Громадянські війни Тетрархії — серія громадянських війн у Римській імперії протягом 306—324 років. Приводом для розпалу конфлікту стала криза в системі наслідування влади, спричинена добровільним зреченням з престолу імператорів Діоклетіана та Максиміана. Як наслідок, протягом наступних років щонайменше 8 осіб вважали себе імператорами. Зрештою, остаточну перемогу в цих війнах здобув Костянтин Великий, ставши першим за 38 років одноосібним правителем Римської імперії.
Передумови
Тетрархією називається система влади в Римській імперії, заснована римським імператором Діоклетіаном у 293 році нашої ери. Вона спиралася на поділ території імперії на чотири зони впливу, кожну з яких контролював один правитель. Впровадження системи Тетрархії подолало кризу ІІІ століття, що тривала понад 50 років.
Перша фаза становлення цієї системи, яка іноді називається Діархією (правлінням двох), передбачала призначення співправителем Діоклетіана військовика Максиміана. Спочатку 285 року йому було надано титул цезаря (молодшого правителя), а вже наступного 286 року він став августом — повноцінним імператором. Максиміану був доручений контроль над західними римськими провінціями, тоді як Діоклетіан відповідав за схід. У 293 році, відчуваючи необхідність у зміцненні контролю над імперією, Діоклетіан і Максиміан ще раз розширили імператорську колегію: на посади двох цезарів, що були закріплені за кожним августом були призначені Галерій та Констанцій Хлор.
У 305 році імператори Діоклетіан і Максиміан добровільно зреклися престолу, передавши свої титули августів Галерію та Констанцію Хлору. На звільнене місце цезарів одразу були призначені Север II і Максимін Даза. З іншого боку, Максенцій та Костянтин, що були синами Максиміана та Констанція Хлора відповідно, не отримали очікуваного місця при владі. Отже, невдоволення цих двох осіб стало підґрунтям для початку громадянських війн.
Початок конфлікту Несподівана смерть Констанція 306 року в Ебораці (теперішній Йорк, Велика Британія) стала першою тріщиною в системі Тетрархії. Замість того, щоб узгодити заплановане підвищення Севера від цезаря до августа, військо померлого Констанція проголосили своїм імператором його сина, КонстантинаEutropius, Breviarum 10.1–2 . Галерію, старшому імператору, був надісланий портрет Костянтина у лавровій короні, що символізувала владу. За задумом, прийнявши це послання, Галерій би визнав Костянтина спадкоємцем престолу свого батькаLactantius, De Mortibus Persecutorum 25.. У письмі до Галерія Костянтин переклав відповідальність за своє протиправне сходження на армію батька, наголошуючи, що він був «змушений» погодитися з їхнім проголошеннямTreadgold, 28.. Це письмо настільки розлютило Галерія, що він ледь не спалив надісланий йому портрет. Проте за ініціативою радників він схаменувся, усвідомивши, що пряме заперечення претензій Костянтина майже точно означало б розв'язування війниBarnes, CE, 28–29; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 62; Odahl, 79–80; Rees, 160; Lactantius, De Mortibus Persecutorum 25.. Натомість Галерій вдався до компромісу: він погодився надати Костянтину лише титул цезаря, а не августа, який, як і гадалося, отримав Север IIBarnes, CE, 29; Elliott, Christianity of Constantine, 41; Jones, 59; MacMullen, Constantine, 39; Odahl, 79–80.. До того ж, наголошуючи надання легітимності саме ним, Галерій особисто надіслав Костянтинові традиційні фіолетові шати імператораOdahl, 79–80.. Костянтин погодився з цим рішенням, оскільки так його претензії були узаконеніBarnes, CE, 29..
Визнання Галерієм влади Костянтина надихнуло Максенція (сина Максиміана) у 306 році теж проголосити себе імператором. Втім, чинний імператор Галерій навідріз відмовився визнавати право свого зятя Максенція на отримання влади, очевидно побоюючись, що такий приклад надихне і інших претендентів на престол самостійно проголошувати себе імператорами. Для приборкання Максенція Галерій направив в Рим військо на чолі з імператором Севером II. У відповідь на це Максенцій викликав з відставки свого батька, Максиміана, що знову став імператором.
