Клаус Гассельманн — провідний німецький океанограф і автор моделей клімату. Ймовірно, він найвідоміший завдяки розробці моделі ГассельманаHasselmann K. (1976), «Stochastic climate models, Part 1: Theory», Tellus, 28: 473—485.Arnold L. (2001), «Hasselmann's program revisited: The analysis of stochasticity in deterministic climate models», Stochastic Climate Models (editors—P. Imkeller, J.-S. von Storch) 141—157 (Birkhäuser). Citeseer мінливості клімату, де система з довгою пам'яттю (океан) інтегрує стохастичне форсування, перетворюючи тим самим сигнал білого шуму в червоний шум, таким чином пояснення (без особливих припущень) всюдисущих червоношумових сигналів, що спостерігаються в кліматі.
Професійні дослідження та дослідження клімату 1955, Гамбургський університет, фізико-математичний, диплом. Теза: Ізотропна турбулентність.
1957, Університет Геттінгена та Інститут динаміки рідини Макса Планка, доктор фізичних наук.
1964—1975, Гамбургський університет, здобув посаду професора з теоретичної геофізики та керуючий директор Інституту геофізики Гамбургського університету.
З лютого 1975 по листопад 1999 р. Хассельманн був директором-засновником Інституту метеорології імені Макса Планка, Гамбург. У період з січня 1988 р. по листопад 1999 р. був науковим керівником Німецького кліматичного обчислювального центру (DKRZ, ), Гамбург. В даний час він є заступником голови Європейського кліматичного форуму. Європейський кліматичний форум був заснований у вересні 2001 р. проф. Карло Йегерем та проф. Клаусом Гассельманном.
Гассельманн опублікував статті про динаміку клімату, стохастичні процеси, океанічні хвилі, дистанційне зондування та дослідження комплексної оцінки.
Його репутація в океанографії була заснована насамперед на наборах статей про нелінійні взаємодії в океанічних хвилях. У них він адаптував формалізм діаграми Фейнмана до класичних полів випадкових хвиль.Hasselmann, K.: «Feynman diagrams and interaction rules of wave-wave scattering processes», Reviews of Geophysics, Vol. 4, No. 1, pp. 1 — 32, 1966. Пізніше він виявив, що фізики плазми застосовують подібні методи до плазмових хвиль, і що він заново відкрив деякі результати Рудольфа Пайєрлса, що пояснюють дифузію тепла в твердих тілах нелінійними фононними взаємодіями. Це змусило його переглянути огляд фізики плазми, відродивши раніше цікавий інтерес до квантової теорії поля.
«Це справді відкрило очі, усвідомивши, наскільки ми спеціалізуємось у своїх галузях, і що нам потрібно знати набагато більше про те, що відбувається в інших сферах. Завдяки цьому досвіду я зацікавився фізикою частинок і квантовою теорією поля. Таким чином, я увійшов в квантову теорію поля через задні двері, через роботу з реальними хвильовими полями, а не з частинками.»
Визнання 1963: премія Карла Крістіансена 1964: 1970: премія з фізики Геттінгенської академії наук 1971: Американського метеорологічного товариства 1981: премія Белфотоп-Євросенс, Товариство дистанційного зондування 1990: премія Меморіальної лекції Робертсона, Національна академія наук США 1990: спонсорська премія Кербера спільно з його робочою групою 1993: премія «Білий ведмідь» Нансена, Берген, Норвегія 1994: премія з океанографії, спонсорована Товариством підводних технологій, Портленд, Велика Британія 1996: міжнародна премія за заслуги в океанології 1996: премія Italgas за дослідження та інновації 1997: меморіальна медаль Саймонса Королівського метеорологічного товариства 1998: 2009: премія Фонду BBVA за межі знань у галузі кліматичних змін 1997: меморіальна медаль Саймонса Королівського метеорологічного товариства; 1999: премія Карла Кюпфмюллера Технічного університету Дармштадта 2000: Почесний доктор Університету Східної Англії 2002: медаль Вільгельма Б'єркнеса Європейського геофізичного товариства. 2005: Почесна медаль Іспанського університету Алькала 2007: Премія за досягнення, Міжнародний самміт зі статистичної кліматології, Пекін 2021: Нобелівська премія з фізики спільно з Сюкуро Манабе і Джорджо Паризі «за новаторський внесок в наше розуміння складних фізичних систем».
Членство у наукових товариствах іноземний член Шведської королівської академії наук. почесний член член Європейської академії наук та образотворчих мистецтв почесний член член Американського геофізичного союзу член член товариства прикладної математики і механіки член Європейської Академії (1988)
Доповіді про моделювання та політику зміни клімату М. Вельп, К. Гассельманн, К. Йегер, Зміна клімату та шляхи до сталості: роль наукових діалогів із зацікавленими сторонами , The Environment Міжнародна спеціальна група з виявлення та атрибуції, виявлення та приписування зовнішніх впливів на кліматичну систему: огляд останніх досягнень, Journal of Climate, 18, 1291—1314, 2005 М. Вебер, В. Барт, К. Хассельманн, багатоакторна модель динамічної оцінки (MADIAM) індукованих технологічних змін та стійкого економічного зростання , Екологічна економіка, 54, 306—327, 2005 К. Гассельманн, М. Латіф, Г. Хусс, К. Азар, О. Еденгофер, К. К. Йегер, О. М. Йоганнессен, К. Кемферт, М. Вельп, А. Вокаун, Виклик довгострокових змін клімату , Наука, 302, 1923—1925, 2003 Тамара С. Ледлі, Ерік Т. Сандквіст, Стівен Е. Шварц, Дороті К. Холл, Джек Д. Фелоузс, і Тимоті Л. Кіллін Зміна клімату та парникові гази , EOS Vol. 80, No 39, 28 вересня 1999 р., С. 453. (У цьому оглядовому документі цитується декілька статей, підготовлених Гассельманом.) К. Гассельманн, Зміна клімату: лінійні та нелінійні підписи, Nature, 398, 755—756, 1999 К. Гассельманн, Дослідження кліматичних змін після Кіото, Nature, 390, 225—226, 1997 К. Гассельманн, Чи спостерігаємо ми глобальне потепління? , Наука, 276, 914—915, 1997
Повний список літератури наведено в «Interview mit Klaus Hasselmann», 59, 2006. або на вебсайті Гассельмана в Інституті метеорології ім. Макса Планка
Примітки
Посилання
Вебсайт Гассельмана Європейський кліматичний форум Німецький високопродуктивний обчислювальний центр для дослідження клімату та системи Землі