The Smashing Pumpkins (Сме́шинг Па́мпкінз, ) — американський альтернативний рок-гурт, утворений в місті Чикаго, штат Іллінойс у 1988 році.На обкладинках альбомів Gish, Siamese Dream і Zeitgeist (і синглів із цих альбомів) назву гурту зазначено як «Smashing Pumpkins» (без артиклю «the»). Склад гурту неодноразово змінювався, проте більшу частину творчої кар'єри ядро колективу складали Біллі Корган (вокал/гітара), Джеймс Іга (гітара/бек-вокал), Дарсі Рецкі (бас-гітара/бек-вокал) і Джиммі Чемберлен (ударні).
Відштовхуючись, як і більшість їхніх сучасників, від панк-рокових коренів, гурт створив різнобарвний, багатошаровий важкий гітарний звук, насичений елементами готичного року, важкого металу, дрім-попу, психоделічного року, арена-року, шугейзингу, а в пізніших творах — також електроніки. Основний автор і фронтмен гурту Біллі Корган, відомий своїми великими амбіціями в музиці та потужними катартичними текстами пісень, що сформували індивідуальне творче обличчя колективу.
Мейнстримова популярність гурту розпочалася з виходом їхнього другого альбому Siamese Dream (1993) і зміцнилася, завдяки інтенсивній концертній діяльності та успіхові наступної платівки Mellon Collie and the Infinite Sadness (1995), яка здобула перше місце в чарті журналу Billboard. Продавши близько 20 мільйонів примірників дисків лише у СШАThere are differing reports on the Pumpkins's worldwide sales at the time of their breakup: Jim DeRogatis, in December 2000, reported a total of «twenty-two million copies sold». David Fricke, that same month, wrote of the band's «more than twenty-five million records sold worldwide». See ; , гурт став одним з найуспішніших гуртів 90-х років. Втім, внутрішні негаразди, зловживання наркотиків та падіння продажів призвели до розпаду The Smashing Pumpkins в 2000 році.
В квітні 2006 гурт офіційно оголосив про возз'єднання та запис нового альбому. До старих учасників Біллі Коргана і Джиммі Чемберлена долучилися гітарист і вокаліст Джеф Шредер, басистка/вокалістка Джинджер Реєз і клавішниця Ліса Гаррітон, з якими гурт вирушив у турне на підтримку альбому 2007 року Zeitgeist. У березні 2009 року Біллі Корган оголосив про вихід Джиммі Чемберлена з гурту і про власний намір продовжувати записи і виступи без зміни назви проєкту.
Історія
Ранні роки (1988—1991)
Після розпаду готичного рок-гурту The Marked, співак та гітарист Біллі Корган покидає місто Сент-Пітерсбург штату Флорида, щоб повернутися на свою батьківщину, в Чикаго, де він хотів влаштуватися на роботу в музичний магазин та створити новий колектив під назвою The Smashing Pumpkins. Працюючи там, він зустрів гітариста Джеймса Іга. Прикрашені пейслі та іншими психоделічними атрибутами, вони разом почали писати пісні (за допомогою драм-машини), перебуваючи під сильним впливом таких гуртів, як The Cure та New Order. Дует вперше виступив на сцені 9 липня 1988 року в польському барі Chicago 21. Виступ проходив лише за участю Коргана, Іга і драм-машини. Після концерту Dan Reed Network Корган познайомився з Дарсі Рецкі, з якою він обговорював досягнення гурту. Дізнавшись, що Рецкі грала на бас-гітарі, Корган завербував її до складу, і в складі тріо гурт відіграв концерт у нічному клубі Avalon. Після цього шоу, власник Cabaret Metro Джо Шанаган погодився забронювати виступ гурту, але за умови, що вони замінять драм-машину на барабанщика.
Друг Коргана порадив взяти в гурт джазового барабанщика Джиммі Чемберлена. Чемберлен мало що знав про альтернативну музику, тому майже одразу ж змінив звучання гурту. Зі спогадів Коргана: «Ми були повністю в сумному року, як гурт The Cure. Знадобилося дві або три репетиції, перш ніж я зрозумів, що в його потужній грі на ударних було щось, що дозволило нам грати жорсткіше, ніж ми могли коли-небудь собі уявити». 5 жовтня 1988 року гурт в повному складі вперше вийшов на сцену в Cabaret Metro.