Прибуття під стіни Риму і взяття його в облогу закінчилося невдачею для Севера, оскільки більша частина його війська перейшла до Максиміана, свого колишнього очільника. Із залишками війська Север втік до добре укріпленої Равенни, де незабаром здався Максиміану за умови збереження його життя. Втім, незважаючи на обіцянку, Севера було ув'язнено, а потім і страчено. Тоді Галерій вирішив самостійно розібратися з Максенцієм, проте теж зазнав поразки і хутко покинув півострів, грабуючи міста на своєму шляху. Так, Максенцій здобув фактичний контроль над Італією та суміжними провінціями.
Починаючи з 307 року, Максенцій намагався налагодити дружні контакти з Костянтином, тому влітку того ж року Максиміан відправився в Галлію, де Костянтин одружився з його дочкою (і сестрою Максенція) Фавстою. Тоді ж Костянтин офіційно отримав титул августа з рук старшого правителя. Однак Костянтин, що намагався уникнути конфлікту з Галерієм, відверто не підтримував Максенція під час його протистояння
Згодом взаємини між Максенцієм та його батьком стали погіршуватися. У 308 році, зібравшись перед своїм військом у Римі, Максиміан зробив спробу відсторонити свого сина від влади. Несподівано для Максиміана його військо стало на бік Максенція. Відтоді Максиміан був змушений покинути Італію та вирушити до Костянтина — єдиної людини, готової його прийняти.
За пропозицією Діоклетіана Галерій відправив всім цезарям і августам пропозицію зібратися в Карнунті (у сучасній Австрії) для обговорення шляхів подолання кризи, що сталася. В результаті цього з'їзду, що відбувся восени 308 року, сторони остаточно вирішили відмовити Максенцію в його претензіях на владу. До того ж, новим імператором замість вбитого Севера було призначено давнього товариша Галерія Ліцинія, а його цезарем ставав Костянтин.
У 310 році, дочекавшись відлучення Костянтина на війну з франками, Максиміан, що перебував в Арлі, розпустив чутки про смерть свого зятя та втретє проголосив себе імператором. Втім, більша частина армії Костянтина залишалася відданою своєму командувачу, і Максиміан був змушений покинути місто. Невдовзі Костянтин, який дізнався про повстання, покинув свою кампанію та хутко вирушив до Массілії (теперішній Марсель, Франція), де забарикадувався Максиміан. Мешканці міста теж виявилися вірними Костянтинові, відкривши задні ворота його війську. Максиміан був схоплений, звинувачений у заколоті та втретє позбавилений титулу імператора. Костянтин, хоча і не стратив свого тестя, втім заохочував того до скоєння самогубства, яке сталося в липні 310 рокуBarnes, Constantine and Eusebius, 34–35; Elliott, 43; Lenski, 65–66; Odahl, 93; Pohlsander, Emperor Constantine, 17; Potter, 352..
Взимку 310—311 років під час підготовки до святкування 20-ї річниці перебування при владі Галерій сильно захворівLactantius, De Mortibus Persecutorum 31–35; Eusebius, Historia Ecclesiastica 8.16; Elliott, Christianity of Constantine, 43; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 68; Odahl, 95–96, 316.. Наостанок, 30 квітня 311 року, він видав так званий Нікомедійський едикт, що припиняв Велике гоніння на християн, запроваджене в 303 роціLactantius, De Mortibus Persecutorum 34; Eusebius, Historia Ecclesiastica 8.17; Barnes, CE, 304; Jones, 66.. Смерть Галерія, що сталася невдовзі після видання едикту, спричинила остаточний крах ТетрархіїBarnes, CE, 39; Elliott, Christianity of Constantine, 43–44; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 68; Odahl, 95–96.Barnes, CE, 41; Elliott, Christianity of Constantine, 45; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 69; Odahl, 96..
Війна Костянтина і Максенція
В той час, поки Костянтин брав участь у воєнних діях у Британії та Галлії, Максенцій розпочав підготовку до війни з нимOdahl, 96.. Максенцій укріпив свої оборонні позиції на Півночі Італії та зміцнив свою підтримку з-поміж християн, дозволивши їм обрати нового єпископа Рима — ним став ЄвсевійBarnes, CE, 38; Odahl, 96..
