Мо́вний, або лінгвісти́чний сепарати́зм (лінгвосепарати́зм) — позиція, що характеризується підтримкою виокремлення певного різновиду мови (наріччя, діалекту) з метою створення на його основі окремої мови. Вперше це явище було проаналізовано в каталонській соціолінгвістиці Strubell, Miquel (1991) «Catalan in Valencia: the story of an attempted secession», Swiss Academy of Social Science Colloquium on Standardization: Parpan / Coira (Grisons) 15-20 d'abril del 1991 Pradilla, Miquel Àngel (1999) «El secessionisme lingüístic valencià», dins: Pradilla, Miquel Àngel (1999) (ed.) La llengua catalana al tombant del mil·lenni, Barcelona: Empúries, p. 153—202. Article «secessionisme lingüístic», en: Ruiz, San Pascual Francesc & Sanz, Ribelles Rosa & Solé, Camardons Jordi (2001) Diccionari de sociolingüística, col·l. Diccionaris temàtics, Barcelona: Enciclopèdia Catalana., але лінгвосепаратистські рухи існують і в інших країнах світу.
Окситано-каталонський
Загальна характеристика
На окситано-каталонському мовному просторі лінгвістичний сепаратизм — новітнє явище, що з'явилося в 1970-х роках. Мовний сепаратизм рівною мірою властивий як окситанській, так і каталонській мовіSumien, Domergue (2006) La standardisation pluricentrique de l'occitan: nouvel enjeu sociolinguistique, développement du lexique et de la morphologie, coll. Publications de l'Association Internationale d’Études Occitanes 3, Turnhout: Brepols, p. 49., і має такі спільні риси:
Розрив із традиціями окситанського та каталонського відродження XIX століття, для якого характерне твердження про єдність обох мов. Часто навмисна необізнаність з традицією романського мовознавства, яке постулює єдність окситанської та каталонської мовBec, Pierre (1970-71) (collab. Nandris, Octave & Muljačić, Žarko) Manuel pratique de philologie romane, Paris: Picard, 2 vol.. Гострий акцент на культурній ідентичності, пов'язаній з діалектами, що розглядаються як окремі мови. Відсутність успіху (або дуже маргінальна позиція) в лінгвістичних дослідженняхKremnitz, Georg «Une approche sociolinguistique», in Kirsch, F. Peter & Kremnitz, Georg & Schlieben-Lange, Brigitte (2002) Petite histoire sociale de la langue occitane: usages, images, littérature, grammaires et dictionnaires, coll. Cap al Sud, F-66140 Canet: Trabucaire, p. 109—111 [updated version and partial translation from: Holtus, Günter & Metzeltin, Michael & Schmitt, Christian (1991) (dir.) Lexikon der Romanistischen Linguistik. Vol. V-2: Okzitanisch, Katalanisch, Tübingen: Niemeyer]. Активне лобіювання в регіональних політичних колах. Підтримка систем письма та будь-яких настанов, що порушують мовну єдність і підкреслюють діалектні відмінності.
У каталонській мові
У каталонській мові існує три різновиди мовного сепаратизму: Валенсійський Балеарський Лінгвосепаратизм Ла-Франжа, або Західної смуги.
Валенсійський
Валенсійський лінгвосепаратизм, або блаверизм, з'явився під час демократичного переходу в кінці 1970-х років, після падіння франкістського режиму. Підтримується деякими консервативними і, як правило, іспаномовними колами валенсійського суспільства, які каталонські націоналісти називають «постфранкістськими». Має різний вплив на населення: валенсійці зазвичай називають свою мову «валенсійською», але розділені щодо єдності каталонської: деякі погоджуються з тим, що «валенсійська» — це просто регіональна назва каталонської мови, інші ж вважають, що валенсійська має бути мовою, відмінною від каталонської. Блаверизм не впливає на наукове лінгвістичне товариство. Валенсійські установи й прихильники каталонської єдності використовують офіційну норму каталонської (кодифіковану Інститутом каталонських студій та Валенсійською мовною академією), тоді як прихильники блаверизму переважно користуються нестандартною системою письма під назвою Normes del Puig.
