Цивільні правовідносини — форма індивідуально предметних суспільних відносин в підґрунті яких саморегульовано сформовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.
Виникнення Право упорядковує суспільні відносини і визначає їх динаміку. Водночас, якщо розглядати динаміку правового регулювання суспільних відносин з точки зору процесу, то як і будь-який процес він функціонує протягом певного часу з огляду на те, що має свій початок та завершення.
Розглядаючи правове регулювання суспільних відносин в динаміці, варто зазначити, що закономірним є факт спочатку виникнення суспільних відносин, а вже потім, санкціонування чи закріплення норм права (надання їм статусу правових). С. С. Алексєєв визначав три стадії правового регулювання:
а) Регламентування суспільних відносин, що потребують правового опосередкування;
б) Дія юридичних норм, у результаті яких виникають правові відносини;
в) Реалізація суб'єктивних юридичних прав та юридичних обов'язків.
Перша стадія правового регулювання суспільних відносин розпочинається, коли держава доходить висновку про необхідність охоплення тих чи інших відносин нормами права і створює їх. На цьому етапі правовий регулятор складає в собі модель правової поведінки учасників цивільних правовідносин. В разі збігу фактичної обставини дійсності з їх правовою моделлю, вони набувають юридичного значення і породжують передбачені наслідки.
На цій стадії складається певна правова програму заходів з боку держави або учасників цивільних правовідносин, якою передбачені наслідки вчинення певних дій, або утримання від них. По суті це загальний варіативний алгоритм дій учасників цивільних правовідносин, який будується за принципом: якщо — то — інакше. Тобто, якщо особа вчинить певну дію, настане наслідок у визначеній формі, інакше — настане інший наслідок.
Норма права створює юридичну можливість виникнення цивільних правовідносин. Вона вказує на ті умови, обставини (факти), за наявності яких правові зв'язки починають рухатися. Правова норма спрямовує кожне цивільне правовідношення, визнаючи ті чи інші факти як підставу його руху. Безпосередньо підставою виникнення цивільного правовідношення є не норма, а встановлені нею юридичні факти.
Зважаючи на наведене, юридичний факт опосередковує поєднання фактичної та юридичної сторони певної обставини. При цьому, фактичною стороною є явище або процес об'єктивної дійсності, яка може мати місце в реальних суспільних відносинах, а юридичною — модель, поведінки учасників цивільних правовідносин, яка закріплена в нормі права або визначена ними самостійно.
Тобто, саме юридичний факт є пов'язуваним елементом між правовою моделлю поведінки і її фактичною складовою. Через такі його особливості цей юридичний факт є правовстановлювальним.
Правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Для того, щоб суспільні відносини, а точніше соціальні зв'язки членів суспільства успішно координувалися між собою у відповідному правовому контурі необхідні правові підстави для їх виникнення.
Виникнення цивільних правовідносин пов'язується з настанням певних юридичних фактів. У переважній більшості в цивільних правовідносинах їх учасники самостійно на добровільних та договірних засадах визначають ті суб'єктивні цивільні права та юридичні обов'язки, які вони матимуть. В іншому випадку виникнення і подальша реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків забезпечується прямими приписами держави.
Іншими словами, якщо створення правової норми закладає модель майбутньої поведінки учасників цивільних правовідносин, то з настанням юридичного факту вона програма починає реалізовуватися. З цього моменту учасники цивільних правовідносин вчиняють власні дії у межах моделей правомірної поведінки, визначених правовим регулятором.
Слід зазначити, що в більшості випадків наявності одного юридичного факту недостатньо для настання наслідків, закріплених в моделі поведінки учасників цивільних правовідносин. Необхідним є сукупна послідовність кількох юридичних фактів. Така їх множинність має назву юридичний склад. Під ним розуміють сукупність юридичних фактів, які в структурної єдності спричиняють настання наслідку в формі встановлення, реалізації і припинення суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків, цивільних правовідносин в цілому.
Традиційним в науці цивільного права України є поділ юридичних фактів як підстав виникнення цивільних правовідносин за вольовою ознакою. За вольовим критерієм юридичні факти поділяються на дії і події. Дії — фактичні обставини дійсності, настання яких обумовлено вольовою поведінкою суб'єкта правових відносин.
Найбільш поширеною підставою виникнення цивільних правовідносин є правочин. Відповідно до статті 202 ЦК України під ним розуміють дію особи, яка спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.
Переважно підставою виникнення речових правовідносин є односторонній правочин. Зокрема, односторонній правочин як підстава виникнення речових правовідносин представлена такими правовими конструкціями як: придбання права власності на новостворене майно, перероблену річ і загальнодоступні дари природи (статті 331—333 ЦК України), прийняття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Односторонній характер такого правочину обумовлений тим, що для виникнення відповідних цивільних правовідносин достатньо односторонньої дії його майбутнього власника.
Правочин не завжди служить підставою виникнення цивільних правовідносин. В деяких випадках такою підставою є індивідуальний правовий акт (припинення права власності на майно, яке не може належати особі (стаття 348 ЦК України), викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (стаття 350 ЦК України), викуп пам'ятки культурної спадщини (стаття 352 ЦК України), реквізиція (стаття 353 ЦК України), конфіскація (стаття 354 ЦК України), націоналізація.
