Режим Квіслінга, або уряд Квіслінга — загальноприйняті назви на позначення фашистського маріонеткового уряду створеного із колаборантів на чолі з Відкуном Квіслінгом в окупованій німцями Норвегії під час Другої світової війни .

Офіційна назва режиму з 1 лютого 1942 року до його розпуску в травні 1945 року звучала як «національний уряд» (). Фактичну виконавчу владу зберігав за собою Райхскомісаріат Норвегія на чолі з Йозефом Тербофеном.

Різновид назви цього уряду у формі «квіслінгський режим», з огляду на появу терміна «квіслінг» на позначення колаборанта, може також використовуватися як принизливе позначення будь-яких політичних режимів, що сприймаються як зрадницькі маріонеткові уряди, нав'язані іноземними ворогами-окупантами.

Уряд

Зі встановленням «національного уряду» Квіслінга його голова, який називався міністром-президентом, тимчасово перебрав на себе владу і короля, і парламенту.

1942 року, після двох років цивільного управління безпосередньо німцями (що тривало де-факто до 1945), його нарешті поставили на чолі колаборантського уряду, офіційно проголошеного 1 лютого 1942 р. Первісний намір німців полягав у передачі суверенітету Норвегії новому уряду, але до середини січня 1942 р. Гітлер вирішив зберегти цивільний Райхскомісаріат Норвегія під керівництвом Тербофена. Натомість уряду Квіслінга було відведено роль окупаційної влади з широкими повноваженнями. Сам Квіслінг розглядав утворення свого уряду як «рішучий крок на шляху до повної незалежності Норвегії». Перебравши на себе владу короля лише тимчасово, Квіслінг усе ж докладав зусиль, щоб віддалити свій режим від монархії у вигнанні. Після переїзду в Королівський палац він знову увів у вжиток офіційну печатку Норвегії, змінивши напис із Haakon VII Norges konge (король Норвегії Хакон VII) на Norges rikes segl (печатка норвезької держави)Dahl 1999, p. 250. Після сформування національного уряду Квіслінг заявив, що має «владу, яка відповідно до Конституції належала королю і парламенту».

Іншими важливими міністрами колаборантського уряду були керівник норвезького крила СС із 1941 Йонас Лі на посаді міністра поліції, доктор Гюльбранд Лунде на посаді міністра культури і просвіти, а також оперний співак Альберт Вільям Гагелін, який був міністром внутрішніх справ.

Політика

Однією з перших дій Квіслінга було відновлення заборони в'їзду євреїв у Норвегію, яка раніше містилася в §2 Конституції країни, що діяла з 1814 по 1851 рік.

Два із ранніх законів режиму Квіслінга «Закон про національну службу у справах молоді» () і «Закон про зв'язок і взаємодію вчителів» (), підписані 5 лютого 1942 р., призвели до масових протестів батьків, серйозних сутичок зі вчителями та загострення конфлікту з Церквою Норвегії. Школи були на місяць закриті, а у березні 1942 року норвезька поліція заарештувала близько 1100 вчителів і відправила їх у німецькі тюрми та концтабори, а близько 500 вчителів були силоміць вислані в Кіркенес, де їх чекала роль робітників на будівництвах для німецьких окупантів.

Територіальні претензії

Режим із ностальгією дивився на історію країни доби високого середньовіччя, відому в норвезькій історіографії як Норгесвелдет (), коли норвезька територія виходила за межі нинішніх кордонів. Квіслінг передбачав розширення норвезької держави шляхом анексії Кольського півострова з його невеликою норвезькою меншиною, тим самим роблячи можливим створення Великої Норвегії, що охоплювала б усе узбережжя Північної Європи.Kurt D. Singer (1943). Duel for the northland: the war of enemy agents in Scandinavia. R. M. McBride & company, p. 200 Далі очікувалося розширення за рахунок Північної Фінляндії з метою пов'язати Кольський півострів із Фіннмарком: керівники Національної єдності мали змішані погляди на післявоєнний фінсько-норвезький кордон, але розглядалася потенційна анексія Норвегією принаймні двох фінських муніципалітетів Пецамо () та Інарі ().