В 1989 році записи гурту вперше з'являються на альбомі, компіляції під назвою Light Into Dark, на якому також відзначилися кілька альтернативних чиказьких гуртів. 1990 року на місцевому лейблі Limited Potential гурт випустив свій перший сингл під назвою «I Am One». Продавши сингл, гурт на студії Sub Pop випустили пісню «Tristessa», після чого підписав контракт з Caroline Records. 1991 року під керівництвом продюсера Бутча Віга гурт за 20 000 доларів записав на Smart Studios свій дебютний студійний альбом під назвою Gish. Для того, щоб отримати зв'язність, яку бажав Корган, він часто грав на всіх музичних інструментах, зберігаючи при цьому партії ударних, які створювали напруженість у звучанні. Музика поєднала в собі хеві-метал, психоделію та дрім-поп, будучи порівнянням звучання гурту Jane's Addiction. Gish мав незначний успіх разом з синглом «Rhinoceros», які отримують ротацію на деяких альтернативних рок-радіо. Після релізу міні-альбому Lull в жовтні 1991 року на Caroline Records гурт офіційно підписує контракт з Virgin Records, що була підрозділом Caroline. Після запису гурт для підтримки альбому вирушає в тур, який відкривався такими гуртами, як Red Hot Chili Peppers, Jane's Addiction та Guns N' Roses. Під час туру Іга і Рецкі випробували важке розставання один з одним, Чемберлен став залежним від наркотиків та алкоголю, а Корган виявився в стані глибокої депресії, написавши кілька пісень для нового альбому в гаражі, де він жив у той час.
Період мейнстримового успіху (1992—1994)
З проривом альтернативного року в американський мейнстрім через популярність таких грандж гуртів, як Nirvana та Pearl Jam, The Smashing Pumpkins були готові до великого комерційного успіху. В цей час гурт постійно змішували в одну купу з грандж рухом, попри протест Коргана: «Зараз ми перейшли від Jane's Addiction до Nirvana, тепер ми наступні Pearl Jam».
На тлі інтенсивного внутрішнього тиску гурт для прориву до широкої популярності наприкінці 1992 року переїжджає в місто Марієтта, Джорджія, щоб почати роботу над своїм другим альбомом разом з Бутчем Вігом як продюсером. Рішення записуватися так далеко від рідного міста було частково мотивоване бажанням гурту уникнути друзів та розбратів, але значною мірою через відчайдушні спроби обгородити Джиммі Чемберліна від своїх відомих зв'язків з наркотиками. Процес запису альбому Siamese Dream був сильно затьмарений розбіжностями всередині гурту. Як і у випадку з альбомом Gish, Корган і Віг вирішили, що Корган повинен грати майже всі гітарні та басові партії на альбомі, тим самим викликавши обурення в гуртіChamberlin, Jimmy; Corgan, Billy (interview subjects). Inside the Zeitgeist (Reprise Records, 2007).. Сучасна музична преса стала зображати Коргана як тиранаMundy, Chris. «Strange Fruit: Success Has Come at a High Price for this Chicago Band», Rolling Stone. April 21, 1994.. Тим часом, депресія Коргана дійшла до точки, коли він уже подумував про самогубство, однак він зумів зібратися, фактично живучи в студії. Між тим, Чемберлін швидко знайшов нові зв'язки та почав часто відсутнім в студії по кілька днів. В цілому, запис зайняв чотири місяці, а його бюджет склав понад $250 000.
