей і майстром церемоній.
В іграх В фантазійній настільній рольовій грі Dungeons & Dragons () — Демогоргон виписаний самопроголошеним могутнім князем демонів, якого визнають і смертні і його побратими. Демогоргон в останньому друкованому випуску журналу Dragon був названий одним із найбільших лиходіїв в історії D&D.
В кіно Демогоргон — ім'я істоти з паралельного світу в американському науково-фантастичному серіалі виробництва Netflix — «Дивні дива» () 2016 рокужурнал «People» стаття: «The Stranger Things Cast Reveals What It's Really Like Working with a Demogorgon ».. Ця істота була натхненна грою Dungeons & Dragons і отримала свою назву від неї.
Див. також
Абаддон (), ангел безодні.
Примітки