Боротьба УПА проти радянських партизан — боротьба Української Повстанської Армії та інших українських націоналістичних організацій проти радянських партизанських загонів на території західних областей Української РСР, а також, частково, на території східних воєводств Польщі і південно-західних областей Білоруської РСР під час Другої Світової війни. Активно почалася з весни 1943 року.
Передумови Досвід Франко-російської війни 1812 року, а також громадянської війни в Росії 1917—1922 років, продемонстрував більшовикам, що партизанські дії є ефективною формою боротьби. Тому відразу ж після нападу Німеччини на СРСР вони стали організовувати на територіях, окупованих нацистами, партизанські групи.
У травні 1942 року був створений Центральний штаб партизанського руху, якому були підпорядковані партизанські штаби окремих республік. Штаб очолив Пантелеймон Пономаренко, перший секретар Комуністичної партії (більшовиків) Білорусі. Йому, зокрема, був підпорядкований Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом НКВС Тимофієм Строкачем.
На Волині та в Східній Галичині умови діяльності для радянських партизан були особливо складними. Перешкодою організації їх руху стала швидка окупація території Західної України гітлерівцями і їх союзниками, що не дозволило обкомам партії завчасно створити підпілляАнтифашистський Рух опору в роки Великої Вітчізняної Війни на территории України. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Кафедра історії України. Тернопіль, 2006. С.13. . До того ж, занадто свіжою залишалася в пам'яті людей радянська окупація 1939—1941 років, щоб комуністи могли отримати в суспільстві значну підтримкуСталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941—1944 (рос.) 2-е изд., испр. и доп. — Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012..
За деякими даними, в січні 1943 року на Волині перебувало 650 радянських партизан. Однак їх кількість швидко зростала. На рубежі 1942/1943 років на Північну Волинь і Полісся було відправлено партизанські загони зі сходу України та Білорусі. Наприклад, в кінці листопада 1942 група Сидора Ковпака ненадовго прибула на Волинь. Трохи пізніше з'явилися групи Олександра Сабурова, Олексія Федорова та інших. У лютому 1943 року на Волинь прибув генерал Василь Бегма. Він створив так званий Рівненський партизанський штаб. У заболочених районах Полісся і північної Волині партизани утворили партизанські регіони, в яких була ліквідована окупаційна адміністрація і створена власна. У той же час перші сильні загони з часом все більше і більше великі підрозділи, все більше і більше просувалися на південь і захід, розпізнаючи місцевість і проводячи різні підривні і розвідувальні дії CDAHOU, z. 70, op. 1, t. 1, k. 60..
Совєти були в першу чергу зацікавлені в розвитку партизанської війни з Німеччиною, і велика частина бойових дій була спрямована проти них. Особливо важливо було провести диверсії на залізниці. У травні-червні 1943 року на напрямках Ковель-Сарни-Київ і Ковель-Рівне-Київ було проведено 282 і 229 диверсійних дій. Радянський Союз спочатку шукав союзника в кожному, хто міг би допомогти їм у боротьбі з німцями. Так вони налагодили контакти і провели переговори як з поляками, так і з українцями. У той же час, однак, вони вважали і польських, і українських націоналістів своїми ворогами, збираючи інформацію про них. Радянські партизани, наприклад, складали списки людей, вороже налаштованих проти радянської влади — ZWZ-AK або ОУН-УПА, для подальшого використання на обліку в НКВСUkrajina partyzanśka 1941—1945, s. 14..
Совєти довго не втрачали надії залучити українських націоналістів в боротьбу з Німеччиною. Були проведені переговори, в тому числі з Тарасом Бульбою-Боровцем. Пізніше обидві сторони були готові укласти локальні і короткострокові перемир'я. Згодом такі ситуації ставали все рідше і рідше. Незважаючи на це, совєти з самого початку збирали найточніші дані про всі проявах націоналістичної активності.
Складені списки людей, далеких від СРСР. В окремих селах складалися списки симпатиків націоналістичним партизанам. Ймовірно, вони були створені в основному місцевими комуністами і їх прихильниками. Ймовірно, і совєти могли розраховувати на допомогу поляків в цьому питанні. Совєти вирішили просто ліквідувати найбільш залучених в націоналістичну діяльність. Такі індивідуальні дії відбувалися з рубежу 1942/1943 років та з часом набирали силу. У лютому 1943 року між УПА та радянськими партизанами почалася справжня війна, але вона була переплетена з різними місцевими угодамиNARB, z. 3500, op. 2, t. 46, k. 85-95 .