Балеарський
На Балеарських островах мовний сепаратизм досить непомітний і підтримується кількома культурними асоціаціями. Має дуже незначний вплив на населення. Балеарський лінгвосепаратизм є частиною більш широкого (але неорганізованого) руху під назвою (), що бореться проти стандартизації каталонської мови.
Лінгвосепаратизм Ла-Франжа
У Західній смузі (каталономовна область на сході Арагону) мовний сепаратизм з'явився в 2000-х роках і є вельми маргінальним. Підтримується лише частиною проарагонських рухів, що самі є меншістю, які перебільшують арагонський вплив на каталонську мову Арагону, називаючи її арагонською, незважаючи на те, що справжня арагонська мова нетотожна каталонській. Прикладом санкціонованого державою лінгвосепаратизму є , що називає каталонську мову Західної смуги «арагонською мовою східного регіону».
В окситанській мові
В окситанській мові є такі сепаратистські рухи: Овернський Провансальський Гасконсько-беарнський.
Овернський
В Оверні лінгвосепаратизм започаткований у 1970-х роках П'єром Бонно, який кодифікував т. зв. «боннівську норму», заснував регіональну асоціацію Cercle Terre d'Auvergne та періодичне видання Bïzà Neirà. Має незначний вплив на населення через занепад самої окситанської мови. Овернські культурні кола розділені між баченням окситанської мови як єдиної (що пов'язане з класичною нормою окситанської) і мовним сепаратизмом (пов'язаним з боннівською нормою).
Провансальський
Провансальський лінгвосепаратизм з'явився в 1970-х роках у працях Луї Байля і був відновлений у 1990-х роках Філіппом Бланше й такими групами, як Union Provençale та Collectif Provence. Прихильники цього руху користуються містральською нормою (однак деякі її носії традиційно заявляють про єдність окситанської мови). Має незначний вплив на населення. Прованські культурні кола розділені між унітарним баченням (яке поділяють носії як містральської, так і класичної норм) та мовним сепаратизмом (підтримується деякими носіями містральської норми). 5 грудня 2003 року Регіональна рада регіону Прованс — Альпи — Лазурний Берег ухвалила резолюцію, що затвердила принцип єдності «окситанської мови або ланг д'Ок» і той факт, що провансальська є її частиною.
Гасконсько-беарнський
На території поширення гасконського діалекту мовносепаратистський рух започаткував Жан Лафітт, що був створив у 2000-х роках асоціацію під назвою Institut Béarnais et Gascon. Має незначний вплив на населення. Прихильники цього руху вживають одну з двох нестандартних модифікацій окситанської мови, на основі класичної і містральської норм. Гасконські та беарнські культурні кола майже одностайно підтримують бачення окситанської мови як єдиної. У долині Аран (частина гасконської окситаномовної області в Іспанії) аранську говірку офіційно визнано частиною окситанської мови. Законодавство напівавтономної Аранської долини (1990) іменує місцеву говірку «аранська, різновид окситанської мови, що властивий Аранській долині»«Er aranés, varietat dera lengua occitana e pròpia d'Aran». Аналогічним чином законодавство Каталонії, реформоване 2006 року, підтверджує це формулюванням: «окситанська мова, яку в Арані називають аранською»«Era lengua occitana, denominada aranés en Aran».
Галісійський
Розпад галісійсько-португальського мовного простору почався в 1139 році, коли південне Португальське графство відокремилося від васального Галісійського королівства, ставши незалежним Португальським королівством. Тим часом північна частина країни залишалася під владою Леонського королівства, яке 1230 року було приєднане до Кастильської Корони Фернандо III. Попри політичне розділення, у IX — XIV століттях розмовна романська мова по обидва береги річки Міню майже не відрізнялася.