Друковані видання Національної єдності закликали до анексії історично норвезьких шведських провінцій Ємтланд (), Гер'єдален () — а разом ті дві провінції мають норвезьку назву Ест-Треннелаг () — і Богуслен ()Foreign Policy Bulletin. Foreign Policy Association, New York – 1941. The American Swedish Monthly Vol. 35. Swedish Chamber of Commerce of the U.S.A. – 1941. У березні 1944 року Квіслінг зустрівся з генералом вермахту Рудольфом Бамлером, заохочуючи німців удертися під виглядом попереджувального удару до Швеції з Фінської Лапландії (силами, наданими в розпорядження Німецькій лапландській армії) та через Балтію за те, що та вступила у війну на боці союзників.Hans Fredrik Dahl (1999). Quisling: a study in treachery. Cambridge University Press, p. 343 Пропозицію Квіслінга надіслали як начальникові ОКГ Альфреду Йодлю, так і керівникові СС Генріху Гіммлеру.

Квіслінг і ватажок «Германських СС» у Норвегії Йонас Лі поширили іредентистські норвезькі претензії і на Фарерські острови (), Ісландію (), Оркнейські острови (), Шетландські острови (), Зовнішні Гебриди (історично частину норвезького Королівства островів під назвою Південні острови ()) та Землю Франца-Йосифа (про претензії на яку заявляла Норвегія і раніше, називаючи її Землею Фрітьофа Нансена). Більшість цих земель були колишніми норвезькими територіями, переданими під владу Данії після розпуску Данії-Норвегії в 1814 році, а решта були колишніми поселеннями доби вікінгів.Susan Barr (2003). Norway, a consistent polar nation?: analysis of an image seen through the history of the Norwegian Polar Institute. Kolofon, p. 225 David Littlejohn (1973). The patriotic traitors: a history of collaboration in German-occupied Europe, 1940–45. Heinemann, p. 30 Philip H. Buss, Andrew Mollo (1978). Hitler's Germanic legions: an illustrated history of the Western European Legions with the SS, 1941–1943. Macdonald and Jane's, p. 89 Норвегія ще 1931 року претендувала на частину Східної Гренландії (під назвою Земля Еріка Рудого), але ця претензія у період окупації розширилася на всю Гренландію. Навесні 1941 року Квіслінг виклав плани «відвоювати» острів за допомогою оперативної групи зі ста чоловіків, але німці вважали цей план нездійсненним.Buskø-affæren – hvordan ei norsk selfangstskute ble USAs første fangst i andre verdenskrig, Artikkel i tidsskriftet Historie nr 1, 2007 В особі міністра пропаганди Гюльбранда Лунде норвезький маріонетковий уряд претендував ще й на Північний та Південний полюси. Протягом кінця ХІХ — початку ХХ століть Норвегія зажила слави держави-лідера полярних досліджень: 1911 року до Південного полюсу вперше дістався норвезький дослідник Руаль Амундсен, а 1939 року Норвегія замахнулася на область Антарктиди, відому під назвою Земля Королеви Мод ().

Після вторгнення Німеччини в Радянський Союз велися підготовчі роботи до заснування норвезьких колоній на Півночі Росії. Територію, відведену під норвезьку колонізацію, Квіслінг означив як Bjarmeland, прив'язуючись до назви Північної Росії в норвезьких сагах.Dahl (1999), p. 296

Примітки

Додаткова література Andenaes, Johs. Norway and the Second World War (1966) Dahl, Hans Fredrik. Quisling: a study in treachery (Cambridge University Press, 1999) Mann, Chris. British Policy and Strategy Towards Norway, 1941–45 (Palgrave Macmillan, 2012) Riste, Olav, and Berit Nøkleby. Norway 1940–45: the resistance movement (Tanum, 1970) Vigness, Paul Gerhardt. The German Occupation of Norway (Vantage Press, 1970)