Хід боротьби
Перший бій Перша відома нам сутичка, про яку йдеться в офіційних зведеннях українського підпілля, сталася з ініціативи УПА 20 лютого 1943 року. У цей день загін УПА під командуванням Григорія Перегіняка атакував радянський табір біля села Заморочене. Без власних втрат українці вбили п'ятнадцять партизанів, спалили три барака, захопили коней, продукти, шкури і запаси паперу. У той же день українці атакували радянський загін під селом Озерське і відступили під вогнем. Архів вилучено, три барака спаленіUPA w switli dokumentiv z borotby za Ukrajinśku Samostijnu Sobornu Derżawu 1942—1950 rr., T. 2, s. 5 .
В ніч з 19 на 20 лютого 1943 року проти радянських партизан також активізували бойові дії загони Поліської Січі під керівництвом Тараса Боробца (Бульби). На переправі біля села Хотин близько 30 «січовиків» влаштували засідку і атакували розвідувальну групу з 23 партизан із загону Дмитра Медведєва. Нападники були розгромлені, втративши 10 осіб убитими. Також були захоплені полонені, один ручний кулемет, кілька автоматів і гвинтівокД. Н. Медведев. Сильные духом. Донецк, «Донбасс», 1990. стр.118. За іншими даними 19 лютого 1943 року група командирів і начальник штабу Поліської Січі Леонід Щербатюк-Зубатий потрапили в руки радянських партизан і були розстріляні, а потім кинуті в колодязь. Щербатюк вижив і розповів про те, що трапилося. Після цього з 20 лютого 1943 г. «УПА офіційно вступила у відкриту боротьбу на два фронти — проти двох соціалізмів: німецького і радянського».
Бій біля села Богуші Ще одне зіткнення відбулося в селі Богуші на річці Случ. За повідомленнями УПА, в ніч з 6 на 7 березня 1943 в районі села Богуші 65 упівців, ймовірно, влаштували засідку на загін Дмитра Медведєва. В результаті перестрілки група партизан, також складалася з 65 осіб, була «повністю розгромлена». Партизани зазнали втрат в шістнадцять убитих і вісім поранених, а УПА втратила двох і чотирьох поранених. Вже на наступний день совєти знову атакували Богуші. Українські джерела вказують, що нападники зіткнулися з сильним опором, після чого вони організовано відступили в ліс, в той час як Совєти «в паніці бігли за Случ». Інша версія — і, ймовірно, відноситься до того ж бою — говорить про відбиття атаки, але ціною 30 убитихUPA w switli dokumentiv z borotby za Ukrajinśku Samostijnu Sobornu Derżawu 1942—1950 rr., T. 2, s. 6; P. Mirczuk, Ukrajinśka Powstanśka Armija 1942—1952, s. 30.. Радянські звіти показують перестрілку інакше. 7-8 березня 1943 року 250 націоналістів, ймовірно, при форсуванні Случа, потрапили в засідку взводу Фролова із загону Медведєва. З радянського боку троє були вбиті, один поранений і один пропав без вісті. Втрати, завдані УПА, оцінюються в 26 загиблих. 9 березня 1943 року радянські партизани завдали удару у відповідь. 56 партизан під командуванням лейтенанта А. Базанова вдарили по селу Богуші. У партизан один убитий і двоє пораненихCDAHOU, z. 70, op. 1, t. 11, k. 8..
Бій біля села Узлісся 16 березня 1943 р упівці атакували диверсійну групу 24-річчя РСЧА. У селі Узлісся вони захопили партизана Антона Пінчука, і незабаром стратили. Бандерівське підпілля ліквідувало і людей, підозрюваних в підтримці комуністів. 11 липня 1943 року УПА вбила депутата Рівненської обласної Ради депутатів Калину Хомич (можливо, разом з родиною). Ліквідаційні дії СБ ОУН особливо загострилися восени 1943 року OUN-UPA w roky wijny. Nowi dokumenty i materiały, red. W. Serhijczuk, s. 53..
