Карачевський Осип Іванович (псевдо: — «Свобода», «Юзик»; 16 серпня 1905, с. Держів, нині Миколаївського району — 9 червня 1944, Ноєнгамме, Гамбург, Третій Райх) — діяч ОУН, член командного штабу Карпатської Січі, керівник старшинської школи ОУН в Турковичах на Холмщині.

Дитинство. Юність

Народився 16 серпня 1905 в родині землеробів Івана Семеновича Карачевського і Марії Миколаївни Гвоздянської в селі ДержівЦентральний державний історичний архів України (Львів), ф. 201, о. 4а, спр. 7467, арк. 165 №25 (нині Миколаївського району Львівської області, Україна, тоді Жидачівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Член Пласту — 5 курінь ім.кн. Ярослава Осмомисла (Стрий), 2 курінь УСП Загін «Червона Калина».

Початок політичної діяльності На спротив польській окупаційній політиці на Західній Україні масово виникають молодіжні організації — Група української державницької молоді на чолі зі Степаном Охримовичем, Юліаном Вассияном, Іваном Ґабрусевичем, Богданом Кравцівим та Організація вищих клясів українських гімназій. У Стрию її очолювали Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький, Осип Карачевський і Дмитро Яців. У 1926 вони об'єдналися у Союз української націоналістичної молоді. Згодом Карачевський став членом ОУН.Бандера С. Мої життєписні дані… — С. 7—9; Мірчук П. Нарис історії ОУН / За ред. С. Ленкавського, Д. Штикала, Д. Чайковського. — Мюнхен — Лондон — Нью-Йорк: Українське в-во, 1968. — С. 125.

Служив у польській армії в ранзі поручника.

Карпатська Січ (березень 1939) У 1939 році член командного штабу Карпатської Січі, командир сотні, яка воювала проти угорської армії біля села Горбок (колишня назва Шаркадь) Іршавського району. Головнокомандувач національної оборони Карпатської України Сергій Єфремов описав бій загону під керівництвом Осипа Кричевського у своїх спогадах:

Військові Відділи Націоналістів (літо 1939) і Польська кампанія (1939) В липні 1939 року групу колишніх вояків Карпатської Січі, яких за сприяння німецької сторони було звільнено з угорського табору в Ньїредьгазі, перевели до казарм навчально-тренувального табору «Кріпенау», який розміщувався у Дахштайнських горах та був замаскований під курси спортивних тренувань для гірських фермерів. 5 липня у таборі під керівництвом Василя Мізерного, Осипа Карачевського, Івана Стебельського, Павла Сосновського, Івана Свистуна, Романа Лебедовича та Якова Маковецького розпочалися військові виправи. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945)… — С. 29.Трофимович В., Усач А. Військові відділи націоналістів // Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги). Матеріали міжнародної наукової конференції / Відповідальний редактор: Легасова Л. В. — К., 2011. — С. 602..

Наприкінці серпня 1939 року у місті Брук-на-Ляйті відбулося остаточне оформлення структури Військових відділів націоналістів (ВВН), відомих також, як Легіон Сушка, від прізвища командира Романа Сушка. Легіон було розділено на два курені (батальйони), які складалися з 2 сотень (рот), котрі поділялися на 2 чоти (взводи), до складу яких у свою чергу входило по 2 рої (відділення) та чотири ланки: розвідувальна, саперна (піонерська), зв'язку та санітарна. Особовий склад рою налічував 13 вояків, а кожна ланка — 5 (санітарна — 2). Таким чином чота складалася з 56 стрільців, поручника-чотового та його заступника, на озброєнні чоти було 47 гвинтівок, 3 кулемети, по дві гранати, 56 револьверів калібру 9 мм та 6 автоматівБоляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945)… — С. 32.. Крім того у складі Легіону було організовано загін велосипедистівТрофимович В., Усач А. Військові відділи націоналістів… — С. 603..

Командиром першого куреня став Осип Карачевський, командиром другого — поручник Євген Гутович («Норим»). Командирами інших підрозділів стали колишні старшини Карпатської Січі, колишні діячі УВО та члени Військової референтури ОУН в Галичині: Іван Кедюлич (командир 1-ї чоти першої сотні куреня Карачевського), поручник Щуровський (командир 2-ї чоти), Тарас Станько (командир 4-ї чоти)Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945)… — С. 34—35..

На початку війни легіон вирушив з німецькою армією через Словаччину на Польщу. Коли німці віддали Галичину СССР згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, німецька армія відійшла за річку Сян, «Свободі» було доручено ліквідувати залишки польської армії, яка пробивалася через Лемківщину на Словаччину. Згодом легіон перейшов до Криниці і частково до Закопаного, де їх в грудні 1939 року було роззброєно і демобілізовано. Не сповнилися тоді мрії Осипа на чолі українських військових відділів вмарширувати до Львова.

Друга світова війна З 10 березня 1940 — керівник відділу військового навчання повстанського штабу ОУН, керівник старшинської школи ОУН в Турковичах на Холмщині (осінь 1940), викладач на старшинських курсах ОУН у Кракові (1940—1941).

Мудрик-«Мечник» С. Люди, роки, події… — С. 21, 24.

Петро Дужий згадував про Карачевського: П.Дужий, Українська справа (збірка статей). ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОСИПА КАРАЧЕВСЬКОГО-"ПОРУЧНИКА СВОБОДУ , с.37

Після організації Міністерством оборони УДП в липні 1941 двох військових шкіл, очолив підстаршинську школу в Поморянах. Працівник військової референтури Проводу ОУН. Автор підручника «Партизанка».

Заарештований німцями і ув'язнений в концтабір Аушвіц, звідки перевезли в концтабір Ноєнгамме в Гамбурзі. Там загинув 9 червня 1944.

Див. також † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †

Примітки

Література Володимир Мороз. Карачевський Осип, визначний пластун, військовик Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945) // Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів, 2003. Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.

Посилання У вирі боротьби.