Попри всі проблеми під час запису, Siamese Dream досяг 10 рядка в чарті Billboard 200, і було продано понад 4 мільйонів копій альбому в США. Разом зі збільшеним впливом гурту в мейнстрімі, колектив отримав репутацію кар'єристів серед своїх колишніх колег, з якими згодом погіршали відносини. Інді-рок гурт Pavement в текстах своєї пісні «Range Life» (1994) відверто знущається з гурту, а Стівен Малкмус, соліст Pavement, заявив: «Я ніколи не розбирався в їхній музиці, але справедливо відгукуюся про їхній статус». Колишній учасник Hüsker Dü Боб Моулд обізвав їх гранжевим гуртом The Monkees, а чиказький музикант та продюсер Стів Альбіні написав принизливий лист у відповідь на похвальну статтю про гурт, глузливо порівнюючи їх з колективом REO Speedwagon та переконуючись в їх незначущостіAlbini, Steve. «Three Pandering Sluts and Their Music-Press Stooge», Chicago Reader. January 28, 1994.. Відкривальна пісня та сингл «Cherub Rock» з альбому Siamese Dream безпосередньо стосується ворожнечі Коргана з «інді-світом»Kelly, Christina. «Smashing Pumpkins-The Multi-Platinum Band is over the infighting but can the harmony last? » US Magazine, 1995-12-01..
В 1994 році фірма Virgin випустила компіляцію Pisces Iscariot, що досягла 4 рядку в Billboard 200. Також було видане відео під назвою Vieuphoria, яке містило записи концертів та знімання за кадром. Після безперервних гастролей на підтримку альбому, включаючи виступи хедлайнером на фестивалях Lollapalooza та Фестивалі Редінг і Лідс в 1994 та 1995 роках, відповідно, гурт взяв перерву, щоб записати наступну платівку.
Mellon Collie and the Infinite Sadness (1995—1997)
Корган працював без перерви протягом наступного року і написав близько п'ятдесяти шести пісень для наступного альбому. Після періоду посиленої творчості, гурт повернувся в студію разом з продюсерами Фладом та Аланом Моулдером, щоб попрацювати над тим, що Корган називав «Стіною для покоління X».
Результатом став Mellon Collie and the Infinite Sadness, подвійний альбом, що містить двадцять вісім пісень та триває понад дві години (вініловий варіант альбому містив три платівки, дві додаткові пісні та інший список композицій). Пісні були пов'язані один з одним однією ідеєю — колообігом життя та смерті. Розхвалений журналом Time як «найамбітіша та найдосконаліша робота гурту коли-небудь», альбом Mellon Collie and the Infinite Sadness дебютував на першому рядку в чарті Billboard 200 в жовтні 1995 року. Ще успішніший ніж Siamese Dream, новий альбом дев'ять разів в США ставав платиновим і тепер став найпродаванішим подвійним альбомом десятиліття. Він також отримав сім номінацій на премію Греммі в 1997 році, в тому числі «Альбом року». Гурт здобув нагороду лише за «Найкраще хард-рок виконання» синглу «Bullet With Butterfly Wings». Альбом Mellon Collie and the Infinite Sadness породив п'ять синглів: «Bullet With Butterfly Wings», «1979», «Zero», «Tonight, Tonight» та «Thirty-Three», перші три з яких стали золотими і всі, крім «Zero» увійшли в Топ 40. Пісні, що не увійшли до Mellon Collie, вийшли як бі-сайди до синглів, і в кінцевому підсумку потрапили до збірки The Aeroplane Flies High. Як доказ популярності гурту, Virgin Records споконвічно продав обмеженим тиражем 200 000 копій альбому, але у зв'язку із збільшеним попитом компанія випустила набагато більше платівок, ніж передбачалося раніше.
В 1996 році гурт почав масштабний світовий тур в підтримку Mellon Collie. В цей період зовнішній вигляд Коргана: голена голова, чорна сорочка з довгими рукавами зі словом «Zero» на ній і срібні штани стали відмітним знаком. В тому ж році гурт також з'явився в одному з епізодів серіалу Сімпсони Homerpalooza. Завдяки широкій ротації на MTV, головним нагород музичної індустрії та продажу футболок в торгових центрах з написом «Zero», The Smashing Pumpkins вважався одним з найпопулярніших гуртів того часу. Однак цей рік був далеко не повністю позитивним для гурту. В травні гурт відіграв концерт на The Point Theatre в Дубліні. Попри неодноразові прохання гурту зупинити мош, сімнадцятирічна прихильниця по імені Бернадетта О'Брайен була розчавлена насмерть. В зв'язку з подією концерт закінчився рано, а наступний нічний виступ гурту в Белфасті було скасовано в знак поваги до загиблої. Однак, поки Корган стверджував, що «час моша прийшов та пішов», гурт продовжив б вимагати відкриті концерти під час залишилася частини туру.