Битва біля села Теремне У переліку дій УПА є відомості про те, що в липні 1943 року загін «Крука» «повністю» знищив загін радянських партизанів ім. Михайлова під селом Теремне. Фактично з 25 по 27 липня 1943 році відбувся бій між УПА та загоном ім. Михайлова під командуванням Антона Одухи і комісара Гната КузовковаУПА в світлі документів з боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. 1942—1950 рр. (Бойові дії УПА). Ч. II. — Б. м.: Видання Закордонних частин Організації Українських Націоналістів, 1960. — s. 13-14. . Трохи раніше 5 травня Одуха зустрівся з представниками бандерівців, але переговори про можливу співпрацю закінчилися фіаско. Тому партизани почали знищувати полонених розвідників і кур'єрів УПА. Тільки в червні 1943 року було вбито п'ятеро українців. Ці події, ймовірно, остаточно переконали УПА в необхідності знищити радянську базу партизан біля села Теремне.
Для цього були зосереджені дві курени «Осипа» і «Крука», які, ймовірно, повинні були в першу чергу прорвати польську самооборону. Однак, радянські патрулі заздалегідь помітили військові приготування. Справа додатково ускладнювалося відсутністю хороших провідників, через що частини УПА бродили по лісі і затримували час на вихідні позиції для атаки.
УПА атакувала вранці 25 липня 1943 року. Перший імпульс атаки був спрямований на табір польської самооборони, прилеглий до радянських партизанів, недалеко від села Ізерня. 23 поляка були вбиті, інші відступили в Шумськ. Потім було скоєно напад на Совєтів. Радянський табір розташовувався в густому дубовому лісі, на момент атаки там перебувало близько 300 партизан. Основні сили були зосереджені в районі, найбільш уразливому для атак, в гаю, що прилягає до табору. Перша атака сталася близько 6 годин. Упівці були зупинені кулеметним вогнем, в результаті якого вісім людей загинули і семеро були поранені. Але за першою атакою послідувала друга, а потім і третя. Як пізніше писав Кузовков: «Такого фанатизму в боротьбі ми поки не зустрічали. Націоналісти боролися набагато краще німців»CDAHOU, z. 96, op. 1, t. 1, k. 159, Sprawozdanie z bojowej działalności zgrupowania oddziałów partyzanckich obwodu kamieniecko-podolskiego 1941—1944. .
Радянські партизани мали намір вийти з оточення вночі, але не встигли закінчити всі приготування до світанку. Так що атаку відклали до вечора. На другий день облоги радянці відбили всі атаки, незважаючи на те, що сили УПА були посилені сотнею «Гострого», і обложені поступово почали страждати від нестачі боєприпасів. 27 липня радянські партизани раптової атакою прорвали позиції УПА в південно-західному напрямку. Вони відступили на північ, на шляху убивши двох агентів розвідки УПА і залишивши за собою мінні пастки. І саме останнє призвело до подальших втрат. Чотири партизана з куреня «Осипа» загинули від вибуху міни«Стенограмма беседы с командиром партизанского соединения Каменец-Подольской области тов. Одуха и комиссаром Кузовковым, беседу проводил зав. сектором информации отдела пропаганды и агитации ЦК КП(б)У Слинько», 12 июня 1944 г. // Цит. по: Гогун А., Кентий А. «…Создавать невыносимые условия для врага и всех его пособников…». Красные партизаны Украины 1941—1944. — Киев: Украинский издательский союз, 2006 — С.393-398 (ЦДАГО. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 74. Арк. 45)..
У звіті Совєти визнали втрату восьми убитими і чотирма пораненими, оцінюючи кількість убитих і поранених партизанів УПА в 250—700 чоловік. На їхню думку, щоб приховати розмір втрат, УПА організувала похорон в 13 населених пунктах. Партизани, радіючи важких втрат ворога, визнали, що битва при Теремне була одним з «найсерйозніших бойових дослідів» угруповання. За словами Максима Скорупського, Радянський Союз і поляки втратили 54 людини. З української сторони загинуло 19 осіб, не менше п'ятнадцяти отримали пораненняM. Skorupśkyj, Tudy de bij za woliu, s. 140..
Рейд Сидора Ковпака