Александра Корнхаузер Фрейзер (; при народженні - Александра Калеарі; - ) — словенська вчена-хімік. Вона була професором хімії на природничо-технічному факультеті та директором Міжнародного центру хімічних досліджень Люблянського університету, Словенія. Колишня міністерка науки Словенії, лауреатка багатьох міжнародних нагород.

Біографія Народилася в заможній родині з п’ятьма братами та сестрами - її батько володів лісозаготівельною компанією, що згодом перетворилась на компанію Jelovica у Шкоф'я-Лоці. Сім'я втратила своє багатство під час Великої депресії в 1930-х роках, і вона виросла в відносній бідності. У дитинстві вона намагалася заробляти гроші, продаючи маленькі пляшечки сироватки. У 1940 році під час Другої світової війни, у віці п'ятнадцяти років, вона почала керувати молодіжною організацією для підтримки партизан. Її батько був ув'язнений у концтаборі в Бегуньє, і сім'я була відправлена на примусові роботи, але всі пережили війну. Після короткого навчання в Камніку та Домжале, вона пішла в університет в 1948 році, щоб вивчати хімію .

У 1963 році Александра закінчила факультет природничих наук і технологій за спеціальністю хімія та почала шукати докторську програму. Під час навчання в докторантурі вона мала багато можливостей поїхати за кордон та розширити свій академічний кругозір. Вона пройшла частину своєї докторської дисертації за кордоном, і, як одержувачка стипендії Фулбрайта, мала змогу навчатися у Швейцарії, Англії, а також у Сполучених Штатах.

Кар'єра

У період між 1954 і 1980 рр. Фрейзер проводила великі дослідження алкалоїдів та антибіотиків для фармацевтичних компаній. Після 1980 року вона поєднала свої хімічні дослідження з читанням лекцій і працювала дослідником у міжнародних організаціях, включаючи ЄС, ПРООН, ЮНЕСКО, МОП та Агентство охорони навколишнього середовища США. У подальшому житті вона була особливо зайнята пропагандою чистих технологій, і в 1999 році вона стала першою жінкою-вченою, яка отримала премію Honda у Токіо за розвиток знань у цій галузі.

У 1960-1970-х роках вона активно займалася політикою, а також займала посаду віце-президента Виконавчої ради Словенії (за часів Стане Кавчича ), де відповідала за охорону здоров'я, культуру, науку та освіту секторів. Після трьох років перебування на цій посаді вона повернулася до наукових кіл .

За межами рідної Словенії вона працювала з університетами Швейцарії, Великої Британії та США, а в країні проводила понад 60 міжнародних семінарів та лекцій. Фрейзер була членом Ради Організації Об'єднаних Націй, Всесвітньої академії мистецтв і науки та Academia Europaea в Лондоні (з 1988 р.) , а також отримала медаль Лорана Лавуазьє Фармацевтичної академії та премію Роберта Брастеда Американського хімічного товариства тощо.

Професійно діяла до 90 років, коли закінчила термін на посаді декана Міжнародної аспірантури Йожефа Стефана. У 1997 році вона отримала премію Зойса за досягнення, найвищу нагороду в науковій галузі в Словенії. Також вона була почесним громадянином Любляни.

Особисте життя

Фрейзер була одружена двічі. Її першим чоловіком був Павло Корнхаузер, словенський лікар. Її другим чоловіком був британський хімік Малкольм Фрейзер, професор хімічної освіти в Університеті Східної Англії, а згодом виконавчий директор Ради з національних академічних нагород. Вона зберегла обидва прізвища своїх чоловіків. * Вона померла у травні 2020 року у віці 93 років .

Цитати

Примітки

Посилання