Проте загальне положення Максенція в Римі не було міцним. Відсутність контролю над іншими провінціями змусила імператора збільшити оподаткування італійського населення, що очікувано спричинило масові невдоволення. До того ж, а африканському Карфагені імператором себе проголосив Доміцій Александр. Зрештою в 310 чи 311 році Максенцію вдалося приборкати повстання за допомогою війська на чолі з Руфієм Волузіаном. Цей військовий успіх дозволив Максенцію безперешкодно заповнити африканським зерном римські зерносховища на випадок тривалої облоги містаBarnes, CE, 37; Curran, 66; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 68; MacMullen, Constantine, 62.Barnes, CE, 37..
Незабаром взаємини між Костянтином і Максенцієм теж стали погіршуватися. Хоча обидва імператори і були швагерами, влітку 311 року Максенцій привселюдно поклявся помститися Костянтину за смерть батька. Костянтин натомість змусив Євтропію, матір Максенція, зізнатися, що Максенцій ніби-то не був рідним сином Максиміана. Цей факт дозволив Костянтину виступати як законному імператору проти узурпатора МаксенціяBarnes, CE, 40; Curran, 66..
Щоб запобігти укладенню Максенцію союзу з Ліцинієм Костянтин уклав власний союз з ним взимку 311—12, видавши за нього заміж свою сестру КонстанціюBarnes, CE, 41.. У відповідь на союз між Костянтином і Ліцинієм Максенцій та Максимін теж уклали подібну угоду за ініціативою останньогоBarnes, CE, 41; Elliott, Christianity of Constantine, 44–45; Lenski, "Reign of Constantine" (CC), 69; Odahl, 96.. За словами Євсевія, подорожі між різними територіями імперії стали неможливими, оскільки не було і «місця, де люди щодня не очікували б початку бойових дій»Eusebius, Historia Ecclesiastica 8.15.1–2, qtd. and tr. in MacMullen, Constantine, 65..
Костянтин вирішив першим напасти Максенція, незважаючи на застереження з боку своїх радників та військовиківBarnes, CE, 41; MacMullen, Constantine, 71.. Ба більше і віщуни Костянтина повідомили імператорові про несприятливі передбаченняPanegyrici Latini 12(9)2.5; Curran, 67.. Втім, Костянтин, на диво для своїх послідовників, все одно розпочав похід, спираючись передусім на свою власну думкуCurran, 67.MacMullen, Constantine, 70–71..
Так, на початку весни 312 року Костянтин вирушив зі своїх володінь на Заході імперії з військом у 40 тис. осіб і перетнув Альпи у перевалі Мон-СеніPanegyrici Latini 12(9)5.1–3; Barnes, CE, 41; MacMullen, Constantine, 71; Odahl, 101.Barnes, CE, 41; Odahl, 101.. Перший опір своєму вторгненню імператор зустрів у місті Сегузій (теперішня Суза, Італія). Він наказав своїм солдатам підпалити міські ворота та атакувати оборонні стіни. Костянтин швидко захопив місто, проте заборонив своєму війську його пограбування, і просунувся далі, до північної Італії.
Перша зустріч армій Костянтина та Максенція відбулася в битві при Турині, яка завершилася рішучою перемогою КостянтинаPanegyrici Latini 12(9)5–6; 4(10)21–24; Jones, 70–71; MacMullen, Constantine, 71; Odahl, 102, 317–18.. Відтоді багато міст північної Італії присягнули на вірність переможцю. Мешканці Медіолану зустріли військо Костянтина відкритими воротами, дозволивши його солдатам перебувати в місті до літа 312 року. Далі Костянтин вирушив на схід, де розбив ворожу кавалерію, що таборувала поблизу БрешіїBarnes, CE, 41–42; Odahl, 103.. Наступним військовим успіхом Костянтина стала битва при Вероні, де армія Максенція, яка була чисельнішою, за відсутністю імператора була вщент розбита, а її очільник, Рурицій Помпеян, загинув під час боюJones, 71; Odahl, 103.. Внаслідок перемоги в цій битві, вся Північна Італія перейшла на бік Костянтина, який одразу рушив на РимBarnes, CE, 42; Curran, 67; Jones, 71..