Підстави виникнення зобов'язальних правовідносин специфіковані в силу їх особливостей, зміст і динаміка яких, залежить від усіх сторін цивільних правовідносин або щонайменше від кредитора в цивільно-правовому зобов'язанні. Найбільш розповсюдженою підставою виникнення зобов'язальних правовідносин є договір.
Підставою виникнення цивільних правовідносин також є юридичний вчинок. Під ним розуміється дія, яка тягне за собою юридичний наслідок, незалежно від того, чи були ці дії на них спрямовані чи ні. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їх правове значення, бажав чи не бажав їх настання.
До числа таких відносяться придбання права власності на безхазяйну річ (стаття 335 ЦК України); придбання права власності на рухому річ, власник від якої відмовився (стаття 336 ЦК України); придбання права власності на знахідку (стаття 338 ЦК України); придбання права власності на бездоглядну домашню тварину (стаття 341 ЦК України); придбання права власності на скарб (стаття 343 ЦК України).
Також слід зазначити, що юридичний вчинок призводить до виникнення цивільних правовідносин в сфері інтелектуальної власності (створення літературного, художнього, музичного чи наукового твору (стаття 437, 451, 458 ЦК України), винаходу, корисної моделі, промислового зразка (стаття 462 ЦК України), раціоналізаторської пропозиції (стаття 484 ЦК України), комерційної таємниці (стаття 506 ЦК України) тощо.
Створення літературного твору є підставою виникнення авторських правовідносин незалежно від того, усвідомлював автор значення своїх дій або ні. Мотивація суб'єкта права інтелектуальної власності спрямована не стільки на досягнення певних юридичних наслідків, скільки на реалізацію власних творчих здібностей індивідуума.
Неправомірні дії як юридичний факт (делікт) також служать підставою виникнення цивільних правовідносин, зміст яких — реалізація компенсаційно-відновлювальної функції цивільного права.
Іншою підставою виникнення прав на об'єкт є подія. Під нею розуміються фактичні обставини дійсності, настання яких, а також їх подальше існування не обумовлено вольовою поведінкою людини і не координуються ними.
У більшості випадків настання юридичної події служить підставою припинення цивільних правовідносин. Розглядаючи юридичну подію в контексті підстав виникнення цивільних правовідносин, слід зазначити, що переважно самостійного правового значення цей юридичний факт не має.
Зокрема, така подія як град або посуха безпосередньо не тягне за собою виникнення цивільних правовідносин. Для цього необхідні інші юридичні факти, зокрема договір страхування, настання майнової шкоди і т. д.
Зміна Цивільні правовідносини як правова конструкція, що забезпечує реалізацію суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків не має статистичного характеру. Цивільні правовідносини виникають для реалізації той мети, які закладена в їх змісті. Крім того, об'єктивні обставини, які мають вплив на реальне життя учасників цивільних правовідносин не дають можливості стверджувати про незмінність той структури цивільних правовідносин, яка була сформована при їх укладанні. Саме тому, виникнувши одного разу цивільні правовідносини перебувають в постійному руху, кінцевою метою якого є досягнення і задоволення того правового інтересу їх учасників, який був визначений ними при укладанні правовідносин.
В процесі свого виникнення і реалізації цивільні правовідносини знаходяться під впливом життєвих факторів, наявність яких призводить або може призвести до модифікації цивільного правовідношення. Проявом такої особливості цивільних правовідносин э еластичність їх структури. Ця властивість робить їх незалежним від особи боржника і кредитора, що передбачає можливість зміни його окремих елементів (суб'єкт, об'єкт, зміст), не впливаючи на дійсність цивільного правовідношення в цілому.
В теорії цивільного права України така правова конструкція має назву зміни цивільних правовідносин. Зміна цивільних правовідносин є одним із етапів розвитку правового зв'язку між учасниками суспільних відносин.
Необхідно розрізняти такі правові категорії як «зміна цивільних правовідносин» і «припинення цивільних правовідносин», оскільки наявність останніх також пов'язана із модифікацією структури правовідношення але має інші наслідки свого настання. Зокрема, припинення існування правовідносин.
В. І. Сінайський в 1912 році зазначив з цього приводу, що задоволення зобов'язання є той метою, заради якої воно виникає. Тому припинення зобов'язання слід розуміти як зникнення з цивільного обороту власно його обґрунтування (causa).
В сучасній цивільно-правовій думці України існує ряд теорій щодо правової природи конструкції зміни цивільних правовідносин. Відповідно до першої — зміна правовідносин це зміна елементів, які їх складають (Чигир В. Ф.). Тобто зміна цивільних правовідносин пов'язана із деформацією об'єкту правовідносин, суб'єкту правовідносин та їх змісту.
Інші вчені вважають, що правова природа зміни цивільних правовідносин полягає в кореляції їх змісту, тобто зміни тільки обсягу прав і обов'язків учасників правовідносин (Басін Ю. Г.). Відповідно до домінантної точки зору зміна цивільних правовідносин являє собою можливість зміни не тільки в частині зміни суб'єкту і об'єкту цивільних правовідносин, але й можливій зміни суб'єктивних цивільних прав і юридичних обов'язків.
Зміна змісту цивільних правовідносин характеризує деформацію суб'єктивних цивільних прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин (припинення окремих правомочностей, зміну обсягу юридичного обов'язку тощо), які були закладені при його укладанні. Їх проявом може бути поява нових прав чи обов'язків, трансформація наявних.