Галісійсько-португальська мова досягла високого престижу в добу раннього Середньовіччя, ставши мовою ділового листування й художньої літератури Доповідь 23 квітня 1976 року, присвячена 80-літтю з дня народження проф. О. К. Васильєвої-Шведе.. На галісійській основі виникло поетичне койне трубадурів, яким користувалися також португальські та кастильські поети. Наприкінці XV століття кастильське панування посилилося, а галісійсько-португальську мову було витіснено з офіційного вжитку та богослужіння. Протягом наступних століть галісійська мова побутувала серед сільського населення у формі диглосії, зазнаючи сильного іспанського впливу. Тим часом дуже близька до неї мова Португалії залишалася офіційною і в ході Реконкісти поширилася до південного узбережжя Піренейського півострова, а згодом і по всій Португальській колоніальній імперії.
У XIX столітті виник рух Решурдіменто ( — відродження), що розпочав боротьбу за офіційне визнання галісійської мови, яка до 1978 року вважалася діалектом іспанської. Початком галісійського відродження вважається публікація в 1863 році збірки «Галісійські пісні» () Росалії де Кастро, яку визнано класиком сучасної галісійської літератури, поряд з і . Характерною ознакою нової літератури стало використання іспанського правопису та численні кастилізми. Однак деякі письменники — Ернесто Герра да КалMaria do Carmo Henríquez Salido Caracterizaçom da língua en Ernesto Guerra da Cal en Homenagem a Ernesto Guerra da Cal. Universidade de Coimbra, 1997, páxina 277, Вісенте ВікейраDomingos Prieto Alonso Planificaçom lingüística do galego: Vicente Viqueira, mestre de dom Ricardo en José Luís Rodríguez (ed.) Estudos dedicados a Ricardo Carvalho Calero. Universidade de Santiago de Compostela, 2000, pp. 267—281, Еварісто Корреа Калдерон — користувалися португальською орфографією.
У 1976 році Хосе Мартіньйо Монтеро Санталья опублікував «Галісійсько-португальський уніфікаційний правопис», наблизивши галісійське написання до португальського зі збереженням діалектних розбіжностей. Згодом, 1979 року, Санталья розробив «Керівництво для галісійсько-португальської мовної реінтеграції». Його ідеї було зібрано та впорядковано в серії праць Рікардо Карвальйо Калеро в 1980 роціSerafín Alonso Pintos O ideal de lingua na Gramática de Carballo Calero, Grial 147, 2000, páxina 473. Цей стандарт, пізніше названий міжнародною нормою, дав початок рухові зближення з португальською мовою, що відомий як реінтеграціонізм або лузизмDefinicións no Dicionario da Real Academia Galega e no Portal das Palabras para lusismo.. Прихильники цієї концепції критикують галісійський лінгвосепаратизм як «кастрапізм» (від кастрапо — явище, аналогічне суржику) та «ізоляціонізм», вважаючи галісійську і португальську різновидами однієї мови. Відповідно до цього, метою лузистського руху є входження обох мов у єдиний діалектний континуум шляхом використання лексичних, орфографічних і морфологічних особливостей, наближених до португальських та середньовічних галісійсько-португальських. 1981 року засноване провідне об'єднання реінтеграціоністів — .
У 1982 році, через рік після надання Галісії автономного статусу, було створено офіційну норму, засновану на орфографії письменників Решурдіменто. Більшість авторів, як-от Альфонсо Кастелао, Вісенте Ріско, Отеро Педрайо, користувалися цим стандартом, навіть якщо визнавали мовну єдність з португальцями, вважаючи пріоритетнішим читання населенням і досягнення політичної автономії. Нині офіційну норму підтримує Королівська галісійська академія, її викладають у школах та університетах Галісії. Реінтеграціоністи стверджують, що офіційний стандарт запроваджений іспанським урядом з прихованим наміром віддалити галісійську мову від португальської.
У 2014 році парламент Галісії ухвалив Закон про використання португальської мови та зв'язки з португальською мовою, що сприяє викладанню португальської мови на всіх освітніх рівнях і заохочує до підтримання відносин з іншими португаломовними країнами«LEI 1/2014, do 24 de marzo, para o aproveitamento da lingua portuguesa e vínculos coa lusofonía» DOG, 8 de abril de 2014. У тексті закону галісійсько-португальські мовні зв'язки описано так:
Тривалий час серед прихильників реінтеграціонізму точилася дискусія про те, яку мовну норму використовувати: португальський мовний стандарт; стандарт із незначними відмінностями;